«Мій світогляд ґрунтується на тому, що закон завжди має давати розумні відповіді», – суддя Василь Крат

Редакцiя
30 вересня 2022, 11:46
80813 хвилин читати

Погане фінансування судів завжди негативно позначається на їх функціонуванні та оперативності

  • Посилання скопійованоlink copied

Про те, як під час війни функціонує цивільне правосуддя, чи потребують правові норми адаптування до соціально-економічних відносин та чим керуватися судді в конкуренції «закон – справедливість», із ІА «Борг.Експерт» поділився суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Василь Крат.

Війна, безперечно, впливає і на соціально-економічні відносини, і на правові норми. Наскільки суди і, зокрема, ВС встигають адаптуватися до таких змін?

Щоб було більш зрозуміло, зроблю невеликий пролог і розповім, як функціонує цивільне судочинство. Зараз суди і першої, й апеляційної інстанції «обезкровлені» й відчувають дефіцит кадрів. Тож маю сказати, що ті питання, які виникають у суду першої або апеляційної інстанції, доходять до Верховного Суду повільно. Тож не можна сказати, що як тільки з’являються якісь проблемні питання чи справи, все швидко й автоматично потрапляє до ВС, який може оперативно та, скажімо так, адекватно на це відреагувати. А окрім “обезкровлення”, ще й питання фінансування, і те, яким чином до нас надходять справи.

Уже кілька років в Україні декларується електронне судочинство. Але ми досі переглядаємо справи за паперовими матеріалами, які знаходяться в суді першої або апеляційної інстанції, звідки і витребовуються.

До чого я це веду? Наприклад, маю витребувану справу, одну з “давніх”, яка, мабуть, із жовтня минулого року їде до ВС. Так, довго, і до війни це недотично — не можна сказати, що тут йдеться саме про адаптацію до війни. Але для розгляду справи потрібні матеріали. А матеріалів немає… Безперечно, вживаються певні заходи, щоб потрібні матеріали отримати, але факт залишається фактом — матеріалів немає й дотепер. Тобто це все треба розуміти, щоб говорити, наскільки відбулася адаптація. До чого саме ми адаптувалися? Питання риторичне. Врешті-решт, деякі справи, залежно від регіону й наявності фінансування, навпаки, могли «приїхати» за тиждень-два. Тобто швидко…

Пане Василю, а проблематику ви досліджуєте виключно по справах, які переглядаєте, чи…?

Ми можемо висловити правову позицію тільки в межах тієї справи, яку переглядаємо. Наприклад, ВС не може сказати, що сьогодні будемо розглядати питання про встановлення фактів, а завтра про щось інше.

Звісно, що споживач судових послуг зацікавлений був би в тому, щоб ВС публікував за його бажанням певні позиції. Але ми працюємо так, що позиції з’являються тільки в межах перегляду конкретної справи.

І чогось схожого на узагальнення судової практики, як раніше було в постановах Пленуму Верховного Суду України, зараз немає. До речі, тепер обговорюються різні варіанти — можливо, повернемося й до постанов пленуму. Але одне з найважливіших питань — як це позначиться на практиці. У переважній більшості країн Західної Європи чогось схожого на узагальнення пленуму взагалі немає.

Я так розумію, постанови Пленуму ВСУ — це певна радянська традиція?

Я сказав би, що зовсім радянська. Це стосовно питання, а чи можна дати узагальнити щось інше, що не охоплюється предметом перегляду в конкретній справі. Звісно, що зовсім однакових прав не буде, але будуть справи схожі, у яких можна використати певний алгоритм.

Верховний Суд до останнього часу досить послідовно підходив до визначення змісту й обсягу судового імунітету РФ у справах за позовами приватних осіб. Загальна позиція полягала в тому, що пред’явлення позову до іноземної держави, вчинення інших процесуальних дій, зокрема, забезпечення позову, звернення стягнення на майно іноземної держави, яке знаходиться в Україні, вимагає згоди цієї держави, яка повинна бути надана у встановленому порядку уповноваженому за законодавством цієї іноземною держави органом чи посадовою особою. Наскільки ситуація змінилася зараз?

