Кредитні борги під час розлучення: у Мін’юсті пояснили, хто має їх сплачувати

Під час розірвання шлюбу між подружжям постає питання не лише поділу майна, а й розподілу боргових зобов’язань. Саме кредити часто стають однією з найбільш конфліктних тем, адже визначити, хто саме має їх погашати після розлучення, залежить від низки юридично значущих обставин.

Роз’яснення з цього приводу надали у Міністерстві юстиції, де звернули увагу на ключові критерії, які застосовуються при визначенні, чи підлягає кредит поділу між колишнім подружжям.

Передусім має значення момент укладення кредитного договору. Якщо зобов’язання виникло до укладення шлюбу, воно не входить до спільних боргів і залишається особистою відповідальністю того з подружжя, хто його уклав.

Навіть якщо кошти були використані для придбання майна, яке згодом використовувалося сім’єю, сам по собі цей факт не змінює правової природи боргу.

Ключовим критерієм для поділу є не лише час укладення договору, а й його ціль. Законодавство виходить із того, що спільними можуть визнаватися лише ті зобов’язання, які виникли в інтересах сім’ї. Йдеться, зокрема, про кредити, спрямовані на забезпечення спільних потреб — придбання житла, лікування дитини, інші витрати, пов’язані з функціонуванням сім’ї як соціального інституту.

Ця позиція прямо випливає з частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки і для другого, якщо отримане майно фактично використане для сімейних потреб. Аналогічний підхід закріплений і в судовій практиці. Зокрема, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 2007 року №11 наголошено, що при поділі майна враховуються також борги подружжя, якщо вони виникли в інтересах сім’ї.

Водночас, якщо кредит був оформлений для особистих потреб одного з подружжя, такий борг не підлягає розподілу. Типовим прикладом є ситуація, коли один із подружжя бере позику на придбання автомобіля для власного користування і після розлучення продовжує ним володіти. У такому випадку обов’язок погашення кредиту покладається виключно на позичальника.

Не менш важливим є фактичне використання коштів. Навіть якщо кредит формально оформлено на сімейні потреби, але на практиці він був використаний в інтересах одного з подружжя, це може вплинути на розподіл зобов’язань. Наприклад, якщо позика була отримана для будівництва житла, але фактично спрямована на розвиток бізнесу одного з подружжя, який залишився у його власності, то й борг, як правило, покладається саме на цю особу.

У Міністерстві юстиції також звертають увагу на превентивні механізми захисту. Найефективнішим інструментом уникнення подібних спорів є укладення шлюбного договору, в якому можна детально визначити порядок розподілу як майна, так і боргових зобов’язань. У такому договорі сторони мають можливість заздалегідь погодити, хто нестиме відповідальність за конкретні кредити, включно з іпотекою чи позиками, пов’язаними з особистими потребами одного з подружжя, наприклад оплатою навчання.

Таким чином, розподіл кредитних зобов’язань під час розлучення в Україні базується на поєднанні трьох ключових критеріїв — часу укладення договору, його цільового призначення та фактичного використання коштів. Саме їх оцінка дозволяє визначити, чи є борг спільним, чи залишається особистою відповідальністю одного з колишнього подружжя.