Радониця 2026 року: дата, що можна і не можна робити, основні обряди та традиції українців

Радониця, або Радуниця, — це давнє весняне свято східних слов’ян, присвячене пам’яті померлих. У різних регіонах цей день припадає на неділю, понеділок або вівторок Хоминого тижня, а в деяких місцях так називали весь тиждень після Великодня.

Радониця завжди припадає на дев’ятий день після свята Воскресіння і вважається особливим батьківським днем, коли прийнято відвідувати могили рідних і поминати їх. Цей день часто називають Великоднем для душ померлих. 2026 року це буде 21 квітня.

У храмі після Літургії або вечірнього богослужіння проводять повну панахиду, у яку включають великодні піснеспіви. Віряни йдуть на цвинтар, щоб помолитися за рідних, що відійшли.

Історія свята сягає глибокої давнини. Уже у IV столітті святитель Іоанн Златоуст згадував про поминальні дні на християнських кладовищах. Назва «Радониця» походить від слів «рід» і «радість», що підкреслює особливе значення свята: після великодніх торжеств християни не сумують за померлими, а радіють їхньому переходу в інший світ — у вічне життя.

У народі свято знали й під іншими назвами: гробки, проводи, Батьківська, Червона або Радоницька неділя. Назва «проводи» символізує основну ідею цього періоду: віру в те, що напередодні Великодня Господь відчиняє небесні врата, і душі померлих приходять додому, щоб розділити радість свята. Живі ж допомагають їм повернутися назад.

Традиційно на Радоницю відбувається святкування Великодня на могилах: люди несуть фарбовані яйця, паски та інші страви, проводять поминальну трапезу, а частину їжі віддають жебракам на помин душ. Такі прості дії відображають віру в те, що померлі залишаються членами Церкви і після смерті, як сказано у Євангелії від Матвія: «Бог не є Бог мертвих, а живих».

Свято має глибоке коріння, що сягає часів язичницьких обрядів. У слов’янській традиції предків шанували особливо: вважалося, що душі померлих можуть впливати на врожай і родючість землі. У календарі давніх слов’ян існував радоницький тиждень, який починався на Червону гірку — сучасну Хомину неділю — і символізував прихід весни. На Красну гірку святкування відбувалося на підвищених місцях, де зустрічали схід сонця, водили хороводи та веселилися.

На Радоницю родини йшли на цвинтар по обіді: на могилах катали фарбовані яйця, поливали їх пивом, накривали могили рушниками та залишали страви. Одне яйце закопували біля могилки, щоб задобрити духів і захиститися від їхньої сили. Потім сім’я збиралася навколо могили для трапези, випивали вино або пиво, а молодь грала, співала пісні та водила хороводи, вірячи, що померлі радіють спостерігаючи за святкуванням.

З приходом християнства церква намагалася обмежити язичницькі звичаї, але більшість традицій адаптувалися і збереглися, набувши нового змісту, і до сьогодні залишаються важливою частиною культури святкування Радониці.