Коли активів більше, ніж боргу: чому суд усе одно відкриває банкрутство і як це пояснює Верховний Суд

Проблематика відкриття провадження у справах про банкрутство щодо платоспроможних боржників стала однією з тем, які обговорювалися під час ХІ Форуму з реструктуризації та банкрутства. У своїй доповіді радник EQUITY Ярослав Лабатюк зосередився на процесуальних аспектах відкриття, зупинення та закриття провадження, а також на тому, як відповідні положення Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) застосовуються у світлі практики Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підстави відкриття провадження: трансформація моделі ініціювання банкрутства

Аналізуючи еволюцію підходів до відкриття провадження у справах про банкрутство, спікер звернув увагу на відмінності між попереднім законодавством та чинним КУзПБ. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачав комплекс процесуальних передумов, які фактично підтверджували неспроможність боржника виконати грошові зобов’язання у звичайному порядку. Йшлося, зокрема, про наявність безспірних вимог кредитора у значному розмірі (традиційно орієнтиром виступали 300 мінімальних заробітних плат), наявність судового рішення, що набрало законної сили, відкритого виконавчого провадження та невиконання рішення протягом встановленого строку.

У КУзПБ підхід до ініціювання справи змінився. Для звернення із заявою про відкриття провадження достатньо наявності грошового зобов’язання, строк виконання якого настав, за умови відсутності спору про право. Така модель значно знизила процесуальні бар’єри для кредитора, що, з одного боку, розширило доступ до процедур неплатоспроможності, а з іншого — поставило питання про межі використання банкрутства як інструмента захисту прав кредитора.

На практиці це призвело до ситуацій, коли заява про відкриття провадження подається у випадках, коли фінансовий стан боржника не свідчить про його неплатоспроможність, а сама процедура використовується як процесуальний механізм впливу у спорі про стягнення заборгованості.

Перевірка платоспроможності боржника у підготовчому засіданні

Ключовою процесуальною гарантією у процедурі відкриття провадження виступає ч. 3 ст. 39 КУзПБ, відповідно до якої у підготовчому засіданні господарський суд зобов’язаний перевірити обґрунтованість вимог заявника та з’ясувати спроможність боржника виконати майнові зобов’язання перед кредитором.

У практиці Верховного Суду ця норма трактується як імперативна. Суд не може обмежитися формальною перевіркою заяви кредитора, а має дослідити подані боржником документи, які характеризують його фінансовий стан, структуру активів та можливість виконання відповідного зобов’язання.

Разом із тим у конструкції ст. 39 КУзПБ виникає певна колізія між обов’язком суду встановлювати платоспроможність боржника і переліком підстав для відмови у відкритті провадження, який у практиці судів сприймається як виключний. Серед таких підстав закон прямо називає, зокрема, наявність спору про право або погашення заборгованості до підготовчого засідання. Водночас наявність достатніх активів боржника, які перевищують розмір вимог кредитора, не визначена як самостійна підстава для відмови.

Це породжує складну процесуальну ситуацію: суд встановлює обставини, які свідчать про здатність боржника виконати зобов’язання, але не має прямої законодавчої норми, яка б однозначно пов’язувала таку обставину з відмовою у відкритті провадження.

Судова практика: оцінка активів боржника і межі застосування виключного переліку

У виступі було наведено приклад справи, в якій боржник у відзиві на заяву кредитора подав документи, що підтверджували наявність активів — рухомого та нерухомого майна, дебіторської заборгованості, прав вимоги та обігових коштів. При цьому обсяг обігових коштів перевищував суму вимог кредитора. Попри це суд першої інстанції відкрив провадження у справі про банкрутство. Апеляційна інстанція скасувала відповідну ухвалу, виходячи з того, що подані документи свідчать про спроможність боржника виконати зобов’язання, а тому застосування процедури неплатоспроможності є передчасним.

Надалі справа була переглянута Верховним Судом, який скасував рішення апеляційного суду та залишив у силі ухвалу про відкриття провадження. При цьому Касаційний господарський суд сформулював декілька важливих правових позицій.

1. По-перше, суд підтвердив, що під час вирішення питання про відкриття провадження господарський суд зобов’язаний дослідити документи, подані боржником, та дати їм оцінку.
2. По-друге, Верховний Суд звернув увагу на те, що перелік підстав для відмови у відкритті провадження має виключний характер, а тому суд не вправі відмовити у відкритті справи з мотивів, прямо не передбачених законом.
3. По-третє, суд одночасно констатував, що відкриття провадження щодо платоспроможного боржника може порушувати баланс інтересів учасників процедури та не відповідати цілям інституту неплатоспроможності. Проте така оцінка сама по собі не створює нової процесуальної підстави для відмови у відкритті справи.

Таким чином, у правозастосовній практиці виникла ситуація, коли факт платоспроможності боржника може бути встановлений, але не завжди має прямі процесуальні наслідки на стадії відкриття провадження.

Спір про право як можливий процесуальний фільтр

Окрему увагу спікер приділив категорії спору про право, яка традиційно виступає одним із ключових фільтрів для відкриття справи про банкрутство. Наявність такого спору виключає можливість застосування процедур неплатоспроможності і переводить конфлікт у площину позовного провадження.

У цьому контексті було висловлено думку, що ситуації, коли боржник не виконує зобов’язання, але водночас демонструє наявність активів та можливість виконання, можуть фактично свідчити про наявність правового конфлікту щодо способу реалізації вимоги кредитора. За таких умов питання може полягати не у неплатоспроможності, а у способі захисту права кредитора.

Відповідно, оцінка поведінки сторін і характеру правовідносин між ними може мати значення для встановлення того, чи відповідає банкрутство природі конкретного спору.

Зупинення провадження у справах про банкрутство

У другій частині доповіді було розглянуто питання зупинення провадження у справах про банкрутство. КУзПБ містить спеціальні положення, які фактично виключають можливість зупинення провадження у зв’язку з оскарженням процесуальних рішень або з інших підстав, характерних для загального господарського процесу.

У практиці виникають спроби застосувати до таких справ загальні норми Господарського процесуального кодексу, зокрема у випадках призначення експертизи або необхідності вирішення пов’язаних спорів. Однак Верховний Суд послідовно виходить із того, що у процедурах банкрутства застосовуються спеціальні норми КУзПБ, які мають пріоритет над загальними положеннями процесуального законодавства.

Завершуючи виступ, спікер зупинився на підставах закриття провадження у справі про банкрутство, зокрема у випадках, коли у процедурі розпорядження майном встановлюється відсутність ознак неплатоспроможності боржника та достатність його активів для задоволення вимог кредиторів. Такі підстави передбачені, зокрема, у ст. 90 КУзПБ.

Разом із тим встановлення цих обставин відбувається вже після відкриття провадження, коли процедура фактично розпочалася і боржник перебуває під дією відповідних правових наслідків, зокрема мораторію на задоволення вимог кредиторів та інших обмежень.

Це означає, що навіть у разі подальшого закриття справи сам факт відкриття провадження може мати для боржника значні економічні та репутаційні наслідки.

Висновки

Аналіз судової практики та положень КУзПБ свідчить про наявність напруження між двома елементами правового регулювання:

• обов’язком суду перевіряти спроможність боржника виконати зобов’язання у підготовчому засіданні;
• та виключним переліком підстав для відмови у відкритті провадження, який не містить такої підстави, як достатність активів боржника.

У результаті питання про допустимість відкриття провадження щодо платоспроможного боржника залишається значною мірою залежним від конкретних обставин справи та підходів судової практики.