Євген Лахненко про захист арбітражних керуючих: «Асоціація – як вакцинація, а Мінюст – як імунітет»

Інформаційне агентство «Борг.Експерт» неодноразово висвітлювало хід справи арбітражного керуючого Євгена Лахненка, якого від свавільного переслідування з боку правоохоронних органів «не врятували» ані посада в Раді арбітражних керуючих України, ані закон, який був повністю на боці підозрюваного. Але вода камінь точить. І послідовна, а головне єдина позиція захисту свого товариша і колеги з боку Національної асоціації арбітражних керуючих України зробила свою справу. Так, кримінальне переслідування відносно Є.Лахненка ще не завершене, але відстоювати справедливість значно легше в костюмі й краватці, аніж неголеним в СІЗО. Про свій кейс сам арбітражний керуючий коротко розповів під час нещодавнього Східноукраїнського форуму з питань банкрутства в Харкові. Ми ж вирішили дізнатись у Євгена Лахненка не тільки про ретроспективу його справи, але й про майбутні перспективи будь-якої справи із захисту прав та гарантій діяльності арбітражних керуючих.

Насправді, кейс ЧМП є дуже цікавим, оскільки його реалізація (до моменту, коли мене відсторонили), дала змогу повернути під контроль держави частку в іноземному морському порту СП «Лотос», що уже принесло Україні значні дивіденди, а в подальшому могло стати передумовою відновлення статусу України як морської держави. Однак, як виявилось, не всі у цьому були зацікавлені. Про що і свідчить замовний характер даної кримінальної справи. Приступаючи до виконання обов’язків керуючого санацією ДСК ЧМП я усвідомлював складність справи. Але навіть не міг уявити собі той тиск, який буде чинитись на мене з боку правоохоронних органів. Поведінка «органів» була тим більш дивною (якщо так можна сказати), бо замість відстоювання інтересів держави, вони захищали та покривали свавілля й злочинні дії осіб, які, власне, й розвалили найбільшу судноплавну компанію не тільки на території колишнього Радянського Союзу, але і Європи.

А щодо бажання брати участь у банкрутстві держпідприємств, то тут якраз навпаки, після такого досвіду та «загартування» воно стало навіть більшим. Тож наразі я готовий до будь-яких нових випробувань та захисту інтересів держави.

Відповісти на ваше питання й легко, й важко водночас. Так, на сьогодні простори інтернету заповнені різного роду інформацією про те, що буцімто мною під час виконання повноважень керуючого санацією ДСК ЧМП, було вчинено ряд злочинів стосовно даного підприємства. Однак, що цікаво, інформація на кожному окремому ресурсі не відповідає дійсності та вирвана з контексту так, щоб виставити мене далеко не в найкращому вигляді.

Що вже говорити про органи слідства, які в судовому засіданні неодноразово зазначали про те, що акти перевірок моє діяльності Міністерством юстиції, які були здійснені за запитами цих же органів, не є для них жодним аргументом та доказом і не можуть вважатися преюдицією для суду. Якщо подивитися на текст підозри, то можна побачити, що кожне речення дублює норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а це означає, що кожен може бути в такий самий спосіб притягнутий до відповідальності, особливо, якщо державницька позиція іде в розріз і всупереч позиціям кримінальних структур та посадових осіб, які марять про незаконне збагачення.

Однак, я дійсно усього лише сумлінно (тобто відповідно до букви Закону) виконував обов’язки керуючого санацією ДСК ЧМП.

Тут радше мова не про бажання держави притягувати до відповідальності, а скоріше питання до Мінюсту про захист конкурентних умов здійснення діяльності АК. На мою думку, існує дуже нагальна потреба підсилити позицію МЮУ як регулятора діяльності АК та взагалі відносин у справах про банкрутство. Особисто я вважаю недопустимим проведення перевірок, які не мають жодної преюдиції. За таких умов просто втрачається сенс такої діяльності і знижується ефективність регуляторної спроможності Міністерства. Впевнений, що на сьогодні, необхідно активізувати та актуалізувати дискусію стосовно правового режиму перевірок та правового статусу актів за результатами таких перевірок. Необхідно, щоб ці акти мали значення як для суду, так і для правоохоронних органів. І важливо, щоб не лише ті акти мали значення, якими визнаються порушення процедур у справах про банкрутство, але й ті, якими встановлюється абсолютна відповідність АК вимогам законодавства.

В разі, якщо в цьому напрямі нічого не буде зроблено, то й сенсу в таких перевірках – жодного. Тоді вже, дійсно, праві ті колеги, які кажуть, що якщо вже Мінюст хоче щось перевіряти, то нехай перевіряє обладнання офісу, стан оформлення документів тощо.

Все, що стосується діяльності АК в процесі, то тоді вже єдиним та авторитетним органом нехай залишається суд.

