Круглий стіл «Солідарна та субсидіарна відповідальність. Розвиток судової практики»: підсумки та висновки

19 грудня 2024 року в бізнес-центрі Spaces, що на Майдані Незалежності в Києві, відбувся круглий стіл на тему «Солідарна та субсидіарна відповідальність. Розвиток судової практики».

Організований Національною асоціацією арбітражних керуючих України (НААКУ) за підтримки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та проєкту ЄС «Право-Justice», цей захід об’єднав провідних експертів у сфері банкрутства, арбітражних керуючих, суддів, адвокатів, науковців та представників Міністерства юстиції.

Учасники обговорили одну з найбільш дискусійних і складних тем сучасного банкрутства — механізми субсидіарної та солідарної відповідальності.

ЗНАЧЕННЯ ЗАХОДУ ДЛЯ ПРАКТИКИ БАНКРУТСТВА В УКРАЇНІ

Інститути субсидіарної та солідарної відповідальності виконують надзвичайно важливу функцію в процедурах банкрутства: вони дозволяють притягнути до відповідальності осіб, які спричинили неплатоспроможність боржника. Проте їх практична реалізація в Україні часто ускладнюється правовими прогалинами, відсутністю чітких стандартів та недоліками законодавства. Це створює додаткове навантаження на суди та породжує юридичну невизначеність.

Круглий стіл став платформою для глибокого аналізу цих проблем та пошуку ефективних рішень. Захід відкрив голова НААКУ Олександр Бондарчук, який наголосив, що тематика відповідальності осіб у процедурах банкрутства є не лише юридично складною, але й соціально значущою. «Ми маємо працювати над тим, щоб законодавство відповідало вимогам часу, а судова практика була єдиною та передбачуваною», — зазначив Бондарчук.

З вітальними словами також виступили заступниця Міністра юстиції України Вікторія Васильчук (з перших днів перебування на посаді почала активно цікавитись проблемами в сфері неплатоспроможності) та керівниця компоненту «Виконання судових рішень і захист прав власності» Проєкту ЄС «Право-Justice» Ірина Жаронкіна.

Важливо, що до активної дискусії в рамках заходу залучались не лише представники Верховного суду, але й судді першої інстанції, тобто якраз ті, хто першими стикається з необхідністю створювати судову практику з того чи іншого питання – судді Господарського суду Київської області Олена Янюк та Тетяна Гребенюк. Серед інших присутніх відзначимо також участь арбітражного керуючого, члена Дисциплінарної комісії АК Олега Чичви та заступника Голови Правління АТ «ТАСКОМБАНК» Юрія Литвиненко.

КЛЮЧОВІ ТЕМИ ОБГОВОРЕННЯ

У рамках заходу було висвітлено низку важливих тем, які розкрили всі аспекти застосування субсидіарної та солідарної відповідальності.

Субсидіарна відповідальність: теоретичні та практичні аспекти

Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олег Васьковський детально розглянув правову природу субсидіарної відповідальності, акцентуючи увагу на механізмах її реалізації. Він пояснив, що субсидіарна відповідальність є додатковим інструментом, який застосовується тоді, коли активів боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

«Ми звикли аналізувати законодавство через призму його спрямованості: одне законодавство називають “прокредиторським”, інше — “проборжниковим”. Але важливо, щоб законодавство максимально враховувало інтереси всіх сторін і забезпечувало можливість захисту прав як боржників, так і кредиторів. Центральною фігурою в таких правовідносинах є боржник. Він перебуває у стані неплатоспроможності, що вступає у протиріччя з вимогами кредиторів. Але водночас боржник є потерпілою стороною, оскільки неплатоспроможність може бути спричинена як підприємницьким ризиком, так і бездіяльністю, невдалим управлінням або навіть зловмисною поведінкою керівників чи засновників компанії. Такі дії призводять до втрати активів, зниження їхньої вартості та загального погіршення фінансового стану боржника. У таких випадках доцільним є застосування механізму субсидіарної відповідальності», – зазначив суддя.

