Чи стане Сонце найбільшим телескопом людства?

У новій науковій роботі дослідник із Лабораторії реактивного руху Національного управління з аеронавтики і дослідження космічного простору США описав концепцію місії, яка дозволить використати Сонце як гігантську гравітаційну лінзу. Для цього космічний апарат має вийти на відстань близько 650 астрономічних одиниць — у понад чотири рази далі, ніж нинішня межа, якої досяг космічний апарат «Вояджер-1».

Ідея базується на загальній теорії відносності Альберта Ейнштейна, відповідно до якої масивні об’єкти викривлюють простір-час і змінюють траєкторію світла. Саме тому в космосі спостерігається явище гравітаційного лінзування — коли світло далеких об’єктів підсилюється масивними тілами на передньому плані.

У випадку із Сонцем фокусна лінія починається приблизно з 650 астрономічних одиниць і простягається далі в міжзоряний простір. Розмістивши апарат у цій зоні на протилежному боці Сонця від об’єкта спостереження, можна отримати надзвичайно потужне підсилення сигналу. Теоретично це дозволило б отримувати зображення поверхні далеких планет за межами Сонячної системи з роздільною здатністю, недосяжною для сучасних телескопів.

Автор роботи — фізик Слава Туришев — проаналізував можливі рушійні системи. Традиційні хімічні двигуни виявилися недостатніми для швидкого досягнення такої відстані. Натомість перспективними виглядають сонячні вітрила та ядерно-електрична тяга.

Сценарій із сонячним вітрилом передбачає дуже близький проліт повз Сонце для гравітаційного розгону. У такому разі апарат міг би подолати 650 астрономічних одиниць за 25–40 років. Комбінація ядерно-електричної та ядерно-термічної тяги потенційно дозволила б скоротити цей термін до менш ніж 20 років і доставити важче наукове обладнання.

Втім, обидві технології перебувають на ранніх стадіях розвитку. Якщо рішення про реалізацію місії буде ухвалене в середині 2030-х років, її архітектура залежатиме від того, яких технологічних результатів вдасться досягти до початку наступного десятиліття.

У разі успіху людство вперше зможе використати власну зорю як інструмент спостереження космічного масштабу — і зробити крок до безпосереднього вивчення далеких світів.