Чи виникає податок на репатріацію якщо нерезидент відступив право вимоги боргу резиденту України?

Правила оподаткування доходів нерезидентів отриманих ними з джерелом їх походження з України встановлено ст. 141 ПКУ, – пише Вісник.Офіційно про податки.

Для цілей оподаткування відповідно до п. 141.4 ст. 141 ПКУ такими доходами, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом. Тобто резидент, який виплачує нерезиденту дохід у вигляді процентів за користування позикою, зобов’язаний утримати 15% або 5% податку на прибуток та перерахувати цей податок до державного бюджету. Цей податок й прийнято вважати податком на репатріацію, тому що отримувачем такого доходу є нерезидент.

Щодо заміни позикодавця – нерезидента новим кредитором – резидентом слід виходити з того, що відповідно до ст. 512 ЦКУ кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

• передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);
• правонаступництва;
• виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);
• виконання обов’язку боржника третьою особою;
• в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 514 ЦКУ встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Враховуючи викладене, слід дійти висновку про те, що новий кредитор – резидент в результаті відступлення права вимоги набув усіх прав за договором позики, у тому числі й право на отримання доходу у вигляді процентів за позикою.

Отже, у такому разі усувається така ознака «податку на репатріацію» як отримання доходу саме нерезидентом. Та й сама назва п. 141.4 ст. 141 ПКУ свідчить сама за себе: «Особливості оподаткування нерезидентів», тобто цією нормою регулюються відносини щодо оподаткування доходів саме нерезидентів, а не резидентів. Фінансова компанія – резидент, на відміну від нерезидента, сама є платником податку на прибуток, а тому утримання з процентів за позикою податку на репатріацію втрачає будь-який юридичний та фінансовий сенс.

Отже, при виплаті процентів за позикою на користь фінансової компанії – резидент, позичальник не зобов’язаний утримувати та сплачувати податок на репатріацію, не зважаючи на те, що первісним позикодавцем був нерезидент.