Це додаткова відповідальність, яка, згідно з нормами цивільного права, настає лише тоді, коли активів боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів. У процедурі банкрутства субсидіарна відповідальність є інструментом останньої черги. Тобто, вона може бути реалізована лише після того, як будуть вичерпані всі активи боржника.

«У одній зі своїх постанов ми наголосили, що субсидіарна відповідальність не може бути застосована передчасно. Лише після того, як буде сформована ліквідаційна маса, продане майно боржника, визначена його вартість та остаточно встановлений розмір вимог кредиторів, можна говорити про притягнення винних осіб до відповідальності. До цього моменту будь-які вимоги про субсидіарну відповідальність є передчасними, – впевнений О.Васьковський.

Окремо було зазначено, що субсидіарна відповідальність не є універсальним механізмом, який вирішує всі проблеми процедур банкрутства. Якщо активів боржника достатньо для покриття боргів, субсидіарна відповідальність не настає, навіть якщо є ознаки доведення до банкрутства. У таких випадках можливе використання інших правових механізмів, зокрема кримінальної відповідальності чи позовів про відшкодування збитків.

Ще однією важливою темою є визначення суми відповідальності. Кодекс України з процедур банкрутства встановлює, що розмір відповідальності — це різниця між вартістю майна боржника і сумою вимог кредиторів. Проте визначення цієї суми можливе лише після завершення ліквідаційної процедури, коли буде точно зрозуміло, скільки активів було реалізовано і яка частина вимог кредиторів залишилася непогашеною.

На думку служителя Феміди, інститут субсидіарної відповідальності є складним і все ще потребує вдосконалення. Норми, які регулюють цей механізм, розміщені у різних законодавчих актах і часто є фрагментарними. Для забезпечення чіткості й зрозумілості правозастосування необхідно створити єдину главу в Кодексі процедур банкрутства, яка систематизує всі аспекти відповідальності третіх осіб. Крім того, важливо не допустити ситуацій, коли невинні особи притягуються до відповідальності через недосконалість законодавства чи помилки у його застосуванні. З іншого боку, потрібно уникати і надмірного втручання у підприємницьку діяльність, яке може підірвати економічну активність.

Завдання субсидіарної відповідальності — це відновлення справедливості, а не покарання.

Основні виклики:

• Доведення вини: Як зазначив Васьковський, основною проблемою є необхідність доведення, що дії або бездіяльність осіб, які притягуються до відповідальності, безпосередньо спричинили банкрутство боржника.
• Визначення суми відповідальності: Кодекс із процедур банкрутства передбачає, що субсидіарна відповідальність має покривати різницю між активами боржника та вимогами кредиторів. Проте на практиці визначення цієї суми викликає труднощі через складність оцінки збитків.
• Відсутність чітких стандартів: Суддя наголосив на важливості розробки єдиних підходів до доказування у справах про субсидіарну відповідальність, щоб уникнути неоднорідності судової практики.

Погляд зі сторони регулятора

Як завжди на подібних заходах, учасникам важливо було дізнатись і про точку зору Міністерства юстиції на означені питання.

Зокрема, Владислав Філатов, директор Департаменту з питань банкрутства, зосередився на ключових проблемах у сфері субсидіарної відповідальності та висловив свої пропозиції щодо їх вирішення.

