Жодних компромісів щодо України: WP назвала головну причину жорсткої позиції Путіна

Президент РФ Володимир Путін не бачить підстав для суттєвих поступок щодо України, оскільки у його оточенні домінують запевнення, що війна йде за планом, а економіка витримає тиск. Про це пише The Washington Post.

У матеріалі йдеться, що на цьому тлі залишається незрозумілим, чи погодиться Путін на останній мирний план США. Як зазначає видання, більшість аналітиків називають його таким, що схиляється в бік Росії, водночас документ не закриває всі цілі Кремля у війні. Водночас, якщо Путін переконаний, що виграє, а економіка є стійкою, у нього майже немає мотивації йти на реальні компроміси.

Washington Post також описує, як за 25 років правління звузилося коло поглядів, які доходять до російського президента. Колишній російський дипломат Борис Бондарєв, який звільнився у 2022 році через повномасштабне вторгнення, розповів, що спостерігав, як державний апарат поступово “вбудовував” у себе власну пропаганду, а зовнішня інформаційна робота дедалі частіше перетворювалася на звітність про те, що кремлівська версія подій нібито спрацювала.

Як приклади змін у публічному дискурсі видання наводить архівний інстаграм-проєкт “Achtopotv”, який піднімає старі відео. Зокрема, згадується виступ Володимира Мединського у 2005 році проти відновлення пам’ятників Йосипу Сталіну, тоді як згодом Мединський став головним переговорником Росії на переговорах з Україною і одним із публічних прихильників курсу Путіна; цієї весни в московському метро, за текстом матеріалу, з’явився новий бюст Сталіна. Також згадується заява Путіна у 2000 році про важливість незалежних медіа і громадянських свобод, від якої, як пише видання, він згодом відійшов.

Окремо описується еволюція Дмитра Медведєва: його президентський період 2008–2012 років подається як коротке “потепління”, тоді як пізніше він, за матеріалом, перетворився на одного з найжорсткіших публічних “яструбів”. Серед можливих “точок неповернення” автори згадують повернення Путіна до влади у 2012 році та анексію Криму у 2014-му, а також наводять оцінку журналістів Андрія Солдатова й Ірини Бороган, які вважають, що зсув почався ще під час перших строків Путіна.

Видання також нагадує, що напередодні повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року публічний спротив у верхівці став практично неможливим, але за лаштунками нібито був виняток: помічник Путіна Дмитро Козак, якого називають ключовим переговорником щодо України, за повідомленням матеріалу, був єдиним високопосадовцем, хто намагався аргументувати проти воєнного сценарію. Його слова, як стверджується, не потрапили в телевізійну версію засідання, а згодом він перестав з’являтися публічно; його обов’язки поступово перейшли іншому помічнику, а восени він подав у відставку.

Окремим блоком у тексті йдеться про паралелі у Вашингтоні: автори зазначають, що навколо Дональда Трампа за час другого терміну теж сформувалася більш однорідна команда підтримки. Редактор розслідувального медіа Proekt Роман Баданін порівнював нові брифінги Трампа за участі лояльних блогерів із практикою Кремля.

Марко Рубіо, який нині обіймає посаду держсекретаря США, раніше був серед найжорсткіших республіканських прихильників підтримки України. Посланця Трампа Стіва Віткоффа у тексті критикують за підхід до переговорів, а Бондарєв стверджує, що Віткофф діє в логіці Трампа і прагне принести йому “мир” швидко.

Завершується цей блок тезою Баданіна про те, що політична “адаптивність” у авторитарних системах робить людей співучасниками того, що вони згодом можуть вважати поганим.

Нагадаємо, США готові надати Україні гарантії за 5 статтею НАТО.