Спрощене банкрутство чи спрощення проблем? Аналіз законопроєкту №15024 з позиції науковця

У сфері неплатоспроможності в Україні знову формується новий порядок денний. Законопроєкт №15024, який пропонує запровадження так званого «спрощеного провадження у справах про банкрутство», подається як інструмент для швидкого та ефективного вирішення проблем мікро- та малого бізнесу.

Однак, як це часто буває з подібними ініціативами, ключове питання полягає не у декларації мети, а у якості її реалізації.

Станом на сьогодні професійна дискусія навколо цього законопроєкту ведеться хоч й досить інтенсивно, але доволі однотипно, попри те, що йдеться про фактичне введення нового виду судового провадження у системі банкрутства. Для ринку, який і без того стикається з проблемами ефективності процедур, передбачуваності рішень та балансу інтересів сторін, такі зміни не можуть залишатися без глибокого аналізу.

Саме тому редакція Борг.Експерт звернулася до фахівців Центру банкрутства з пропозицією надати професійну оцінку законопроєкту. У відповідь було отримано розгорнутий коментар доктора юридичних наук, професора, експерта міжнародного рівня у сфері неспроможності Олександра Бірюкова, який має понад тридцятирічний досвід роботи у сфері законотворення та співпраці з міжнародними організаціями.

Його позиція є показовою не лише як науковий погляд, а як спроба оцінити законопроєкт з точки зору його сприйняття майбутнім користувачем — бізнесом, кредиторами та судами. За слова самого О.Бірюкова, «це не є науковим чи експертним аналізом законопроєкту. Але ми коментуємо документ так, як він сприймається потенційним користувачем такого законодавства. Метою цих коментарів є викладення бачення того, як сприймається нова законодавча пропозиція читачем, який хоче дізнатись більше, ніж описано у пояснювальній записці, про нову процедуру у сфері банкрутства. Це особиста думка, що наводиться по мірі ознайомлення з документом. Сподіваємось, це може стати підставою і для широкого професійного обговорення».

На думку редакції, такий підхід є надзвичайно корисним, оскільки дає змогу побачити проект під різними кутами зору.

Тим більше, що науковцем сформулювано ряд важливих зауважень, а саме:

1. Проблема структури та місця нової процедури у Кодексі. Законопроєкт пропонує введення окремої «Книги шостої» до Кодексу з процедур банкрутства, яка має регулювати спрощене провадження. Фактично йдеться про створення нового виду судової процедури. Однак тут виникає базове питання: як ця процедура співвідноситься з уже існуючими механізмами — санацією та ліквідацією, які детально врегульовані в інших частинах Кодексу? У такій системі поява ще однієї «книги» без чіткого логічного зв’язку створює ризик фрагментації регулювання.
2. Проблеми визначення суб’єктів, на яких поширюється закон. Законопроєкт оперує категоріями, які самі по собі викликають серйозні питання. Йдеться, зокрема, про суб’єктів мікропідприємництва та малого підприємництва, а також так звані «державні підприємства» (термін взагалі не має чіткого юридичного визначення як форми суб’єкта права, фактично це скоріше умовне позначення, яке вказує лише на участь держави у власності).
3. Спрощене провадження як ліквідація без альтернатив. Зміст запропонованої процедури також викликає суттєві зауваження. Формально законопроєкт визначає спрощене провадження як механізм, що застосовується через спрощені процедури ліквідації (погашення боргів). Тобто фактично мова йде не про альтернативу, а про прискорену ліквідацію. У нинішній редакції законопроєкт фактично не пропонує повноцінного інструменту для збереження бізнесу — лише його швидке завершення. Це концептуальне питання, яке потребує окремого обговорення із залученням ринку.
4. Проблема неплатоспроможності як юридичного факту. Ще одне фундаментальне питання — хто і як встановлює факт неплатоспроможності. Законопроєкт передбачає, що спрощене провадження застосовується у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності. Однак у законодавстві України відсутній чіткий механізм визнання неплатоспроможності як юридичного факту, а критерії «загрози неплатоспроможності» залишаються розмитими.
5. Концептуальна невизначеність процедури. Окремо постає питання самої логіки провадження. Якщо спрощене провадження є окремим видом судової процедури, то має бути визначений механізм переходу до нього; а якщо ж воно застосовується в межах уже відкритої справи, то необхідно передбачити чіткі підстави переходу та процесуальні наслідки такого переходу. У нинішній редакції ці питання залишаються відкритими.

Далі власне передаємо слово Олександру Бірюкову.

Коментар до Проєкту Закону №15024

(подається за матеріалами автора з редакційною вичиткою)

Загальний коментар щодо сфери регулювання (назва окремого розділу Кодексу)

Назва окремої Книги Кодексу несе важливе змістовне навантаження, вказує на місце нових положень і нової процедури в існуючій системі законодавства.