Безперечно, ситуація змінилася. ЗМІ неодноразово писали про ті кейси, які розглядає ВС — ми все публікували й на сайті суду, і в соцмережах. Це справи, про можливість предʼявляти деліктні позови до російської федерації. Інше питання, наскільки цей механізм буде ефективним. Вочевидь, із точки зору приватних відносин, фізичну особу, яка постраждала від агресії, цікавить, як отримати майнову компенсацію своїх моральних, фізичних страждань або майнової шкоди. Тут ми, звісно, свідомі, що такі рішення ухвалюють суди першої інстанції, і навіть постанова ВС, яка, скажімо, «посилить» рішення суду першої інстанції, не гарантує, що цей майновий інтерес врешті-решт за якоїсь майнової маси буде задоволений. Вочевидь, і суспільство має розуміти, що ухвалення рішення ніяк не гарантує, що майновий інтерес буде задоволений фактично.

Хочете сказати, що сатисфакцію суд може забезпечити, але реальної компенсації ні?

Зрозумійте, це зовсім не компетенція суду. Так, суд розгляне справу й ухвалить рішення. Можна дискутувати, бо питання має дуже широкий резонанс, є і різні позиції — і заперечення наявності імунітету; і заперечення того, що в таких ситуаціях слід вести мову про винятки з обмеження імунітету.

Але коли доходить до стадії виконання судового рішення, то треба усвідомлювати, що це не залежить від суду. Тобто виникає питання, за рахунок чого рішення суду мають виконуватися.

Але ж хіба при ухваленні рішень на користь осіб, які постраждали від агресії, суду може щось стати на заваді?

Звичайно, ні. Але ж і питання ж не в цьому, а в отриманні реального майнового інтересу. Так, цілком вірогідно, що люди отримують судові рішення. Але де гарантія їх виконання

Можливо, треба залучати інші державні інституції?

А які механізми? Скажімо так, у світі немає аналогів до нашої ситуації. Так, є якісь моделі, які діяли після Другої світової війни, але це був трохи інший етап суспільного розвитку, власне, як і соціально-економічні умови. Тож яким чином вони будуть виконуватися — це величезне питання…

А чи є вже статистка кількості звернень до судів?

Статистики немає, але ці справи почалися фактично з 2015 року — навіть тоді вже були рішення судів першої інстанції, які ніхто не оскаржував і які були на стадії виконання.

А хто найчастіше оскаржує такі рішення?

У багатьох випадках оскаржували самі позивачі, яким суди відмовляли. Але, як правило, якщо суд першої інстанції позов задовольнив, усе залишалося в першій інстанції. Тобто ніхто нічого не оскаржував.

На вашу думку, як війна РФ проти України вплинула на судову практику? Зокрема, як змістилися акценти щодо предметів позовів у цивільному судочинстві?

Складно дати відповідь саме з точки зору зміни в практиці. Але нагадаю, що на початку нашої розмови я говорив, що не всі справи на розгляд ВС потрапляють швидко. Тож ми можемо переглядати й те, що ухвалене кілька років тому, а можемо й щось актуальне, тобто ухвалене недавно. А при такому алгоритмі (точніше, за відсутності якогось алгоритму) аналізувати зміни предметності важко.

Як ви будуєте комунікацію з колегами з першої й апеляційної інстанцій, чи обговорюєте проблемні питання?

Василь Крат

Для цього якраз і був створений телеграм-канал “Трохи про приватне право”, де обговорюємо багато правових питань.

