Енергетичний шок 2026 року: які країни опинилися на межі дефолту через кризу в Перській затоці

Блокування Ормузької протоки та початок третьої війни в Перській затоці спровокували масштабну енергетичну кризу, яка загрожує макроекономічним колапсом країнам, що розвиваються. Держави з високою залежністю від імпорту палива та низькими фінансовими резервами вже запроваджують жорсткі обмеження споживання, готуючись до найгірших сценаріїв. Про це пише The Economist.

Дефіцит ресурсів та історичні паралелі

Бідні країни світу вже відчули перші наслідки перебоїв із постачанням енергоносіїв. У Непалі через довгі черги за побутовим газом уряд був змушений запровадити нормування споживання. На Шрі-Ланці підприємствам настійно рекомендували призупиняти роботу по середах задля економії палива, а в Пакистані закрито школи, тоді як університети переведено на дистанційне навчання.

Проте подібний сценарій економіки, що розвиваються, вже проходили у 2022 році після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тоді європейські уряди почали масово субсидувати енергетичний сектор, щоб захистити своїх громадян. Це підтримало високий попит і законсервувало захмарні ціни на тривалий час, переклавши основний фінансовий тягар на бідніші країни-імпортери, які не мали достатніх фіскальних резервів. Наслідком стала серія макроекономічних катастроф: Шрі-Ланка вичерпала валютні резерви та оголосила дефолт, а Пакистан зіткнувся з кризою платіжного балансу, різко скоротив імпорт і був змушений звернутися по екстрену кредитну допомогу до МВФ.

Найбільш вразливі економіки: Пакистан та Єгипет

Враховуючи фактичне перекриття Ормузької протоки, поточний удар може виявитися ще руйнівнішим. Аналіз вразливості країн базується на двох ключових факторах: рівні впливу шоку (залежність від імпорту енергоносіїв та фінансових потоків із країн Перської затоки) та здатності його поглинути (наявність фінансових буферів).

Йорданія має критично високий рівень вразливості та мінімальні резерви, хоча її політичні зв’язки із західними союзниками та донорами із Затоки залишають шанси на екстрену підтримку. Натомість показники Пакистану та Єгипту вказують на серйозну загрозу економічного колапсу.

Пакистан витрачає близько 4% свого ВВП на імпорт нафти й газу, причому майже 90% цих обсягів надходить саме з Близького Сходу.

Єгипет витрачає на енергоносії близько 3% ВВП, отримуючи з регіону майже половину своїх запасів.

Обидві держави також критично залежать від грошових переказів трудових мігрантів із країн Перської затоки, що становлять близько 5−6% їхнього ВВП. Цей фінансовий потік може різко обірватися, якщо війна паралізує місцеві ринки праці або змусить працівників масово повертатися додому. Зростання рахунків за імпорт на тлі падіння валютних надходжень неминуче розширює дефіцит поточного рахунку та тисне на національні валюти. Ослаблення ж місцевих валют робить нафту, яка традиційно торгується в доларах, ще дорожчою.

Для покриття цього дефіциту необхідні резерви, нові кредити або жорстке скорочення імпорту. Проте буфери обох країн виснажені: резерви Пакистану здатні покрити менш ніж три місяці імпорту (це нижче за мінімальний поріг, рекомендований МВФ), а зовнішній борг Єгипту, який підлягає сплаті лише цього року, становить 29 млрд доларів — це понад 50% від усіх його золотовалютних резервів. На тлі того, що глобальні інвестори вже активно виводять капітал із боргових фондів ринків, що розвиваються, високі ціни на паливо можуть стрімко трансформуватися у повноцінну кризу платіжного балансу.

Ризики для Південної Азії: Бангладеш і Шрі-Ланка

Бангладеш та Шрі-Ланка також перебувають у зоні високого ризику, попри середній рівень прямої залежності від близькосхідної нафти. Валютних резервів Бангладеш ледве вистачить на три місяці покриття імпорту, і країна вже функціонує в умовах кредитної програми МВФ. Ключова галузь економіки, що генерує експортну виручку — швейні фабрики — працюють на імпортному паливі, тому здорожчання енергоресурсів б’є по торговельному балансу з обох боків. Шрі-Ланка має ідентичні проблеми: держава лише нещодавно вийшла з дефолту 2022 року, частково спровокованого попереднім енергетичним шоком, і її фінансові буфери залишаються надто тонкими для нових випробувань.

Хто здатен витримати удар: Таїланд, Непал, Індія

Низка країн має високу залежність від імпорту, проте завчасно накопичила достатні резерви для пом’якшення макроекономічного удару. Таїланд витрачає на закупівлю нафти й газу близько 7% ВВП (це найвищий показник серед аналізованих країн), але утримує стратегічні запаси нафти на рівні майже 100 днів споживання, а його валютних резервів вистачить на понад сім місяців імпорту. Це гарантує країні необхідний час для маневру.

Непал виділяється аномальною залежністю від зовнішніх переказів: за останніми оцінками Світового банку, приголомшливі 8% ВВП країни генерують її громадяни, які працюють у країнах Затоки. Держава майже не має фізичних запасів нафти, проте володіє значними обсягами твердої валюти, що дозволить пом’якшити цінові стрибки.

Індія також демонструє високий рівень стійкості. Витрачаючи на іноземні енергоносії близько 3% ВВП (близько половини з яких надходить з Близького Сходу), країна вже фіксує дефіцит побутового газу. Однак її валютні резерви покривають близько семи місяців імпорту, а офіційні та комерційні запаси нафти розраховані приблизно на 70 днів. Крім того, нафтопереробні потужності Індії технологічно адаптовані для переробки нижчосортної нафти, що дозволяє їй купувати російську сировину, від якої відмовляється більшість інших країн. На відміну від значної частини Азії, Індія виробляє мінімум електроенергії з імпортного газу, віддаючи перевагу власному вугіллю. Це ефективно ізолює її економіку від прямого впливу зростаючих цін на міжнародних енергетичних ринках.

Загроза глобального голоду

Навіть якщо частині держав вдасться уникнути миттєвого макроекономічного дефолту, гуманітарні наслідки обіцяють бути суворими. Азотні добрива, які виробляються переважно з природного газу, стрімко дорожчають, автоматично завищуючи вартість виробництва продуктів харчування в найбідніших регіонах світу. Всесвітня продовольча програма (WFP) вже попередила, що кількість людей, які зіткнуться з гострою нестачею їжі, може досягти рекордних значень у 2026 році, якщо конфлікт не буде оперативно вичерпано. Практика показує: якщо фінансову кризу теоретично можна згладити кредитами, то гарантувати фізичну доступність продовольства набагато складніше.