1. Перша і, мабуть, основна проблема — недостатність законодавчого регулювання. «На сьогоднішній день цей інститут регулюється лише кількома абзацами законодавства, які мають визначати цілий інститут субсидіарної відповідальності. Через це нам часто доводиться покладатися на судову практику, зокрема на висновки Верховного Суду, який, по суті, закладає фундамент для застосування цих норм. Але цього явно недостатньо. Необхідно доповнити законодавство, забезпечивши його повноту, прозорість і узгодженість», – впевнений В.Філатов.
2. Друга проблема — це нерозуміння або ігнорування принципів процедур банкрутства. Субсидіарна відповідальність повинна ґрунтуватися на принципах співмірності, збалансованості та пропорційності. Важливо також дотримуватися захисту права власності, що є ключовим аспектом у будь-якій правовій системі. «На жаль, ці принципи не завжди реалізуються на практиці. Наприклад, ми спостерігаємо випадки, коли арбітражні керуючі подають заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності без належної мотивації або навіть без достатніх підстав. Це створює ситуації, коли такі заяви використовуються не для захисту прав кредиторів, а як інструмент тиску на боржників чи їхніх бенефіціарів», – підкреслює представник Мінюсту.
3. Третя проблема — це складність і неоднорідність практики застосування субсидіарної відповідальності. Верховний Суд вказує, що подання заяви про притягнення до відповідальності не є обов’язковим елементом дій ліквідатора, але на практиці це часто сприймається інакше. У деяких випадках арбітражні керуючі розглядають подання такої заяви як формальний обов’язок, навіть якщо для цього немає реальних підстав. Це призводить до надмірного навантаження на суди і створює репутаційні ризики для самого інституту субсидіарної відповідальності.

Що потрібно змінити?

По-перше, необхідно чітко визначити в законодавстві підстави для подання заяв про субсидіарну відповідальність, а також процедури їхнього розгляду. По-друге, слід забезпечити належний контроль за діяльністю арбітражних керуючих, щоб уникнути випадків необґрунтованого подання таких заяв. По-третє, потрібно переглянути підходи до оцінки фінансового стану боржника, щоб гарантувати прозорість і ефективність процедур банкрутства.

«Також хочу наголосити на важливості впровадження нових інструментів у сфері банкрутства, таких як превентивна реструктуризація. Цей механізм, який набуде чинності з 1 січня, спрямований на запобігання неплатоспроможності і може стати ефективною альтернативою традиційним процедурам банкрутства. Превентивна реструктуризація дозволить зберегти бізнес і уникнути необхідності застосування субсидіарної відповідальності», – нагадав директор департаменту з питань банкрутства, і додав: «Неплатоспроможність — це невід’ємна складова правовідносин у сучасній економіці. Але цей інститут повинен працювати ефективно, прозоро і справедливо. Наше завдання — спільно знайти шляхи вдосконалення законодавства та практики його застосування».

Необхідність вдосконалення: конкретні приклади

Олена Волянська, членкиня Ради арбітражних керуючих України, звернула увагу на особливий вид субсидіарної відповідальності, який з’явився в КУзПБ в 2023 році, після внесення змін до Кодексу законопроектом №4409, який тривалий час розроблявся МЮ спільно з всім експертним середовищем у галузі банкрутства.

А саме – відповідальність сторін правочину боржника, визнаного недійсним. Особи, які погодили або вчинили такий правочин, відповідно до частини 5 ст. 42 КУзПБ несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у межах заподіяних збитків.

Як вважає пані Волянська, попри назву, цей вид відповідальності не зовсім відповідає природі субсидіарної відповідальності, і є, по суті, новим видом відповідальності у сфері банкрутства, а наявне законодавче регулювання унеможливлює застосування актуальної судової практики у сфері субсидіарної відповідальності саме щодо відповідальності сторін недійсного правочину.

Дискусійним питаннями лишається необхідність запровадження ще одного виду відповідальності у сфері банкрутства. З одного боку, його запровадження має стимулювати учасників ринку утримуватись від недобросовісної поведінки, з іншого ж, – може вплинути на баланс правовідносин у сфері банкрутства, та стримувати підприємницьку ініціативу, або стати підґрунтям для зловживань

Субсидіарна відповідальність у контексті змін до статті 42 КУПБ

У частині п’ятій ст. 42 Кодексу зазначено, що сторони правочинів, визнаних недійсними, несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у межах збитків, завданих такими діями.

Однак, якщо порівняти цю норму з класичним визначенням субсидіарної відповідальності в банкрутстві, яке міститься у статті 61 Кодексу, стає зрозуміло, що тут ідеться про зовсім інший механізм.

Субсидіарна відповідальність за статтею 61 визначається як різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою боржника. У частині п’ятій статті 42 акцент на відшкодування повного розміру збитків, завданих конкретним правочином, незалежно від стану ліквідаційної маси чи суми вимог кредиторів.