Звісно, воєнний стан збільшив кількість онлайн-нарад, і деякі навіть з’являються на сайті суду. Наприклад, обговорювалося, що апеляція повертала скарги, які подавалися через електронну пошту з використанням електронного кваліфікованого підпису. Очевидно ж, що під час війни суди мають піклуватися про безпеку й забезпечувати альтернативні механізми деяких процесуальних дій. Гарантування кожному права на судовий захист та заборона обмеження в такому праві, у тому числі в умовах інтенсивної діджиталізації суспільства, пандемії коронавірусу COVID-19, повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України і введення воєнного стану на всій території України, принаймні з точки зору найвищої соціальної цінності життя і здоров`я людини, вимагають забезпечити можливість використати різні способи звернення до суду, а не обмеження судами такої можливості.

Звернення особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаним електронним цифровим підписом, є належним і правомірним способом звернення до суду, який нічим не відрізняється від безпосереднього звернення через канцелярію або традиційними засобами поштового зв`язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду (Див.: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104921879). З точки зору людини розумної, це правильно.

Нещодавно ви розповідали про практику ВС у спадкових спорах. Чи з’явилися якісь нові особливості розгляду цієї категорії спорів у воєнний час? Чи слід очікувати пропущених строків прийняття спадщини біженцями в Європі?

Питання цікаве, але, знову ж таки, поточних справ ще не було. Передбачаємо, що, звісно, будуть питання як матеріального, так і процесуального характеру. Трохи раніше у своєму телеграм-каналі я зробив кілька публікацій про реквізицію й конфіскацію, бо це актуально для воєнного стану. Одна з публікацій була про специфіку регулювання. Нагадаю, що одним із перших ухвалених тоді законів був закон про механізм охорони й захисту позичальників у сфері кредитних відносин, відносно іпотеки, і відносно строків позовній давності тощо. Але коли вносили зміни в Прикінцеві та перехідні положення ЦК, то про строк на прийняття спадщини якось забули. Після цього ситуацію намагалися виправити, зокрема через прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (на час дії воєнного стану строки для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняються – ред.).

Але наскільки це змінить практику? Поки важко сказати. Втім, щодо постанови маю бути обережним у висловлюваннях, бо її застосування може бути предметом перегляду в касаційному суді. Однак якщо людина має змогу, скажімо, перебуваючи у Польщі, через консула подати заяву про прийняття спадщини або людина перебуває, скажімо, у Рівненській області, то чи існують об’єктивні перешкоди, щоб це зробити? Чи позначився воєнний стан на цих можливостях?

Тобто буде індивідуальний підхід?

Я вам моделюю різні ситуації й показую, як можна діяти в різних ситуаціях. Якщо людина звертається й каже, що спадщина знаходиться там, де велись бойові дії, або людина знаходилася під окупацією, то це, звичайно, буде підставою для встановлення додаткового строку, бо неможливо виключити такий випадок.

Чи можемо вже говорити про формування певної судової практики захисту прав власності під час війни? Якими є основні проблематики при розгляді такої категорії справ?

Я думаю, що до цього ще далеко, враховуючи сьогоднішні українські реалії, про які я говорив на початку розмови, — неповноцінне функціонування судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Що це за причини? Враховуючи, що в країні точиться війна, як судді вирішують зараз ситуацію, коли додаються докази, яких не було в першій інстанції? Чи є потреба спростити ці «процедурні» моменти?

Скажу, що поки ми не бачимо фактажу, який може позначатися на цьому, а аналізувати щось абстрактно доволі важко. Тобто щоб говорити зараз про застосування ст. 83 ЦПК, треба побачити конкретну справу й розуміти, чим буде зумовлена неможливість подання доказів. У деяких випадках апеляційні суди (зокрема, коли йшлося про застосування правил про апеляційний перегляд і винятковість подачі доказів в апеляцію) приймали ці аргументи, і деколи касаційний суд погоджувався. Але в більшості випадків не погоджувався.

У справах про стягнення боргу за договором позики в обов’язковому порядку розглядається питання про строк повернення позики й досліджуються документи, якими такий строк встановлюється. Яка зараз судова практика в цій категорії спорів? Чи будуть шанси в суді через втрату боргової розписки внаслідок війни?

