Чи заберуть єдине житло за борги: що насправді змінює новий закон №14005

7 квітня 2026 року Верховна Рада ухвалила закон №14005, який змінює саму логіку виконавчого провадження в Україні — від ручного, залежного від конкретного виконавця процесу до моделі, де ключові дії виконуються автоматично і за участі широкого кола фінансових та реєстраційних інституцій. Документ поки очікує підпису президента, однак уже зараз зрозуміло: йдеться не про точкові зміни, а про перебудову системи виконання судових рішень.

Основою нової моделі стає максимальна «прив’язка» всіх суб’єктів до Реєстру боржників.

Якщо раніше фактичний пошук активів залежав від ініціативи виконавця, який направляв запити до банків і вручну відслідковував майно, то тепер ця логіка змінюється: банки, інвестиційні компанії, страхові організації, пенсійні фонди, нотаріуси та навіть сервісцентри МВС зобов’язані самі перевіряти клієнтів і повідомляти про їхні активи.

Фактично формується система постійного моніторингу. Якщо особа, яка перебуває у Реєстрі боржників, звертається до банку, відкриває рахунок, оперує інвестиціями чи намагається здійснити нотаріальну дію — відповідна установа має або відмовити, або негайно повідомити виконавця про виявлене майно. Йдеться вже не лише про класичні банківські рахунки, а й про електронні гаманці, цінні папери, інвестиційні активи, страхові накопичення.

Окремий блок змін стосується відповідальності. Якщо фінансові установи ігноруватимуть обов’язок повідомляти про активи боржників, до них можуть застосовуватися штрафи, які, з урахуванням чинного підходу регулятора, здатні визначатися як відсоток від річного доходу компанії. Це означає, що стимул до співпраці буде не декларативним, а економічно відчутним.

Ключовий ефект реформи — автоматизація процедур. Одна з найбільш проблемних ситуацій у виконавчому провадженні полягала в тому, що навіть після повного погашення боргу арешти на рахунках і майні могли залишатися тижнями або й місяцями. Причина — ручний характер процесу і залежність від завантаженості або сумлінності виконавця. Новий закон змінює цю практику: після сплати боргу система автоматично формує повідомлення про зняття арештів і завершення провадження без додаткових звернень з боку боржника.

Не менш важливою є зміна підходу до початку виконавчого провадження. Розширюється обсяг інформації, яку можна включати до виконавчого документа: окрім базових даних про особу, можуть зазначатися банківські рахунки, електронні гаманці, а також дані про активи в депозитарних установах. Це дозволяє з самого початку процесу більш точно ідентифікувати майно боржника і уникнути тривалого пошуку.

Окремо закон деталізує обмеження щодо розпорядження майном. Якщо особа перебуває у Реєстрі боржників, їй відмовлятимуть у перереєстрації транспортних засобів, а нотаріуси не лише блокуватимуть операції з нерухомістю, а й інформуватимуть виконавців про відповідні спроби. Це значно ускладнює можливість «виведення» активів до початку або під час виконавчого провадження.

Водночас один із найбільш резонансних аспектів — питання єдиного житла — у новому законі не посилюється, а навпаки пом’якшується для боржників. Поріг, за якого дозволяється звернення стягнення на єдине житло, підвищено з 20 до 50 мінімальних заробітних плат. Станом на 2026 рік це приблизно 432 тисячі гривень.

Крім того, для військовослужбовців встановлено додатковий захист: під час воєнного стану та протягом року після його завершення таке стягнення заборонене незалежно від суми боргу (за винятком окремих випадків, зокрема іпотеки чи відшкодування шкоди від кримінального правопорушення).

Запровадження цих змін безпосередньо пов’язане із зобов’язаннями України перед Європейським Союзом у межах програми Ukraine Facility. Проблема невиконання судових рішень тривалий час залишалася системною і навіть розглядалася у практиці Європейського суду з прав людини як порушення права на справедливий суд. Саме тому реформа спрямована не лише на спрощення процедур, а й на підвищення реальної ефективності виконання рішень.

Водночас, попри прогресивність окремих положень, ключове питання залишається відкритим: чи запрацює нова модель на практиці. Українська правова система неодноразово демонструвала ситуації, коли добре прописані норми не давали очікуваного результату через проблеми з реалізацією. У цьому випадку ефективність реформи залежатиме не лише від технічної інтеграції реєстрів, а й від дисципліни всіх залучених суб’єктів — від банків до виконавчої служби.

Саме від цього залежить, чи стане цифровізація реальним інструментом виконання судових рішень, або ж залишиться черговою спробою реформувати систему без відчутного результату для кредиторів і боржників.