Транскордонні банкрутства: проблеми термінології

Викладаючи навчальну дисципліну «Транскордонні банкрутства» вже років вісім-десять, я неодноразово намагався з’ясувати, звідки у нашому законі, а згодом і в Кодексі з процедур банкрутства, з’явилася невідома українському законодавству конструкція — «судова допомога». Досліджуючи це питання, я прагнув зрозуміти, чому розробники цієї частини законодавства про банкрутство переклали термін relief, уживаний у міжнародних документах, саме як «судова допомога». Я намагався знайти логічне пояснення такому перекладу через аналіз можливих українських відповідників, але результату це не дало.

За всі роки викладання цієї дисципліни жодної прийнятної версії перекладу цього терміна українською я так і не сформулював. Єдиним поясненням, яке здавалося правдоподібним, було те, що йдеться про помилку розробника, який не мав достатніх знань у сфері спеціальної термінології банкрутства й не володів навичками юридичного перекладу.

Лише цього семестру я знайшов більш переконливе пояснення. Переглядаючи матеріали, якими користуються студенти для підготовки до занять із дисципліни «Транскордонні банкрутства», побачив, що вони посилаються на офіційний російський переклад одного з міжнародних документів. Саме в російській версії цього документа термін relief перекладено як «судова допомога». Можна припустити, що під час перекладу цей термін було адаптовано до правової культури та системи права Російської Федерації.

Якщо інших пояснень немає, то прикро усвідомлювати, що українське законодавство в окремих випадках адаптується до міжнародних норм із огляду на російські правові традиції.

Одна річ, коли законодавці перекладають нові терміни безпосередньо з мови оригіналу, добираючи точні за змістом відповідники і впроваджуючи продумані правові конструкції. І зовсім інше — коли термін relief потрапляє до тексту українського закону у вигляді кальки з російськомовного перекладу міжнародного документа. У результаті в українському законодавстві з’являється конструкція, невідома нашій правовій системі, тоді як у процесуальних кодексах використовуються зовсім інші формулювання для подібних правовідносин.

На цю проблему я звертав увагу й раніше: до процесу законотворення практично не залучаються науковці, які могли б обґрунтувати пропозиції та забезпечити коректність термінології. Не відбувається й повноцінних дискусій за участі фахівців суміжних галузей права. Не хочеться думати, що до розробки законів в Україні іноді долучаються випадкові люди, які не мають ані фахової підготовки, ані досвіду у сфері нормотворення.

Сьогодні до цих проблем додалася ще одна — переклад міжнародних документів і актів Європейського Союзу українською мовою. І ця проблема може мати далекосяжні наслідки. Уявімо ситуацію, коли український юрист готує матеріали для судового процесу за кордоном і посилається на наше законодавство, перекладаючи словосполучення «судова допомога» англійською або іншою європейською мовою. Скоріш за все, отримає він не той термін, який є усталеним у міжнародному праві, і це може призвести до непорозумінь у правозастосуванні.

Такі випадки свідчать про необхідність глибшого залучення правників-науковців до перекладу, адаптації й гармонізації законодавства, особливо у сфері транскордонних банкрутств, де точність термінів визначає результат судових рішень і міжнародного визнання процедур.

Олександр Бірюков, доктор юридичних наук, професор, міжнародний експерт