Оптимізм чи песимізм: що насправді сьогодні відчувають арбітражні керуючі?

Вранці 17 жовтня 2025 року у залі готелю “Хілтон” панувала незвична напруга, адже професія арбітражного керуючого опинилася на межі: між вірою в реформу та втомою від нескінченних обіцянок. Справа в тому, що на ювілейному Х Форумі з конкурсного права прозвучали три різні голоси — голос кризи, голос реформаторського реалізму і голос професійного оптимізму. Саме вони окреслили справжній “баланс настроїв” у спільноті.

BorgExpert уже висвітлював виступи народного депутата Олексія Мовчана та заступниці міністра економіки Дарії Марчак. Натомість цей матеріал завершує огляд першої сесії й концентрується на ключових позиціях Сергія Боярчукова, Юліана Хорунжого та Олександра Бондарчука — трьох різних поглядах, які, втім, об’єднує одна мета: повернути системі банкрутства довіру і зміст.

«Сьогодення продовжує вбивати ринок АК»: позиція Сергія Боярчукова

Керуючий партнер ЮК «Алєксєєв, Боярчуков та партнери», арбітражний керуючий С.Боярчуков відкрив дискусію різко, емоційно, без дипломатії. «Мені здається, ми повернули десь не туди… Призначаєш свою людину — і їдеш далі. Це вже стало національним видом спорту: хто перший подасть на банкрутство — дружній чи ворожий кредитор», — сказав він зі сцени.

Боярчуков наголосив: після змін до Кодексу, які дозволили ініціюючому кредитору пропонувати свого арбітражного керуючого, кількість справ зросла з 500 до 800 на рік — тобто на 60%. Але це, за його словами, не про розвиток, а про перекручення самої суті процедури. «Ми створили механізм, який легалізує конфлікт інтересів і перетворює банкрутство на арену боротьби кланів», — зазначив він.

Він навів низку яскравих прикладів, які стали символами “системної хвороби”: «ROSAVA», «Ельдорадо», ФК «Дніпро-1», «Енергомашспецсталь». А в одному з кейсів — щодо Заводу обважених бурильних і ведучих труб — вирішальними стали навіть не документи, а час подання заяви: «Хтось подав на 21 хвилину раніше — і справу було відкрито. Ми обговорюємо не закон, а швидкість реакції юриста».

Автоматичний розподіл арбітражних керуючих, який мав би усунути суб’єктивізм, на практиці не працює. «Ним ніхто не користується. Ринок поділено між групами, лояльність важливіша за професіоналізм. Формально етика не порушена, але по суті — конфлікт інтересів легалізований самим законом».

Показовим, на думку Сергія Боярчукова, є приклад банкрутства «Росави» в Білій Церкві — справи, яка давно перетворилася на символ системної хвороби. Формально підприємство перебуває у стадії ліквідації, але фактично — працює, димить, продає шини й виглядає доволі “живим”. За роки процедури тут змінилося кілька арбітражних керуючих, і майже кожен із них закінчував однаково — втратою ліцензії.

Першу керуючу усунули після скандалу з бенефіціаром компанії, який користувався корпоративними привілеями навіть під час ліквідації. Її наступник, якого в професійному середовищі вважали «новою генерацією», подав позов про виселення підприємства-орендаря, що займало всю територію заводу. Рішення суду він таки отримав — але виконати його не зміг. Після цього втратив ліцензію, потім її відновив, і знову втратив — уже через виявлені фінансові інтереси, пов’язані з тим самим заводом.

Так, коло замкнулося: підприємство продовжує “жити” в стані ліквідації, а керуючі змінюються один за одним, кожен із них стаючи жертвою системи, де арбітражний керуючий — радше інструмент впливу, ніж незалежна фігура. «Нікому не потрібна незалежність. Нікому не потрібен професіоналізм», — констатував Боярчуков.

Саме цей приклад, сказав він, найкраще демонструє, що проблема не в окремих людях, а в самій конструкції закону, яка створює можливість маніпуляції і знищує довіру до інституту арбітражного керування.

Його висновок жорсткий: система втратила баланс. «Коли правила гри визначаються домовленостями, а не правом, професія втрачає сенс. Ми або повертаємо незалежність арбітражних керуючих, або втрачаємо її остаточно».

Для Боярчукова питання не лише у формальних змінах, а в очищенні самої логіки добору. Бо без чесного входу в професію не буде й чесного виходу з процедур.

«Перевірка на зрілість»: аналітика Юліана Хорунжого

Якщо виступ Боярчукова був пострілом тривоги, то доповідь Юліана Хорунжого стала аналітичною спробою показати, що реформи все ж почали давати плоди. Старший партнер Ario Law Firm зосередився на новій процедурі — превентивній реструктуризації, запровадженій відповідно до Євродирективи. Це перший за роки інструмент, який дає боржнику шанс домовитися з кредиторами до настання повноцінного банкрутства.

«Станом на сьогодні в Україні відкрито шість кейсів превентивної реструктуризації, і перший план уже затверджено Господарським судом Харківської області», — повідомив він.
З огляду на те, що підготовка однієї справи (з огляду на його власний досвід) триває два-три місяці, це — обережний, але відчутний початок. До 2019 року, за словами Хорунжого, у країні було не більше десяти санацій на рік. Однак головна проблема — не запуск інструменту, а судова практика. “Дуже велике значення має, чи хоче суд читати Кодекс і чи готовий він його виконувати”, — наголосив спікер.

