Зворотний бік фраудаторності: після рішення ВС будь-який правочин щодо відчуження майна може бути підданий сумніву та оскаржений

«Право на зло»

У сучасних українських реаліях у сфері захисту майнових прав донедавна класичною та шаблонною була ситуація, коли боржник, достеменно знаючи про необхідність повернення кредитору боргів — за рішенням суду чи без — позбавлявся свого майна за крок до виконання судового рішення проти нього. І кредитор залишався з грошима на папері: рішення суду про стягнення заборгованості є, а от виконати його практично неможливо. Адже боржник устиг переписати своє майно на родичів чи знайомих і тим самим унеможливив звернення стягнення на фактично своє, але «юридично чуже» майно, – пише Закон і Бізнес.

Спроби кредиторів визнати недійсним такі правочини залишались марними: суди скептично розглядали як правову підставу ст.203 Цивільного кодексу.

Ситуація змінилася, коли Верховний Суд прийняв фундаментальну постанову від 7.10.2020 у справі №755/17944/18, визначивши таке поняття, як фраудаторний правочин.

Це правочин, учинений боржником на шкоду кредитору. Суд касаційної інстанції наголосив, що важливими ознаками фраудаторності правочину є:

• момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно буде забрано за борги);
• характеристика контрагента, з яким боржник укладає оскаржуваний договір (наприклад, родич боржника, давній знайомий, партнер, товариш, інші пов’язані особи);
• ціна, зокрема: наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

19.05.2021 ВС також увів у судову практику новий термін — «право на зло». Використавши раніше окреслені ознаки фраудаторності правочину, Суд констатував, що боржник зловжив своїм правом розпорядження майном, оскільки діяв очевидно недобросовісно й навмисно уклав оспорювані договори, які порушують майнові інтереси кредитора та спрямовані на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Цікавим є те, що ВС зазначав: важливим критерієм фраудаторності є наявність судової справи — відкритого провадження у справі чи рішення про стягнення заборгованості з боржника.

Проте через тиждень, 26.05.2021, ВС приймає нову постанову у справі №727/2525/20, в якій зазначає, що будь-який правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов’язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного.

Тобто фраудаторний правочин набув розширеного тлумачення: тепер для визнання зловживання правом не обов’язково має бути ініційованим кредитором судовий спір. Достатнім є сам факт наявності укладеного договору, за яким боржник має заборгованість станом на дату вчинення оскаржуваного правочину.

Широке поле для маніпуляцій

Здавалося б, ВС розв’язав серйозну проблему, з якою юристи та кредитори затято боролися протягом кількох років. Тепер є реальний юридичний механізм захисту прав кредитора від недобросовісних дій боржника, який умисно відчужив своє майно на підконтрольних осіб, з метою уникнення звернення стягнення.

Однак не все так однозначно та позитивно. Насправді така практика суду вищої інстанції має інший, доволі проблемний нюанс. Який, мабуть, принесе ще більше шкоди, ніж фраудаторні правочини.

Враховуючи постанову ВС від 26.05.2021, тепер будь-який правочин щодо відчуження майна може бути підданий сумніву та оскаржений. І це насправді надзвичайно широке поле для маніпуляцій з боку недобросовісних осіб.

Під час оформлення, наприклад, договору купівлі-продажу нерухомості ні нотаріус, ні покупець не може перевірити наявності договорів, за якими продавець може мати заборгованості. Це пояснюється тим, що далеко не всі письмові договори посвідчуються нотаріально чи, тим паче — забезпечуються шляхом укладення договорів застави.

Формально, якщо в продавця немає обтяжень/ обмежень у розпорядженні майном, він не обліковується в реєстрі боржників, правочин буде посвідчено нотаріально. Однак щасливий покупець згодом може бути неприємно здивований, отримавши позовну заяву від третьої особи — кредитора продавця — про визнання такого правочину недійсним у зв’язку з його фраудаторністю.

Кредитор зазначить, що укладено договір задовго до дати продажу нерухомості і що боржник діяв недобросовісно, знаючи, що настала дата розрахунку за укладеним договором, свідомо відчужив це майно. У результаті правочин буде визнано недійсним, майно — повернуто продавцю, а от кошти за нерухомість — навряд. У таких ситуаціях недобросовісні боржники зазвичай посилаються на те, що вже витратили гроші.

Таким чином, практика ВС, з одного боку, є сприятливою з точки зору юридичної боротьби з недобросовісними боржниками. Але з другого — уможливила інші недобросовісні дії під час відчуження майна.

Як убезпечити себе?

З метою упередження таких ситуацій та задля максимального захисту прав покупця під час оформлення договорів щодо продажу нерухомості, клієнтам варто радити в договорі передбачати пункт про те, що в разі пред’явлення позову кредиторами щодо дійсних зобов’язань до покупця про визнання договору фраудаторним, продавець зобов’язується повернути кошти у повному обсязі та/або розрахуватись із кредитором за зобов’язаннями.

Крім того, продавець має відшкодувати всі збитки, пов’язані із судовою тяганиною, з витратами на правову допомогу включно. У разі невиконання таких зобов’язань продавець має відшкодувати збитки.

Звісно, такий пункт договору не є панацеєю: недобросовісні продавці, знов-таки, можуть надалі посилатися на нестачу коштів. Однак з огляду на актуальну судову практику ВС щодо розширеного тлумачення фраудаторності правочину наявність такої норми є мінімальною гарантією можливості отримання сатисфакції в майбутньому.