Оголошено лауреатів Нобелівської премії з фізики в 2025 році

Нобелівську премію з фізики 2025 року присуджено британцеві Джону Кларку, французу Мішелю Деворе й американцеві Джону Мартінісу за роботи в сфері квантової механіки, оголосили у вівторок у Нобелівському комітеті.

“Лауреати Нобелівської премії цього року проводили експерименти з електричним колом, які демонстрували квантовомеханічний тунельний ефект та енергетичні рівні в системі досить великій, щоб її можна було тримати в руках”, – ідеться в пресрелізі комітету.

“Чудово спостерігати за тим, як квантова механіка – теорія віком у століття – продовжує приносити нові сюрпризи. Вона також надзвичайно корисна, тому що квантова механіка – основа цифрових технологій”, – заявив голова Нобелівського комітету з фізики Олле Ерікссон.

Згідно з пресрелізом, досягнення, за які видано Нобелівську премію з фізики 2025 року, надають змогу розвивати наступне покоління квантових технологій, зокрема квантові криптографію, комп’ютери та датчики.

Кларк народився 1942 року в Кембриджі, Велика Британія. Випускник Кембриджського університету; нині – професор експериментальної фізики в Каліфорнійському університеті в Берклі, США. У 2012 році обраний членом Національної академії наук США. Його наукова кар’єра була присвячена експериментальній фізиці, і саме він здійснив прорив, удосконаливши один із найчутливіших наукових приладів у світі – СКВІД (надпровідний квантовий інтерферометр).

Мартініс народився 1958 року, випускник Каліфорнійського університету в Берклі, США. Нині – професор фізики в Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі. Його команда стала піонером у створенні надпровідних кубітів – базових елементів квантового комп’ютера, і саме вона першою продемонструвала, що такі системи можуть перевершувати звичайні комп’ютери у вирішенні специфічних завдань. 2014 року підрозділ компанії Google Quantum AI Lab оголосив про укладення угоди щодо створення квантового комп’ютера з командою на чолі з Мартінісом.

Деворе (народився 1961 року, Париж) – професор Коледж де Франс, надав критично важливий теоретичний фундамент для цих експериментальних успіхів. Його роботи з теорії декогеренції та квантової корекції помилок пояснили головну перешкоду на шляху створення квантових комп’ютерів – крихкість квантових станів – і запропонували математичні методи для їх усунення.

Разом роботи лауреатів перетворили квантові обчислення із суто академічної дисципліни на технологічну галузь зі стрімким розвитком.