Визнання правочинів недійсними у процесі банкрутства

Процедура банкрутства — складний правовий механізм, спрямований на відновлення платоспроможності боржника або задоволення вимог кредиторів у максимально можливому обсязі.

Одним із ключових інструментів забезпечення справедливості та балансу інтересів у цій сфері є інститут визнання правочинів, укладених боржником до або під час провадження у справі про банкрутство, недійсними. Застосування цього інституту покликане запобігти виведенню активів, наданню переваг окремим кредиторам та іншим зловживанням, які можуть порушити принцип рівності учасників процедури.

Метою цієї статті є дослідження правових підстав, порядку та наслідків визнання правочинів недійсними у процесі банкрутства.

Причини визнання правочину недійсним

Сама процедура оскарження правочину ініціюється арбітражним керуючим або кредитором у межах справи про банкрутство. Суд може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії боржника за три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів. Наприклад, боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим. Також боржник може здійснити відчуження чи придбати майно за цінами, нижчими або вищими за ринкові за умови, що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Основною причиною для визнання правочину недійсним є здійснення боржником дій, що роблять неможливим погашення боргу. Тобто він ухиляється від виконання зобов’язань перед кредиторами.

Наслідки визнання правочину недійсним

Якщо правочин визнається судом недійсним, то майновий стан боржника відновлюється, і незаконно відчужені активи повертаються до ліквідаційної маси. Сторона за таким правочином зобов’язана повернути боржнику отримане майно, а якщо це неможливо — відшкодувати його вартість за ринковими цінами на момент укладення правочину.

Судова практика

Аналіз судової практики свідчить про те, що необхідною умовою для визнання правочину недійсним є ретельне встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину. Суди при вирішенні питання щодо визнання правочину недійсним звертають увагу на такі обставини:

1. Момент вчинення правочину, тобто чи укладений він у підозрілий період (три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство), під час або після відкриття провадження у справі.
2. Ким є контрагент боржника, з яким був укладений правочин, чи є він пов’язаною особою з боржником (родичі, засновники, керівники боржника тощо).
3. Ціна правочину, чи був він оплатним, за ринковою чи неринковою вартістю відбулося відчуження майна. Одним із розповсюджених правочинів, які розглядаються судами в заявах про визнання його недійсним, є відчуження майна.

Незалежно від типу такого договору, заявники при підготовці заяви мають звернути увагу на таке:

• Перевірити, з ким було укладено правочин, оскільки боржники часто відчужують майно іншій компанії, яка є пов’язаною з боржником. Для цього треба провести юридичний аудит покупця та боржника.
• Боржник може навмисно відчужити майно, яке слугує йому основним джерелом доходу або використовувалося ним у основній підприємницькій діяльності, в результаті чого порушується зобов’язання перед кредитором.
• Якщо це оплатний правочин, він міг бути оплачений не повністю, зі значним відтермінуванням, або не оплачений зовсім.

Будь-який правочин може бути визнаний недійсним незалежно від його форми та виду, якщо він був вчинений у період настання зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором.

Боржник, який відчужує майно після виникнення у нього зобов’язання, діє недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення задоволення вимог такого кредитора. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі №910/16579/20. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині — це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов’язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Також при підготовці заяви про визнання правочину недійсним варто ретельно підготувати доказову базу та показати суду зв’язок між вчиненим правочином боржника та невиконаним зобов’язанням кредитора.

Висновок

Інститут визнання правочинів недійсними у процедурі банкрутства — це не лише формальний інструмент, а й дієвий спосіб захисту інтересів кредиторів та відновлення справедливого балансу між усіма учасниками процесу. Його ефективність залежить від того, наскільки заявник зможе довести реальний вплив правочину на платоспроможність боржника та інтереси інших кредиторів.

Для майбутніх заявників головне — це якість аргументів, підтверджених доказами. Варто чітко показати суду, як саме спірний правочин призвів до неможливості погашення боргу або порушив принцип рівності кредиторів. Документальне підтвердження, логічна послідовність викладених фактів і акцент на взаємозв’язку між правочином та негативними наслідками для кредиторів — ключ до успішного розгляду заяви судом.

Олексій Гловацький, «Asters» юрист
Кирило Комишан, «Asters» юрист