А суди та опоненти тлумачать норми по-різному. Одні вимагають оцінювати план реструктуризації вже на етапі прийняття заяви, що перевантажує суд і суперечить духу Євродирективи. Інші — наполягають, що причину неплатоспроможності може встановити лише фінансовий аналіз. У результаті — хаос тлумачень, який зводить нанівець сенс реформи. Юрист навів показовий епізод: опоненти звинуватили боржника у “зловживанні” превентивною реструктуризацією, нібито задля уникнення банкрутства. Його контраргумент був простим: «Сама стаття називається “Заходи захисту боржника”. Від чого ці заходи захищають? Від банкрутства. Кажу, як можна зловживати тим, що добросовісно надано законодавцем? Якщо боржник користується цим правом — це не зловживання, а законна дія».

Хорунжий підсумував: новий механізм — це перевірка на зрілість для судів, кредиторів і самої професії. «Санація залишиться для примусових реструктуризацій, тоді як інші боржники обиратимуть превентивну. Це — майбутнє». Але лише за умови, що правозастосування буде єдиним, а судова логіка — узгодженою.

«Партнерство замість протистояння»: реальний оптимізм Олександра Бондарчука

На цьому фоні варто нагадати про виступ голови Національної асоціації арбітражних керуючих України Олександра Бондарчука — без алармізму, але з фактами; без емоцій, але з конкретними діями.

«Ми маємо реформи, ми маємо зміни, і ми маємо себе — професійну спільноту, яка здатна ці зміни спрямовувати», — почав він.

Бондарчук наголосив: «Ми спостерігаємо за реформами з обережним оптимізмом. Тільки партнерство між державними інституціями та самоврядуванням здатне створити стабільні умови для професії».

Далі — факти. НААКУ активно співпрацює з парламентом і урядом. Зокрема, бере участь у розробці законодавчих ініціатив щодо спрощених процедур для малого та мікробізнесу — із метою здешевлення входу в процедуру банкрутства (сьогодні лише офіційні платежі перевищують 100 тис. грн) та скорочення строків.

Розширюються сфери застосування компетенцій арбітражних керуючих:

• НБУ залучає АК до тимчасових адміністрацій небанківських установ.
• НКЦПФР — до процедур “виведення з ринку” компаній.
• Фонд держмайна — намагається залучати арбітражних керуючих до управління переданими активами.

Це нові ролі, які ще кілька років тому здавалися неможливими.

Важливою частиною виступу голови НААКУ стало обговорення санкційної колізії. Бондарчук пояснив: у справах із санкційним “слідом” банки нерідко блокують всю операційну діяльність підприємства. Добросовісні кредитори страждають, а арбітражні керуючі змушені пояснювати правоохоронцям очевидне — що реалізація майна відбувається в інтересах кредиторів, а не підсанкційних бенефіціарів.

«Сьогодні законний продаж можуть трактувати як обхід санкцій, і це абсурд. Ми вже маємо законопроєкт, який криміналізує “набуття активів” у межах ліквідації, і якщо формулювання не буде уточнено, під ризик потраплять і керуючі, і кредитори, і покупці», — попередив він.

Окремий блок — захист професії. НААКУ добивається змін до ККУ і КУпАП, що посилять відповідальність за перешкоджання діяльності арбітражних керуючих, пошкодження їхнього майна чи ненадання інформації. Запроваджується право самоврядування складати протоколи про порушення. З 2023 року діє нова норма — слідчі зобов’язані негайно інформувати НААКУ про вручення підозри або затримання арбітражного керуючого. «І це реально працює», — зазначив спікер. Також він подякував Львівській раді арбітражних керуючих за внесок у ці напрацювання.

Один з останніх прикладів — меморандум із Prozorro.Продажі. Бондарчук назвав його «школою довіри»: платформа не лише реалізує майно, а й підвищує стандарти професійності. «Ми хочемо, щоб Prozorro.Продажі стало не просто інструментом реалізації, а школою довіри. Через цю систему проходить близько 20% усіх продажів у процедурах банкрутства — це величезна відповідальність». За цим меморандумом планується провести чотири безкоштовні навчальні семінари для арбітражних керуючих, присвячені підвищенню ефективності продажів і маркетингу попиту на лоти (перший вже відбувся).

Його підсумок був простий і впевнений: «Професія має майбутнє — через партнерство, через законодавчі зміни, через нові сфери компетенції і через системний захист від тиску».

***

Тож перша сесія Форуму стала такою собі лабораторією професійної відвертості. Боярчуков окреслив, “де болить”: контрольовані призначення та клановість, викривлена етика. Хорунжий показав “чим лікувати”: через єдність судової практики та нову культуру діалогу. А Бондарчук — “як жити далі”: партнерство, законодавчі гарантії, нові механізми захисту й розвиток компетенцій.

Критика вказує, де система хвора. Інструменти — як її лікувати. Стратегія — як вижити й розвиватися. Саме в цій послідовності професія арбітражного керуючого не зникає — вона еволюціонує. Через чесну конкуренцію, через партнерство, через закон, врешті-решт.

І оптимізм тут — не сліпа віра, а стратегія професійної зрілості: діяти попри все, створювати нові правила, будувати прозорість і довіру.

Матеріал підготовлено на основі виступів учасників першої сесії Х Форуму з конкурсного права