Законопроєкт №15024: ще один варіант спрощеного банкрутства для малого бізнесу

10 лютого 2026 року на сайті Верховної Ради України з’явився текст законопроєкту №15024 «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства…», який пропонує запровадження спрощеного провадження у справах про неплатоспроможність для суб’єктів мікро- та малого підприємництва, а також визначає нові правила співвідношення банкрутства і приватизації державних підприємств. Фактично йдеться про другу спробу законодавчо оформити модель «спрощеного банкрутства»: раніше парламент уже зареєстрував законопроєкт №15004, який ми детально аналізували на Борг.Експерт.

Нинішня ініціатива розвиває цю ідею, але робить це у значно ширшому форматі, пропонуючи не окремі корективи, а комплексне перепроєктування процесуального режиму для малого бізнесу.

Нові критерії суб’єктів та переформатування статті 1 Кодексу

Законопроєкт вносить зміни до статті 1 Кодексу, закріплюючи у самому тексті КУзПБ визначення суб’єктів мікро- та малого підприємництва.

Мікропідприємництвом визнаються юридичні особи або ФОП із чисельністю працівників до 10 осіб та доходом до 2 млн євро в еквіваленті. Малим підприємництвом — суб’єкти з чисельністю до 50 працівників і доходом до 10 млн євро.

Таким чином, межі доступу до спрощеної процедури формалізуються через економічні показники, що наближає модель до підходів, передбачених Директивою ЄС 2019/1023.

Водночас нова стаття 138 встановлює додаткові кваліфікаційні умови: боржник має бути зареєстрований не менше одного року; його заборгованість не повинна перевищувати 2000 мінімальних заробітних плат для юридичних осіб і 1000 — для ФОП; у нього не повинно бути заборгованості із виплати заробітної плати. Саме ці обмеження створюють первинний фільтр доступу до процедури.

Книга Шоста Кодексу: автономний процесуальний режим

Найсуттєвішою новелою є доповнення Кодексу новою Книгою Шостою — «Особливості спрощеного провадження у справах про банкрутство (неплатоспроможність) суб’єктів мікропідприємництва та малого підприємництва».

Стаття 138 прямо встановлює, що граничний строк такого провадження не може перевищувати 180 днів з дати відкриття справи. При цьому законопроєкт не передбачає можливості продовження цього строку. У контексті української судової практики, де справи про банкрутство тривають роками, така конструкція означає радикальне скорочення процесуального циклу.

Процедура також спрощена інституційно: комітет кредиторів у межах спрощеного провадження не утворюється (стаття 145), що зменшує кількість колективних рішень та процедурних бар’єрів. Більшість процесуальних дій здійснюється в електронній формі через ЄСІТС, а строки подання грошових вимог кредиторів обмежені двадцятьма днями.

Стаття 143 закріплює норму, яка суттєво змінює логіку розгляду вимог:

«Вимоги кредиторів, узгоджені боржником, ліквідатором та щодо яких не надійшли заперечення інших кредиторів, господарським судом не розглядаються та вважаються визнаними».

Це означає фактичне перенесення центру тяжіння з судового контролю на поведінку сторін. Якщо заперечень немає — немає і судового розгляду. Для кредиторів це створює необхідність активної процесуальної позиції; пасивність дорівнюватиме згоді.

Добросовісність як ключова умова «другого шансу»

Спрощена модель не є автоматичною процедурою списання боргів. Стаття 142 вводить розгорнуту конструкцію оцінки добросовісності боржника.

Боржник вважається недобросовісним, якщо подає недостовірну інформацію, приховує активи, вчиняє фраудаторні правочини протягом трьох років до відкриття провадження або якщо встановлено ознаки доведення до банкрутства. Наявність таких обставин може стати підставою для відмови у застосуванні спрощеного режиму.

Адвокат Андрій Спектор з цього приводу зазначає:

«Спрощена процедура — це не інструмент амністії для проблемних активів. Законопроєкт намагається поєднати швидкість і суворий контроль добросовісності. Якщо судова практика підтримає цю логіку, ми отримаємо реальний механізм другого шансу, а не формальне списання боргів».

Таким чином, спрощене провадження позиціонується як модель для «чесного» бізнесу, що опинився у складній економічній ситуації, а не для навмисного виведення активів.

Винагорода арбітражного керуючого та економіка процедури

Стаття 139 встановлює фіксований розмір основної винагороди арбітражного керуючого: 8 мінімальних заробітних плат для юридичних осіб і 4 — для ФОП. Обов’язкове авансування цієї суми є передумовою відкриття провадження.

У поєднанні з обмеженим строком процедури це формує прогнозовану фінансову модель, що потенційно робить банкрутство доступним для малого бізнесу, який раніше просто не міг дозволити собі повноцінний процес.

Превентивна реструктуризація та адаптація до європейських стандартів

Законопроєкт доповнює Кодекс новою статтею 33-30, яка передбачає особливості превентивної реструктуризації для мікро- та малих підприємств. Зокрема, допускається формування лише двох класів кредиторів — забезпечених та незабезпечених; строк виконання плану обмежений трьома роками; застосовується спрощений критерій «найкращих інтересів кредиторів».

Ці положення демонструють прагнення гармонізувати українську модель із Директивою ЄС 2019/1023 та міжнародними рекомендаціями щодо процедур для малого бізнесу.

Приватизація як пріоритет над банкрутством

Окремий блок змін стосується державних підприємств і господарських товариств із державною часткою понад 50 відсотків.

Законопроєкт встановлює пріоритет процедур приватизації над процедурами банкрутства, а також передбачає запобіжники від паралельного застосування обох режимів. Фактично, якщо ухвалено рішення про приватизацію, відкриття або продовження банкрутства може бути обмежене протягом визначеного строку.

На думку Андрія Спектора, це “спроба змінити філософію управління державними активами. Приватизація має стати механізмом повернення підприємства в економічний обіг, а не фінальною стадією затяжного банкрутства. Водночас важливо, щоб цей пріоритет не перетворився на спосіб уникнення відповідальності за попереднє доведення до неплатоспроможності”.

Висновки для ринку

Законопроєкт №15024 формує нову архітектуру інституту неплатоспроможності для малого бізнесу. Його концепція базується на швидкості, економічній доцільності та процесуальній концентрації. Водночас він запроваджує жорсткі фільтри добросовісності та змінює баланс між приватизацією і банкрутством у державному секторі.

Чи стане ця модель ефективним механізмом реструктуризації та «другого шансу» — залежатиме від судової практики та готовності учасників ринку працювати в умовах скорочених строків і підвищеної відповідальності. Для арбітражних керуючих, банків, кредиторів і інвесторів це означає необхідність уже зараз переосмислити стратегії роботи зі спорами про неплатоспроможність у нових процесуальних умовах.