Виконання судових рішень під час війни: як змінюється практика і які інструменти доступні боржникам

В умовах воєнного стану виконання судових рішень в Україні перетворюється на складний правовий процес, у якому дедалі частіше стикаються дві базові гарантії — право стягувача на отримання присуджених коштів і право боржника на гідні умови існування в умовах війни.

Практика органів державної виконавчої служби свідчить про суттєву зміну контексту виконання рішень. У значній кількості проваджень боржники не заперечують свої зобов’язання, однак об’єктивно не мають можливості виконати їх у повному обсязі та у встановлені строки. Йдеться про обставини, які стали типовими для періоду війни: втрата житла, вимушене переміщення, проходження військової служби. У таких умовах формальний підхід до виконання рішень дедалі частіше поступається необхідності індивідуального аналізу кожної ситуації.

Українське законодавство передбачає механізми, які дозволяють адаптувати виконання судових рішень до реальних життєвих обставин. Ключовими серед них залишаються відстрочка та розстрочка виконання рішення. Відповідні можливості закріплені у статті 267 Цивільного процесуального кодексу України, статті 331 Господарського процесуального кодексу України та статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розстрочка виконання рішення фактично означає зміну порядку виконання — борг сплачується частинами протягом визначеного судом періоду. Натомість відстрочка передбачає перенесення строку виконання, коли боржник отримує час без обов’язку здійснювати платежі, але з подальшим повним виконанням рішення.

Важливо, що ці інструменти не застосовуються автоматично. Боржник має звернутися до суду із відповідною заявою і обґрунтувати наявність виняткових обставин, які істотно ускладнюють або унеможливлюють виконання рішення. Суд, у свою чергу, оцінює кожен випадок індивідуально, враховуючи як інтереси сторін, так і вплив воєнного стану.

Окремо варто враховувати положення статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», яка надає сторонам право звертатися до суду з відповідними заявами, а також передбачає можливість відстрочки або розстрочки виконання за участю виконавця — за погодженням зі стягувачем і за наявності об’єктивних перешкод.

Таким чином, сучасна практика виконання судових рішень поступово відходить від формального підходу до більш гнучкої моделі, у якій враховуються реальні життєві обставини боржника. Водночас ключовим залишається принцип активної позиції сторін: саме своєчасне звернення до суду або взаємодія з виконавцем дозволяє уникнути додаткових санкцій і знайти баланс між виконанням рішення та можливостями боржника.