Практика стягнення боргу за договором позики стабільна. Не можу сказати, що були якісь зміни. Є розписка — є стягнення боргу за договором. Настав строк — повертай. Тут все досить просто й передбачувано. Але, звичайно, є питання. Наприклад, чим підтвердити існування боргу у випадку втрати розписки? Розписка — це фіксація того, що існує певний майновий обов’язок. Інше питання — кому вірити, коли одна сторона посилається на свідка, а інша каже про двох свідків, які свідчать протилежне. Чи допустимо в такій ситуації взагалі покладатися на свідків? Тож я б не став стверджувати, що без розписки через суд можна буде стягнути кошти.

Як, на ваше переконання, узгоджуються принцип суддівської незалежності з дотриманням єдності судової практики і з тим, що, як вважається, двох однакових справ не існує?

Дійсно, складно знайти однакові справи. На кону завжди буде забезпечення єдності судової практики. Єдність, своєю чергою, забезпечує прогнозованість і передбачуваність. Бо коли бачиш подібну практику, з’являється усталений підхід до вирішення цих справ, що й забезпечує оперативність.

А чи забезпечує це все справедливість? Чи все ж можна дотримуватися цього принципу, але зберігати індивідуальний підхід?

Василь Крат

Підхід в будь-якому випадку завжди індивідуальний, та головне в іншому. Я нещодавно переглядав новини і наштовхнувся на досить, за нашими мірками, старий, 2020 року, але цікавий кейс (Quoine Pte Ltd v. B2C2 Ltd [2020]). Це рішення Апеляційного суду Сінґапура. Там доволі цікава структура: є місцеві суди й судді, а є судді, яких умовно назвемо запрошеними. Одним із запрошених суддів в цій справі був лорд Мансон, який свого часу був суддею ВС Великої Британії. Так от, суть справи. На біржі при купівлі-продажі криптовалюти через помилку однієї з програм біржі (фізично участі ніхто не брав) трейдер заробив у кільканадцять разів більше. Відповідно, він пішов стягувати ці гроші з біржі. Біржа наполягала, що трапилася помилка, і договір, укладений цими двома комп’ютерними програмами, треба визнати недійсним. Але головне й найцікавіше не в цьому. Перша й друга судові інстанції Сінґапура погодилися з вимогою трейдера про стягнення. На переконання судів, цю помилку треба встановлювати на той момент, коли програмісти писали програму. Але традиційно момент помилки має оцінюватися в момент вчинення правочину. Запрошений суддя написав окрему думку, у якій зазначив, що закон має бути адаптований до нового світу алгоритмічних програм і штучного інтелекту таким чином, щоб отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати. Впровадження комп’ютерів, безсумнівно, несе в собі ризики, але вони не включають ризик бути зв’язаним алгоритмічним контрактом, який може спричинити фундаментальну помилку, від якої може постраждати будь-хто. Тобто, на його переконання, треба оцінювати з точки зору людини розумної — тільки в такому ключі.

ВС також застосовує принцип розумності при тлумаченні норми й вирішенні конкретного кейсу.

Один із райсудів судів Києва ухвалив рішення, яким задовольнив позов вкладників банку (фізичних осіб) про стягнення коштів із власника банку, який фактично призвів банк до банкрутства. Але ВП ВС не погодилася з таким рішення суду першої та апеляційної інстанції. Отже, питання: якщо закон захищає несправедливе рішення, то чим керуватися судді в конкуренції закон — справедливість? Що вище?

