Добросовісність важливіша за формальності: що суди оцінюють у роботі арбітражних керуючих

Під час заходу «Конкурсне право 2026: практика, зміни, відповідальність», який відбувся 15 травня 20226 року, погляд судової системи на роль арбітражного керуючого представив суддя Західного апеляційного господарського суду Роман Міліціанов. Його виступ вийшов далеко за межі загальних міркувань про роль професії й фактично став оглядом актуальних судових підходів щодо оцінки роботи арбітражних керуючих, їх відсторонення та критеріїв професійної добросовісності.

Суддя погодився з тезою, яка неодноразово звучала під час заходу: арбітражний керуючий є центральною фігурою у процедурі банкрутства. За його словами, це не технічний учасник процесу, а фахівець, який одночасно має поєднувати компетенції юриста, економіста, кризового менеджера та дипломата.

Причому ця роль, як показує судова практика, має не декларативний характер. У презентації окремо наведено постанову Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20 травня 2025 року у справі №5006/27/97б/2012, у якій суд фактично наголосив: відсутність арбітражного керуючого або керуючого реалізацією майна унеможливлює подальший рух справи про банкрутство. Таким чином суд прямо підтвердив, що йдеться не про допоміжну, а про необхідну процесуальну фігуру.

Окрему увагу Роман Міліціанов приділив тому, як саме суд формує ставлення до арбітражного керуючого. За його словами, суд не оцінює фахівця через статус чи формальні критерії. Вирішальне значення має щоденна професійна поведінка: якість процесуальних документів, дотримання законодавства, аргументованість позиції, обґрунтованість витрат та загальна процесуальна добросовісність. Саме ці критерії суди використовують для оцінки розсудливості та належного виконання повноважень.

Одним із найбільш практичних блоків виступу стала тема відсторонення арбітражних керуючих. Суддя звернув увагу, що в судовій практиці дедалі частіше виникають спори, де кредитори намагаються використати цей механізм не як спосіб реагування на реальні порушення, а як інструмент впливу на процедуру.

Для прикладу у презентації наведено низку справ, де суди визнавали підстави для відсторонення обґрунтованими. Серед них — конфлікти інтересів, пов’язані з участю арбітражного керуючого в адвокатському об’єднанні, яке представляло інтереси кредитора (справа №914/3812/15), ситуації із продажем майна на власну користь (справа №11/Б-664), а також випадки неналежного виконання обов’язків щодо інвентаризації, розшуку майна чи інших процесуальних дій.

Водночас окремий блок презентації був присвячений протилежній категорії справ — ситуаціям, коли суди відмовляли у відстороненні арбітражних керуючих. Зокрема, сам факт наявності невдоволення кредиторів, спір навколо погашення вимог, різні підходи до санації або процесуальні конфлікти не визнавалися достатньою підставою для усунення фахівця.

Особливу увагу суддя приділив і окремій думці у справі №909/679/24 від 5 березня 2026 року. У ній сформульовано кілька принципових тез: лише істотні порушення норм Кодексу України з процедур банкрутства можуть бути підставою для задоволення скарги про відсторонення, а невиконання дій, які закон прямо не передбачає як обов’язок арбітражного керуючого, не може автоматично ставити питання про його усунення. Також окремо зазначено, що результати розгляду кредиторських вимог самі по собі не можуть бути підставою для відсторонення.

Фактично ця практика підводить до ширшого висновку, який Роман Міліціанов сформулював досить жорстко: суд не може бути пасивним реєстратором або «калькулятором голосів» кредиторів. Навіть якщо комітет кредиторів підтримав відсторонення арбітражного керуючого, суд зобов’язаний самостійно дослідити, чи справді були допущені грубі порушення або бездіяльність.

Із наведених суддею даних випливає, що за останні три роки питання відсторонення арбітражних керуючих апеляційні суди розглядали 34 рази, і приблизно у двох третинах випадків рішення ухвалювалися на користь арбітражних керуючих. Ця статистика свідчить, що судова практика поступово відходить від автоматизму та рухається до більш глибокої оцінки змісту роботи фахівця, а не лише формальних рішень кредиторів.