Автори законопроєкту пропонують ввести у текст Кодексу з процедур банкрутства окремий розділ, що має регулювати правові відносини, пов’язані з вирішенням проблем неплатоспроможності визначених категорій боржників за окремими правилами та спеціальною процедурою. Це вказує на те, що вводиться новий вид судового провадження — спрощене провадження у справах про банкрутство.

Такий підхід має бути пояснений, оскільки судові процедури банкрутства — судова санація і ліквідація — вже наведені у книгах четвертій та п’ятій Кодексу і містять усі норми і процедури застосування зазначених механізмів щодо юридичних і фізичних осіб.

Крім того, загальні положення, відповідно до правил структурування кодифікованого закону, містяться у книзі, присвяченій загальним положенням, що є ключовими для всієї сфери регулювання.

Це важливо, враховуючи те, що Кодекс містить низку положень щодо специфіки застосування відповідного законодавства до різних категорій боржників. Тож нова процедура має бути узгодженою з іншими матеріальними і процесуальними нормами закону.

Водночас у Кодексі вже існує розділ, який містить положення щодо «особливостей провадження у справах про банкрутство окремих категорій боржників». Тож виникає запитання щодо належного підходу до структурування законодавчого матеріалу. Недостатньо обґрунтоване або помилкове розміщення правових норм у великому, структурно складному законі може в майбутньому створювати проблеми у сфері застосування процедур. Деякі складнощі вже зараз можна спрогнозувати.

Окремо необхідно звернути увагу на категорії осіб, на яких поширюється дія запропонованої Книги шостої.

Першою категорією є «суб’єкти мікропідприємництва та малого підприємництва». Схоже, для визначення таких суб’єктів підприємництва автори законопроєкту відтворюють положення Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб». Нагадаємо, згаданий закон прийнятий з метою надання часу для переходу від радянської концепції юридичних осіб до європейської і загальносвітової. Дія закону обмежена у часі; після припинення дії цього закону має піти в історію і дивні здебільшого неправові конструкції.

Другою категорією згаданих осіб є так звані «державні підприємства», принаймні визначення в чинному законодавстві не передбачено, крім наведення окремих кількісних показників. Зазначимо, такої форми юридичних осіб не існує. Словосполучення «державні підприємства» використовується як сленг, який не має юридичного наповнення, воно тільки вказує на наявність держави у складі учасників. В усі часи спірним було визначення розміру такої участі для того, щоб юридичну особу називали «державним підприємством». Якщо спробувати пояснити зміст слова «підприємство» з посиланням на цивільне законодавство, то зазначимо, що підприємство не є суб’єктом права – це майно. Якщо спробувати пояснити зміст слова «підприємство» з посиланням на міжнародні документи, то нагадаємо, що підприємство у сфері банкрутства є місцем проведення операцій.

Використання таких конструкцій у законі про банкрутство потребує додаткового пояснення і чіткого визначення на рівні профільного законодавства.

Коментар до частини 1 статті 1 законопроєкту

Текст законопроєкту:

Стаття 138. Спрощене провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність)

Спрощене провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) полягає у застосуванні до боржників у справах про банкрутство (неплатоспроможність) спрощених процедур ліквідації (погашення боргів) юридичних осіб (фізичних осіб-підприємців), з метою звільнення їх від боргів у найкоротші строки та в найменш витратний для них спосіб.

Спрощене провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) встановлює особливості застосування процедур ліквідації (погашення боргів) боржника, які передбачають прискорене, спрощене та економічно ефективне врегулювання неплатоспроможності, з метою захисту прав кредиторів, працівників та інших зацікавлених осіб, забезпечення їх участі у провадженні, запобігання зловживанню процедурою та мінімізації негативних наслідків для боржника та кредиторів. Спрощене провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) застосовується до боржників у разі їх неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності.

У частині першій наведено небагато норм права у класичному розумінні — фактично йдеться про опис положень загального характеру. За логікою ці положення могли б бути частиною Пояснювальної записки до законопроєкту.

Зокрема, описується мета — захист прав кредиторів, працівників та інших зацікавлених осіб, а також зазначається, що процедура має бути прискореною та економічно ефективною. Водночас у першому абзаці закріплено ключове правило: спрощене провадження полягає у застосуванні спрощених процедур ліквідації. Таким чином, дія цих норм фактично поширюється лише на ліквідацію. Це потребує додаткового пояснення і, очевидно, широкого обговорення.

У другому абзаці передбачено, що спрощене провадження застосовується у разі неплатоспроможності або загрози неплатоспроможності. Водночас у чинному законодавстві відсутній механізм визнання боржника неплатоспроможним. Також бракує чітких критеріїв «загрози неплатоспроможності». Це породжує питання: хто і яким чином має встановлювати ці обставини.

Концептуально важливим є і питання природи самої процедури. Якщо йдеться про окремий вид судового провадження, то необхідно визначити механізм його застосування у вже відкритій справі. Зокрема, можливість переходу від загальної процедури до спрощеної.