Таких справ багато. Я вважаю, що закон завжди має давати розумні відповіді. В схожих категоріях справ я викладав окремі думки, не погоджуючись із позицією ВП ВС, що з власника ці кошти не мають стягувати й позивачами не можуть бути фізичні особи-вкладники, а лише ФГВФО. Розумним було б підняти корпоративну вуаль у подібних кейсах і говорити про необхідність у цій ситуації дивитися трохи далі. Власник, який допустив до такої ситуації через неналежний контроль за банком, все ж має відповідати. На мою думку, не можна стверджувати категорично, що вкладники як кредитори банку не можуть пред’являти позов як неналежні позивачі (здається, висновок ВП ВС був саме таким). їхє право також порушене, а сатисфакцію свого майнового інтересу вони не отримали.

Найпроблемніші питання, які найближчим часом будуть вирішуватися судами цивільної юрисдикції?

Досить складно спрогнозувати, що буде. Уже з’являється багато процесуальних питань, пов’язаних із воєнним станом. Наприклад, зупинення провадження у справі: наскільки ЦПК забезпечує це все, і в яких випадках треба зупиняти?

А чи треба якісь зміни вносити на рівні Верховної Ради, наприклад, у ЦПК?

До будь-яких змін ставлюся з обережністю. Як тільки починаються зміни, відбувається ефект метелика — зміни зачіпають те, що працює. В принципі, вже виробився алгоритм, як застосовувати норми процесу. А ось наскільки їх треба адаптувати — питання. Бо, ймовірно, для якоїсь категорії справ норми потребуватимуть адаптації, а для якоїсь ні. Але мені здається, що здоровий глузд ще нікого не підводив. Наприклад, якщо йдеться про стягнення аліментів, а боржник, умовно, охороняє посольство в Києві, то чи є сенс зупиняти провадження?

Яким чином членство України в ЄС вплине на судову систему? Чи потрібно буде Україні запроваджувати якісь новели в цивільному законодавстві, чи, можливо, доведеться запроваджувати нові стандарти розгляду цивільних справ?

Погане фінансування завжди негативно позначається на оперативності судочинства. Тож при задовільному фінансуванні з оперативністю в наших судах проблем точно не буде (за умови, звичайно, що нарешті вирішимо питання з кадровим дефіцитом). Але якщо порівняти роботу наших судів із роботою судів у країнах, які є членами ЄС, то, мені здається, що наші суди досить оперативні, враховуючи шалену завантаженість.

Мені складно відповісти, що ми маємо перейняти у судів країн Західної Європи. Ми маємо багато особливостей, яких немає у них, і навпаки. Наприклад, візьмемо питання фраудаторних правочинів. Ми аналізували, як цей напрям розвивається у німців або французів. Є позитивні моменти, які б можна було перейняти. Якщо ж подивитися на нашу судову практику, то маємо те, що в них не використовується або до чого ставляться з обережністю, а ми це сприйняли. Наприклад, свого часу науковці розробили модельні правила приватного права — DCFR. Якщо подивитися на українські судові рішення — хоч КЦС, хоч Об’єднаної палати КЦС, хоч КГС, — то в них є посилання на модельні правила. Скажімо, при застосуванні доктрини заборони суперечливої поведінки, конструкції кондикційних позовів, ми маємо прямі посилання на ці модельні правила. А в країнах ЄС цього немає.

Втім, погоджусь, що симбіоз різних стандартів теоретично може бути корисним.

Розмовляв Єгор Желтухін

Не пропустіть важливе!
Підписуйтесь та отримуйте дайжест новин

Щоденно чи щотижня – обираєте ви!

Долучайтесь до професійної спільноти borg.expert

Матеріали за темою

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Часто єдиним ефективним способом призначити особі її заслужену пенсію за віком є лише звернення до суду

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Крім того, судді розповіли і про закордонний досвід щодо процедури банкрутства та порівняли його з українським

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Незважаючи на війну, адміністративні суди розглядають пенсійні справи й рішення за ними ухвалюються

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Наприклад, допомога по безробіттю та пенсії не оподатковуються, але аліменти з цих видів доходу утримуються

Судова практика

Статті • Стягнення боргiв
Невиконання вимог підпункту 78.1.1  та пункту 79.2  ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої