Чи можуть податківці надавати третім особам інформацію стосовно суб’єкта господарювання та фізособи?

Згідно з абзацом другим ст. 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, зазначає Дебет-Кредит.

Відповідно до частини першої ст. 16 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2657) податкова інформація – сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб’єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ). Статтею 20 Закону № 2657 визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Так, згідно з п.п. 20.1.23 п. 20.1 ст. 20 ПКУ контролюючі органи, визначені п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПКУ, мають право надавати відповідно до закону інформацію з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та реєстру страхувальників органам державної влади, Пенсійному фонду України та фондам загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) – щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених п.п. 41.1.2 п. 41.1 ст. 41 ПКУ), законодавства з питань сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи (п.п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПКУ).

Посадові та службові особи контролюючих органів зобов’язані, зокрема:

• не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи (абзац перший п.п. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПКУ).

Водночас не вважається розголошенням інформації з обмеженим доступом та/або поширенням персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних надання контролюючим органом на користь органів місцевого самоврядування інформації, передбаченої абзацом сьомим п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПКУ (звітність у розрізі платників податків надається контролюючим органом за запитом органу місцевого самоврядування протягом 20 днів з моменту отримання ним запиту) (абзац другий п.п. 21.1.6 п. 21.1 ст. 21 ПКУ).

• надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування на їх письмовий запит відкриту податкову інформацію в порядку, встановленому законом (п.п. 21.1.7 п. 21.1 ст. 21 ПКУ).

Платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов’язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами (п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 ПКУ).

Так, частиною другою ст. 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2939) визначено, що обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов’язані надавати її безперешкодно і безоплатно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (п. 1 частини третьої ст. 10 Закону № 2939).

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (абзац перший частини другої ст. 21 Закону № 2657).

Як зазначається, абзацом першим частини другої ст. 11 Закону № 2657 та ст. 14 Закону України від 01 червня 2010 року № 2297-VI «Про захист персональних даних» зі змінами та доповненнями, встановлено, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.

Водночас центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних (абзац третій частини другої ст. 11 Закону № 2657).