Спрощене банкрутство як нова модель ринку: що показала дискусія навколо законопроєктів №15004 та №15024

16 березня 2026 року Комітет Асоціації правників України з конкурсного права спільно з LIGA ZAKON провели онлайн-дискусію, присвячену темі спрощення процедур банкрутства для мікро- та малого бізнесу. Захід відбувся на тлі реєстрації одразу двох альтернативних законопроєктів — №15024 та №15004, які пропонують різні моделі імплементації положень Директиви ЄС 2019/1023 та фактично формують два підходи до майбутньої трансформації українського інституту неплатоспроможності.

Модераторами заходу виступили голова Комітету АПУ з конкурсного права Олексій Воронько та заступниця голови Комітету Наталія Тищенко. Участь у дискусії взяли представники законодавчої влади, судової системи, Міністерства юстиції, банківського сектору та професійної спільноти арбітражних керуючих.

На початку обговорення було окреслено загальний контекст реформи. Йдеться про запровадження спрощених процедур банкрутства для мікро- та малого бізнесу, скорочення строків розгляду справ, перегляд ролі арбітражного керуючого та створення нових механізмів врегулювання заборгованості. Окремо увагу було приділено положенням законопроєкту №15024, що стосуються державних підприємств, зокрема встановленню пріоритету приватизації над банкрутством та запобіганню паралельному застосуванню цих процесів.

Один із розробників законопроєкту №15024, адвокат Юліан Хорунжий, наголосив, що документ створювався як частина виконання міжнародних зобов’язань України в межах Ukraine Facility та спрямований на адаптацію національного законодавства до європейських стандартів. За його словами, концепція законопроєкту базується на рекомендаціях ЮНСІТРАЛ і передбачає спрощення процедур саме для мікро- та малого бізнесу, відмовляючись від поширення цієї моделі на середні підприємства, які в українських реаліях часто фактично є великим бізнесом. Водночас він підкреслив, що ключовим елементом майбутньої моделі має стати критерій добросовісності боржника, який визначатиме доступ до спрощеної процедури: «Враховуючи, що це не перше обговорення законопроєктів і загалом ідеї спрощення банкрутства, питання критеріїв потребуватиме додаткового обговорення, щоб до другого читання (і якщо депутати підтримають документ у першому) вони були сформовані так, щоб, з одного боку, забезпечити допуск добросовісних боржників до процедури, з іншого – не зламати саму модель».

Народний депутат Олексій Мовчан у своєму виступі звернув увагу на значення цієї реформи в контексті євроінтеграції. Він підкреслив, що для України важливо не лише формально імплементувати директиви, а й створити зрозумілу та передбачувану систему для інвесторів. На його думку, у фокусі мають бути не лише показники повернення боргів, а й швидкість процедур, їхня ефективність та подолання практики зловживання мораторіями: «Десь там це зараховується, а Україна ще й отримує кошти по Ukraine Facility. Рекомендації від партнерів дуже важливі, щоб ми були зрозумілими для наших інвесторів. Потрібно пробувати робити процедури банкрутства чіткішими та зрозумілішими».

Директор Департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України Сергій Донков акцентував на тому, що обидва законопроєкти мають не лише юридичний, а й виразний соціально-економічний характер. Він зауважив, що спрощені процедури є більш типовими для економік, які перебувають у фазі зростання, тоді як у кризових умовах традиційно домінує прокредиторська модель. У цьому контексті Донков висловив позицію щодо необхідності врахування інтересів кредиторів, зокрема через запровадження їхньої згоди на застосування спрощеної процедури, оскільки її завершенням фактично є списання заборгованості. Він також не виключив, що в подальшому можливе об’єднання двох законопроєктів в один узгоджений документ, який врахує зауваження ринку та судової практики. Також Сергій Донков наголосив на проблемі можливості процедури банкрутства без участі арбітражного керуючого: «Напевно, це можливо, якщо немає коштів на оплату арбітражного керуючого, немає активів, згоден кредитор та якщо немає чого стягувати для накопичення ліквідаційної маси, реалізації, немає жодних перспектив погашення кредиторської заборгованості».

Суддя Північного апеляційного господарського суду Сергій Станік звернув увагу на необхідність пошуку балансу між швидкістю процедур і їх якістю. Він застеріг, що надмірне скорочення строків може негативно вплинути на зміст правосуддя. Окремо суддя підняв питання критеріїв віднесення підприємств до мікро- та малого бізнесу, зазначивши, що за запропонованими параметрами під спрощені процедури може підпасти значна частина існуючих банкрутств, що фактично означатиме масштабну реформу всієї системи: «Якщо брати законопроєкт №15024, то там вхід мікробізнесу – це 10 працівників, 2 млн євро, а малого – 50 працівників, 10 млн євро. Мені просто цікаво, якщо виходити з цих цифр і взяти всі банкрутства, які наразі відкриті в Україні, то яка частина банкрутств підпаде під них? Інтуїтивно здається, що понад половина (можливо, навіть 80%)».

Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олег Васьковський зосередився на проблемах правозастосування, підкресливши, що сучасне законодавство дедалі більше оперує оціночними категоріями, які потребують глибокого тлумачення в конкретних правовідносинах. Він звернув увагу на складність інтеграції спрощених процедур у чинну модель банкрутства та поставив під сумнів можливість ефективного вирішення всіх супутніх питань у межах обмежених строків, зокрема у 180 днів.

Голова постійно діючого третейського суду при Торгово-промисловій палаті України Тарас Шепель наголосив на важливості розвитку культури врегулювання спорів та зміни сприйняття банкрутства бізнесом. За його словами, процедура неплатоспроможності повинна розглядатися не лише як інструмент ліквідації, а і як можливість відновлення діяльності та врегулювання економічних конфліктів.

Представник банківського сектору, експерт Комітету НАБУ з питань правового забезпечення діяльності банків Василь Гей акцентував на необхідності збереження балансу між оновленням законодавства та захистом інтересів кредиторів. Він висловив критичні зауваження до законопроєкту №15004, зокрема щодо відсутності чітких механізмів реалізації скорочених строків та ризиків зловживань у процедурах санації. Водночас він зазначив, що законопроєкт №15024 виглядає більш цілісним і має більше шансів на доопрацювання та прийняття, хоча також потребує вдосконалення: «Якщо взяти законопроєкт №15004, то є моменти, які роблять його нежиттєздатним: наприклад, він передбачає чіткі строки без пропонування реальних механізмів, які можуть скоротити як строки, так і витрати самої процедури. Також якщо проаналізувати норми, які стосуються процедур санації, то так, як це там виписано… можливість входження в процедури санації без самого плану санації, не зовсім пропрацьований механізм узгодженого плану санації. На наше переконання, це може тільки викликати умисні затягування процедур і зловживання недобросовісними боржниками», – сказав Василь Гей.

У цьому контексті окрему позицію озвучив голова Національної асоціації арбітражних керуючих України Олександр Бондарчук, який звернув увагу на передчасність прийняття будь-якого з законопроєктів у поточному вигляді. За його словами, Україна фактично не має альтернативи впровадженню спрощених процедур банкрутства, однак має вибір між швидким прийняттям недопрацьованого документа і більш тривалим процесом підготовки якісної редакції. Він наголосив, що навіть серед ключових стейкхолдерів відсутнє узгоджене бачення майбутньої моделі, а наявні дискусії свідчать про недостатній рівень глибокого аналізу законопроєктів. Досвід попередніх професійних обговорень, за його словами, показує, що зауваження існують до обох документів, а менша кількість критики щодо законопроєкту №15024 пояснюється радше його порівняльною якістю, ніж відсутністю проблем.

Олександр Бондарчук також акцентував на низці концептуальних питань, які залишаються неврегульованими. Зокрема, відсутні чіткі критерії визначення мікро- та малого бізнесу, що унеможливлює формування єдиної практики. Він звернув увагу і на дискусійність ідеї спрощених процедур, які допускають мінімізацію або навіть відсутність цієї фігури. Бондарчук прямо звернув увагу на те, що процедура банкрутства не є самокерованою системою і потребує суб’єкта, який здійснює управління процесом. Кодекс прямо визначає таку роль за арбітражним керуючим, і будь-які спроби замінити або усунути цей елемент ставлять під питання саму керованість процедури. У цьому контексті особливо показовим є питання, яке він поставив: якщо у боржника відсутні активи, борги та економічний сенс процедури, то кому і навіщо вона потрібна?

Крім того, він підняв питання відсутності запобіжників проти штучного набуття статусу мікро- або малого бізнесу, ігнорування фактору пов’язаності компаній, а також нереалістичності встановлених строків, зокрема ідеї завершення процедури у межах 180 днів. На його переконання, такі строки не відповідають реальній складності процесів і можуть призвести або до формалізації процедур, або до їх системного порушення: «Ідея завершувати процедуру за 180 днів виглядає привабливо на папері, але на практиці це надзвичайно складно реалізувати. Шість місяців — це фактично теж «надзвукова швидкість» для процедур банкрутства. На мою думку, 1 рік є реалістичним граничним строком для спрощеної процедури: якщо встигаємо раніше — це ефективність, якщо ні — має бути передбачений перехід до загальної процедури. Якщо ж за цей час нічого не відбулося, виникає логічне питання — у чому причина: неефективність учасників чи об’єктивна складність справи».

У підсумку він наголосив, що незалежно від того, який із законопроєктів буде взятий за основу, документ потребує суттєвого доопрацювання із залученням усіх ключових учасників ринку. В іншому випадку існує ризик прийняття норм, які формально відповідатимуть міжнародним вимогам, але не працюватимуть на практиці через відсутність економічної доцільності та процесуальної визначеності.

Таким чином, дискусія засвідчила, що реформа спрощеного банкрутства в Україні перебуває на етапі концептуального формування. Попри наявність політичного та міжнародного імпульсу, ринок ще не виробив узгодженого бачення її реалізації, що робить питання якості законодавчих рішень ключовим для подальшого розвитку системи неплатоспроможності.