Однак застосування відповідальності за ч.5 ст. 42 Кодексу не потребує негативної різниці між вимогами кредиторів і ліквідаційною масою, розмір такої відповідальності залежить лише від доведення розміру збитків, які спричинені правочином або майновими діями. Отже, це не є додатковою, субсидіарною відповідальністю по суті. Це є новим підходом, який не зовсім узгоджується із загальною логікою Кодексу у світлі актуальної судової практики, по яку ми сьогодні говоримо.

Приклад застосування:

Олена також навела приклад, як має працювати вказана норма:

Якщо товариство-боржник «А» вивело кошти на пов’язану юридичну особу «Б» за безтоварною операцією на суму 10 млн.грн., а вимоги кредиторів у «А» лише 5 млн.грн., то у разі визнання такого правочину недійсним за ст. 42 Кодексу, на користь «А» з винних осіб має бути стягнуто повну суму збитків, саме 10 млн.грн.

Така ситуація призведе до відновлення платоспроможності боржника «А». Але велике питання, чи матиме це додатковий економічний сенс, порівняно із ситуацією, якщо б стягненню і подальшому розподілу між кредиторами підлягало 5 млн.грн, як у класичній моделі субсидіарної відповідальності.

Потенційні наслідки для бізнесу

Важливо розуміти, що такі нововведення можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, вони стимулюють учасників ринку уникати недобросовісних дій і укладення фіктивних правочинів. З іншого боку, вони можуть створювати додатковий тиск на бізнес, який уже працює в умовах економічної нестабільності. У сучасній економічній ситуації в Україні важливо забезпечити баланс між інтересами кредиторів, боржників і третіх осіб.

Що можна зробити?

«Олена погодилась з попереднім спікером, суддею КГС ВС Олегом Васьковським, який зазначив, що, всі види відповідальності, пов’язані з процедурами банкрутства, могли б бути об’єднані в один системний розділ Кодексу. Це дозволить уникнути плутанини та забезпечить єдність правозастосування. Крім того, необхідно чітко визначити, які підходи мають застосовуватися до різних видів відповідальності. Також важливо зосередитися на меті інституту банкрутства. Це не лише про захист прав кредиторів чи покарання недобросовісних боржників. Це про забезпечення ефективного функціонування економічних механізмів і створення умов для відновлення платоспроможності бізнесу», – підсумувала членкиня РАКУ.

Солідарна відповідальність: межі застосування

Володимир Погребняк, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у своєму виступі зосередив увагу на інституті солідарної відповідальності, який передбачає спільну відповідальність кількох осіб перед кредиторами.

Він наголосив, що солідарна відповідальність має застосовуватися лише у випадках, коли керівники або органи управління боржника грубо порушили законодавство: “Цей інститут, хоча й є відносно новим для українського законодавства, вже встиг стати джерелом багатьох дискусій, як у теоретичній, так і у практичній площині»

Проблеми, пов’язані з визначенням суб’єктів відповідальності

Одна з основних складнощів у справах про солідарну відповідальність — це визначення кола осіб, які можуть бути притягнуті до неї. Відповідно до статті 34 Кодексу з процедур банкрутства, до солідарної відповідальності можуть бути притягнуті керівники боржника, органи управління, а також інші особи, які допустили порушення законодавства.

Але як це працює на практиці? У випадку складних корпоративних структур, де ухвалення рішень розподілено між кількома рівнями управління, виникає питання: хто саме несе відповідальність? «Наприклад, у справі, яку ми розглядали у Верховному Суді, боржник був компанією з багаторівневою структурою управління. Рішення про укладення договорів, які зрештою призвели до втрати платоспроможності, ухвалювалися не генеральним директором, а колегіально, на засіданні ради директорів. У такому випадку питання про розподіл відповідальності стає надзвичайно складним: чи відповідає за ці дії кожен член ради директорів, чи лише ті, хто безпосередньо голосував за ці рішення? Ще один приклад: що робити у випадку, коли особа, яка формально обіймала посаду керівника, фактично не виконувала своїх обов’язків, а всі рішення ухвалював бенефіціарний власник? У таких випадках суди стикаються із завданням довести, що формальний керівник дійсно мав можливість впливати на ухвалення рішень, а не був “номінальним директором”, – роз’яснив суддя.

Ці питання ускладнюються ще й тим, що в Кодексі відсутні чіткі критерії для визначення суб’єктів відповідальності. Це призводить до того, що кожна справа розглядається індивідуально, а судова практика залишається неоднорідною.

Причинно-наслідковий зв’язок між діями боржника і його банкрутством

Другою важливою проблемою є доведення причинно-наслідкового зв’язку між діями чи бездіяльністю керівників боржника і його банкрутством. Для того, щоб притягнути особу до відповідальності, необхідно довести, що саме її дії або бездіяльність призвели до втрати платоспроможності боржника. Але як бути у випадках, коли банкрутство було обумовлене зовнішніми факторами?

Наприклад, в одній зі справ, боржник втратив платоспроможність через різке зростання цін на енергоносії, що зробило його виробництво збитковим. Кредитори подали заяву про притягнення керівника до солідарної відповідальності, стверджуючи, що він мав передбачити такі ризики і вчасно вжити заходів для мінімізації збитків. Але чи можна покладати відповідальність за економічні фактори, які керівник не міг контролювати? Це питання залишається дискусійним.

Питання строків подання заяв про відповідальність

Ще одним проблемним аспектом є строки подання заяв про притягнення до солідарної відповідальності. Відповідно до статті 34 Кодексу, боржник зобов’язаний звернутися до суду протягом місяця з моменту, коли виконання його зобов’язань перед кредиторами стало неможливим. Але як визначити точний момент виникнення цієї неможливості?

Уявімо ситуацію: фінансовий стан боржника погіршується поступово протягом кількох місяців, але формально всі платежі здійснюються вчасно. Коли саме виникає загроза неплатоспроможності, яка зобов’язує керівника подати заяву до суду? Чи повинна ця дата базуватися на фінансовій звітності, висновках аудитора чи інших документах? Відсутність чітких критеріїв ускладнює визначення цієї дати та призводить до конфліктів у правозастосуванні.

Узгодженість термінології в законодавстві

Окремо В.Погребняк звернув увагу на проблему узгодженості термінології. Наприклад, термін “солідарна відповідальність” використовується як у Цивільному кодексі, так і в Кодексі України з процедур банкрутства. Але у різних контекстах він має різне значення. У Цивільному кодексі солідарна відповідальність передбачає, що всі боржники відповідають перед кредиторами в рівному обсязі, а у процедурі банкрутства цей термін може стосуватися лише певних осіб, причетних до управління боржником. Це створює плутанину і ускладнює правозастосування.

Пропозиції щодо вдосконалення

Для вирішення зазначених проблем були запропоновані кроки:

• Розробити чіткі критерії для визначення суб’єктів відповідальності у складних корпоративних структурах.
• Запровадити єдині стандарти для доведення причинно-наслідкового зв’язку між діями керівників і банкрутством боржника.
• Визначити прозорі правила для встановлення строків подання заяв про відповідальність.
• Гармонізувати термінологію між різними законодавчими актами, щоб уникнути правової невизначеності.

«Я переконаний, що спільними зусиллями суддів, законодавців, адвокатів і арбітражних керуючих ми зможемо вдосконалити процедури банкрутства і забезпечити їх ефективність та справедливість», – впевнений суддя.

Рішення ЄСПЛ у справі «Фесенко проти України» (10.10.2024): важливі уроки

Особливу увагу учасників круглого столу привернув виступ Дениса Лихопьока, арбітражного керуючого, члена Кваліфкомісії арбітражних керуючих, який проаналізував рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фесенко проти України». Це рішення стало знаковим для української правової системи, адже воно викрило системні проблеми у процедурах банкрутства.

«Це рішення є надзвичайно важливим для нас, оскільки воно не лише розкриває сутність проблем у національній правовій системі, але й пропонує стандарти, на які ми повинні орієнтуватися», – впевнений арбітражний керуючий.

Контекст рішення ЄСПЛ

Справу було розпочато ще у 2009 році, коли заявниця, яка була кредитором однієї з кредитних спілок, звернулася до суду після неспроможності отримати свої кошти. Господарський суд Запорізької області відкрив справу про банкрутство цієї спілки, і вже у 2010 році заявниця була визнана кредитором із вимогою на суму трохи більше 5 тисяч євро. Однак далі події розгорталися у негативний спосіб. Судові засідання неодноразово відкладалися через різні причини: то через неявку учасників, то через необхідність подання додаткових доказів, то через бездіяльність розпорядників майна або комітету кредиторів. Крім того, двічі провадження у справі зупинялося через необхідність вирішення пов’язаного кримінального провадження щодо колишніх посадових осіб кредитної спілки.

Проблеми, виявлені у справі

Європейський суд з прав людини звернув особливу увагу на кілька ключових аспектів:

Надмірна тривалість провадження

З 2010 року і до моменту звернення заявниці до ЄСПЛ справа перебувала у стані розгляду, причому значну частину часу її розгляд фактично не просувався. Зупинення провадження у зв’язку з кримінальною справою щодо посадових осіб кредитної спілки призвело до майже трирічної затримки. Суд визнав, що такі затримки є надмірними і порушують вимогу “розумного строку”, закріплену у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Неефективність процесуального законодавства

Суд констатував, що основною причиною затримок було те, що національне законодавство не передбачало дієвих механізмів для вирішення конфліктних ситуацій. Наприклад, суди не могли призначити розпорядника майна у разі відсутності клопотання від комітету кредиторів. Це створювало ситуацію, коли справа “застрягала” на одному місці через бездіяльність сторін.

Відсутність чітких процедур призначення арбітражних керуючих

Стаття 28 Кодексу з процедур банкрутства передбачає автоматизоване призначення арбітражного керуючого лише на етапі первинного розгляду справи. Однак у випадку звільнення керуючого або його відсторонення призначення нового керуючого залежить від рішення комітету кредиторів. Якщо комітет кредиторів не працює ефективно або не може зібратися, суд залишається без необхідних важелів впливу.

Висновки ЄСПЛ

Європейський суд у своєму рішенні наголосив на кількох важливих моментах, які мають значення для української правової системи.

• Держава несе відповідальність за організацію своєї правової системи. Суд прямо вказав, що держава повинна забезпечити такі умови, за яких національні суди можуть виконувати свої функції відповідно до вимог статті 6 Конвенції. Це означає, що неефективність роботи комітету кредиторів або інші внутрішні проблеми не можуть бути виправданням для порушення прав учасників справи.
• Законодавство має бути змінене, щоб усунути системні недоліки. ЄСПЛ зазначив, що затримки у справі були спричинені не лише поведінкою сторін, але й відсутністю чітких механізмів у національному законодавстві. Зокрема, суд звернув увагу на необхідність запровадження більш дієвих процедур призначення арбітражних керуючих.
• Право на розгляд справи у розумний строк є основоположним. Суд визнав, що тривалість провадження у цій справі — понад десять років — є неприйнятною і порушує право заявниці на доступ до правосуддя.

Пропозиції щодо вдосконалення

На основі висновків ЄСПЛ Д.Лихопьок запропонував декілька рішень, які можуть допомогти уникнути подібних проблем у майбутньому.

1. Запровадження автоматизованого призначення арбітражних керуючих у будь-якому випадку. Якщо комітет кредиторів не може зібратися або ухвалити рішення, суд повинен мати можливість автоматично призначити керуючого через відповідну систему.
2. Скорочення строків у процедурі банкрутства. Необхідно встановити чіткі строки для кожного етапу провадження, щоб уникнути ситуацій, коли справа “зависає” через бездіяльність сторін.
3. Реформа законодавства для усунення конфліктів між нормами. Як зазначив ЄСПЛ, законодавство повинно бути узгодженим і забезпечувати ефективність процедур.

