ВС висловився щодо оскарження постанови приватного виконавця, якою накладено арешт на грошові кошти

Чинне законодавство не виділяє такого суб’єкта права власності, як фізична особа – підприємець, та не містить норм щодо права власності фізичної особи – підприємця. Законодавство встановлює, що фізична особа – підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке за законом не може бути звернено стягнення.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №916/403/21.

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до фізичної особи – підприємця та ТОВ «С». в якому просив суд:

• розірвати договір оренди нежилого приміщення, укладений між позивачем та відповідачем-1 про оренду приміщення.
• стягнути з відповідача-1 заборгованість по орендній платі в розмірі 950 666,50 грн;
• виселити відповідача-2 з нежитлового приміщення протягом 5 днів з моменту набрання рішенням законної сили.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем-1 умов договору шляхом несплати орендних платежів та переданням орендованого приміщення в суборенду відповідачу-2 без відповідної згоди позивача.

ФОП подано скаргу на постанову приватного виконавця про накладення арешту. Скарга мотивована накладенням арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках фізичної особи, в той час як ухвалою Господарського суду Одеської області накладено арешт саме на грошові кошти фізичної особи – підприємця.

Рішенням суду першої інстанції, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, у задоволенні скарги відмовлено. Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані винесенням приватним виконавцем постанови про арешт коштів боржника, яка є способом виконання ухвали суду, що відповідає вимогам чинного законодавства та є співмірним заходом примусового виконання рішень.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що згідно з пунктом 7 частини 3 статті 18 цього Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом).

Аналогічна норма міститься в пункті 8 Інструкції №512/5 (Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5), якою передбачено що, на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця.

Водночас положення Інструкції №492 (Інструкція про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів, затверджена постановою правління Національного банку України від 12.11.2003 №492) передбачають, що фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, має відкрити у банку спеціальні рахунки саме для здійснення своєї підприємницької діяльності, у той час як фізична особа здійснює відкриття поточних рахунків для забезпечення власних потреб.

З огляду на викладене, Суд погоджується з доводами відповідача-1 про те, що банківські рахунки, відкриті на ім`я фізичної особи та фізичної особи – підприємця, є різними за своїм правовим режимом, а саме для здійснення підприємницької діяльності та для власних потреб.

Разом з тим ВС також виходить з положень частини 1 статті 50, статті 51, частини 1 статті 52 Цивільного кодексу України, за змістом яких право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа – підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

ВС підкреслив, що фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи – підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки – підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи – підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності такої особи та жодним чином не обмежує їх. Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа – підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи – підприємця. Законодавство встановлює, що фізична особа – підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Тобто однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи – підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи її зобов`язання, у тому числі за укладеними договорами, не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №686/19162/15-ц.

Отже, з урахуванням зазначених положень законодавства, на думку Верховного Суду, суб’єктом права власності визначається саме фізична особа. При цьому правовий статус фізичної особи – підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у її власності.

З урахуванням вищенаведеного, правовий статус підприємця для фізичної особи – це виключно реалізація додаткових прав та обов`язків, які накладаються цим статусом, а відокремлення майна, в тому числі грошових коштів, фізичної особи та фізичної особи-підприємця є необґрунтованим.

Відтак ВС вважає обґрунтованими висновки судів про відсутність підстав для задоволення скарги відповідача-1, оскільки наявність або відсутність статусу фізичної особи – підприємця не впливає на обов`язок фізичної особи сплатити грошові зобов`язання, які виникли у неї як підприємця.

Верховний Суд залишив ухвалу Господарського суду Одеської області та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду без змін.