І навпаки, якщо перевірки Міністерства стануть імунітетом для АК від свавілля правоохоронних органів (підкреслю, виключно в рамках питань, які досліджувались в процесі перевірок), то, як кажуть в народі, такий Мінюст нам потрібний.

Почну з кінця. Скоріше не побажання, а питання до СРО: на що здатна і готова Асоціація у боротьбі за права арбітражних керуючих? Чи є воля у керівництва НААКУ, Ради та усієї спільноти АК протидіяти замовним справам з боку правоохоронних органів та переслідувань АК за те, що вони сумлінно і в повній мірі виконують свої обов’язки та повноваження визначенні законодавством?

І якщо на перше питання я відповім ствердно, бо на захист моїх порушених прав (і в правовому, і в медійному сенсах) відразу стали мої колеги. Тут я вдячний і в.о. голови НААКУ Олександру Бондарчуку за публічний осуд дій правоохоронних органів та системну комунікацію з мого кейсу на всіх рівнях. І колишньому голові (а як ми знаємо, в спільноті АК колишніх не буває) Асоціації, а нині голові Дніпропетровської облради Миколі Лукашуку – за постійні апеляції до владних структур. Не можу не згадати й активну позицію народного депутата Тараса Тарасенка, який неодноразово подавав клопотання про те, що готовий взяти мене на поруки. Вдячний і головам регіональних рад АК та всім тим колегам, які навіть влаштували флешмоб у Фейсбуці на мій захист.

А от щодо протидії замовним справам, то тут у мене подвійні враження. Адже коли одного АК зі справи «викидують», то святе місце довго порожнім не буде… Я без жодних претензій… Але якщо вже у попередній відповіді згадав про «мінюстівський» імунітет, то вже продовжу медичну аналогію, і скажу, що обов’язкове членство в Асоціації має слідувати принципам обов’язкової вакцинації.

Можливо, у кожного окремого АК й буде більше (чи менше) спроможностей протидіяти правоохоронних органам. Але колективний захист буде в рази потужнішим, навіть якщо деяким особам це буде й не до вподоби.

На посаді члена Ради арбітражних керуючих України я й до цього переймався питанням стосовно співпраці на ниві захисту інтересів АК, а ж тепер чітко знаю, що це є моє покликання і на майбутнє. Скажу це вперше, але я чітко знаю, що чекає на арбітражного керуючого в СІЗО, і тепер знаю, як з цим боротись. Тут потрібна і більша кооперація з адвокатською спільнотою (доцільно запровадити обов’язкове укладення договорів про надання правової допомоги арбітражним керуючим за умови настання форс-мажору). Не заважатиме й обов’язкове страхування діяльності АК.

Вважаю, що такі зміни необхідно закріпити на законодавчому рівні, а ініціаторами таких змін повинні виступити як НААКУ, так і Національна асоціація адвокатів України.

Що стосується кредиторів, то враховуючи їхню останню позицію щодо затвердження поточного звіту керуючого санацією та визнання задовільними моїх дій (враховуючи, що усі дії були погодженні з комітетом кредиторів), немає підстав говорити про невдоволення моєю діяльністю. Відповідно ж до діючого законодавства підстав для автоматичного повернення наразі не існує. Запроваджувати такі зміни в Кодексі України з питань банкрутства можливо і доцільно, але треба розуміти, що звинувачення не підтверджуються лише виправдувальним вироком. Судовий розгляд в кримінальній справі триває, як правило, певний проміжок часу, а цей час дуже часто «грає» проти ефективного вирішення справи про банкрутство.

Більш доцільним може бути встановлення компенсації АК за недоотриманий прибуток у вигляді винагороди та додаткової винагороди, яку б він отримував у банкрутній справі на час винесення рішення судом про закінчення його повноважень за клопотанням органів слідства.

На жаль, практика «збиття» АК зі справи є доволі поширеною. КПК України передбачає в якості запобіжного заходу відсторонення від займаної посади, але Кодекс України з процедур банкрутства чітко встановлює інше. Відповідно до КУПБ «арбітражний керуючий» – це фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво, та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих, є суб’єктом незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника.

АК під час виконання своїх повноважень не обіймають посад. Ми, арбітражні керуючі, здійснюємо незалежну професійну діяльність та несемо персональну відповідальність за ті чи інші рішення, які нами приймаються.

До речі, Кодексом України з питань банкрутства визначено, що державний орган з питань банкрутства встановлює порядок здійснення контролю за діяльністю арбітражних, перевірки організації їх роботи, дотримання ними вимог законодавства з питань банкрутства. Тому виникає ситуація, коли просто немає від чого відсторонювати, але суди свавільно трактують норми законодавства, що спотворює транспарентність професійної діяльності АК та суттєво порушує їх законні права й інтереси. З цим також потрібно щось робити, в тому числі і на законодавчому рівні.

Розмовляв Сергій Козлов