«Справу “Фесенко проти України” можна розглядати як показовий приклад системних проблем у нашій правовій системі. Але водночас це і нагода для нас зробити висновки та вдосконалити наші процедури. Ми маємо враховувати міжнародний досвід і орієнтуватися на ті стандарти, які пропонує Європейський суд з прав людини, – впевнений Д.Лихопьок.

Трохи про міжнародний досвід

Як вже зазначалось вище, одним із ключових питань, на яке звернули увагу учасники круглого столу, стала диспропорція в рівні відповідальності осіб, яких притягують до солідарної відповідальності, та тих, хто несе субсидіарну відповідальність за доведення до банкрутства.

Зокрема, про міжнародний досвід застосування солідарної відповідальності розповів арбітражний керуючий Артем Данилов: «Досліджуючи механізми солідарної відповідальності в іноземних правопорядках, я дійшов висновку, що там цей інститут реалізується значно збалансованіше. Зокрема, у багатьох країнах солідарна відповідальність прив’язується до моменту виникнення загрози неплатоспроможності. Там керівник несе відповідальність лише за ті борги, які виникли після цього моменту. Цей підхід є більш обґрунтованим, адже він дає змогу захистити інтереси кредиторів, але водночас не покладає на керівника надмірних зобов’язань. Якщо кредитори не були обізнані з фінансовим станом боржника і укладали угоди, не знаючи про загрозу банкрутства, то їхні вимоги справедливо покривати за рахунок керівника, який не виконав своїх зобов’язань щодо подання заяви про банкрутство. Саме цей механізм активно застосовується за кордоном».

Дискутували учасники заходу й щодо інших питань:

• Особливості реалізації субсидіарної відповідальності під час процедури санації (потрібно детальніше врегулювати, як саме субсидіарна відповідальність узгоджується з процедурою санації, адже санація має на меті відновлення платоспроможності боржника, а не його ліквідацію).
• Конкуренція між різними способами задоволення вимог кредиторів (це надзвичайно складне питання, яке стосується черговості та пріоритетності різних механізмів задоволення вимог кредиторів. Наприклад, якщо одночасно подаються позови про відшкодування збитків і заяви про субсидіарну відповідальність, як уникнути дублювання вимог?).

РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ПІДСУМКИ

Майже за 4 години дискусій учасники круглого столу дійшли висновку, що для вдосконалення процедур банкрутства необхідно:

1. Розробити чіткі критерії для притягнення до солідарної та субсидіарної відповідальності.
2. Запровадити додаткові механізми призначення арбітражних керуючих.
3. Скоротити строки для розгляду справ і запровадити санкції за затягування процедур.
4. Гармонізувати українське законодавство з європейськими стандартами.

Голова НААКУ Олександр Бондарчук у своєму заключному слові подякував усім учасникам круглого столу за їхній професіоналізм і внесок у розвиток юридичної практики в Україні.

Він відзначив високий рівень підготовки заходу та наголосив на важливості подібних ініціатив для підвищення кваліфікації арбітражних керуючих і вдосконалення законодавства: «Стрімкий розвиток правовідносин в сфері врегулювання неплатоспроможності (війна, втрата територій та активів, руйнування майна, кризові явища в економіці України, інтеграція в ЄС, гармонізація законодавства України з ЄС, цифровізація економік світу та України, штучний інтелект та інше) як наслідок призводить до того, що законодавство в сфері банкрутства не встигає адаптуватися до вимог часу. В таких умовах значно зростає роль Верховного Суду, який в своїх палатних рішеннях намагається заповнити прогалини законодавства. Нещодавні рішення Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з питань субсидіарної та солідарної відповідальності в процедурах банкрутства – яскравий приклад дуже професійної, точної та зрозумілої відповіді на велику кількість питань з приводу не до кінця врегульованих правовідносин».

“Ми працюємо заради Перемоги України!” — підсумував О.Бондарчук.