Коментар до частин 2 – 7 статті 1 законопроєкту

Текст законопроєкту (стаття 1):

2. Спрощене провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) застосовується до боржників юридичних осіб або фізичних осіб – підприємців, які одночасно відповідають таким критеріям:

1) є суб’єктами мікропідприємництва або малого підприємництва;

2) зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань не менше ніж один рік до дати подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що розглядається в порядку спрощеного провадження;

3) на дату подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що розглядається в порядку спрощеного провадження, мають кредиторську заборгованість, яка: для юридичних осіб – не перевищує 2000 розмірів мінімальної заробітної плати за даними останньої фінансової звітності; для фізичних осіб-підприємців – не перевищує 1000 розмірів мінімальної заробітної плати за даними останньої фінансової звітності;

4) на дату подання заяви про відкриття спрощеного провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) щодо боржника відсутні судові провадження у спорах, передбачених частиною другою статті 7 цього Кодексу;

5) не мають заборгованості із виплати заробітної плати перед працівниками.

3. Справи про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, що розглядається в порядку спрощеного провадження, розглядаються господарським судом відповідно до цієї Книги Кодексу. Якщо відповідні питання не врегульовано цією Книгою Кодексу, суд застосовує загальні положення цього Кодексу щодо провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника.

4. Граничний строк провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), що розглядається в порядку спрощеного провадження не може перевищувати 180 днів від дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

5. Ухвали господарського суду, постановлені у спрощеному провадженні у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду заяв, клопотань та скарг, можуть бути оскаржені сторонами в апеляційному порядку відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

У касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім постанови про визнання боржника банкрутом та ухвали про закриття спрощеного провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність).

6. До провадження у справах про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, що розглядаються в порядку спрощеного провадження стаття 7 цього Кодексу не застосовується.

7. З метою скорочення строків розгляду справи, учасники спрощеного провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) – юридичні особи та фізичні особи – підприємці зобов’язані вчиняти процесуальні дії в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно комунікаційної системи.

Стосовно положення про те, що спрощене провадження застосовується лише до боржників, зареєстрованих не менше ніж один рік, необхідно зазначити наступне. Виходить, що в Україні може існувати процедура спрощеного банкрутства, однак визначені категорії осіб протягом певного часу не зможуть нею скористатися. Це породжує питання щодо обґрунтованості такого підходу. Зокрема, виникає сумнів, чи не мають такі обмеження ознак дискримінації, адже доступ до процедури ставиться у залежність не від фінансового стану боржника, а від строку його існування.

Окремо варто звернути увагу на формулювання: «якщо відповідні питання не врегульовано». Як відомо, питання можна поставити, але складно говорити про їх «врегулювання» у такому вигляді. Йдеться радше про врегулювання правовідносин або окремих аспектів процедури. Таке формулювання виглядає неточним і може викликати складнощі при тлумаченні норми.

Досить спірним є і формулювання про те, що учасники провадження «зобов’язані вчиняти процесуальні дії». З точки зору юридичної техніки це формулювання виглядає некоректним і потребує уточнення.

Особливої уваги заслуговує положення про граничний строк провадження у 180 днів. У зв’язку з цим виникає низка запитань практичного характеру. Чи означає це, що на останній день — умовно на 180-й день — суд повинен припинити відправлення правосуддя у справі? Яким чином це має бути оформлено процесуально? Ще більш важливим є питання — як пояснити сторонам справи припинення розгляду заяви або завершення процедури у випадку, якщо всі необхідні процесуальні дії не були здійснені.

Ці аспекти залишаються неврегульованими.

Висновки: процедура, яка потребує доопрацювання

Звичайно, що ми лише почали аналіз норм законопроекту, і згодом будуть детально проаналізовані й інші статті. Втім навіть цей, попередній огляд свідчить, що йдеться не стільки про спрощення, скільки про формування нової, концептуально неузгодженої процедури, яка наразі не інтегрована в існуючу систему Кодексу з процедур банкрутства. У сукупності це формує ризик того, що замість ефективного інструменту для бізнесу ринок отримає ще одну складну і непередбачувану процедуру, додаткове навантаження на суди та нові підстави для спорів і зловживань.

Особливо показовим є питання строків. Намір обмежити провадження 180 днями виглядає як спроба адміністративно прискорити процес, але без належного процесуального механізму це може поставити суди перед ситуацією, коли формальна вимога строку вступає в конфлікт із самою суттю правосуддя.

У підсумку, законопроєкт у нинішній редакції виглядає як ініціатива, що потребує суттєвого доопрацювання на рівні концепції, а не лише технічних правок.

Саме тому професійна дискусія навколо нього є не просто бажаною — вона є необхідною. Інакше «спрощене банкрутство» ризикує стати ще одним прикладом того, як спроба спростити систему фактично її ускладнює.