Борг подружжя: хто повинен виплачувати кредит після розлучення?

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов’язаною стороною (боржником) за наявності двох умов:

• договір укладено другим із подружжя в інтересах сім’ї;
• майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов’язану особу (боржника).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 361/5840/19.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що жінка звернулася до суду із позовом до чоловіка про поділ спільного майна подружжя. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 02 серпня 2005 року до 21 травня 2019 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, під час якого ними на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 липня 2016 року було придбано земельну ділянку.

Оскільки відповідач у добровільному порядку відмовляється поділити зазначене спільне майно, позивач просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину спірної земельної ділянки, а іншу половину ділянки залишити у власності відповідача.

Пізніше відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання боргу спільним боргом подружжя.

В обґрунтування позову вказав, що 3 липня 2016 року між ним та іншою особою був укладений договір позики, за умовами якого він отримав у позику від неї грошові кошти в розмірі 600 000 грн зі строком їх повернення до 03 липня 2019 року. Гроші він позичав в присутності своєї колишньої дружини, вони мали намір на спірній земельній ділянці побудувати станцію технічного обслуговування автомобілів.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, первісний позов задоволено. Також задоволено було і зустрічний позов.

Висновок Верховного Суду

ВС підкреслив, що відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Також Верховний Суд наголосив, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов’язаною стороною (боржником) за наявності двох умов:

• договір укладено другим із подружжя в інтересах сім’ї;
• майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов’язану особу (боржника). Тобто на рівні закону закріплено об’єктивний підхід, оскільки він не пов’язує виникнення обов’язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов’язаною особою, якщо об’єктивно цей договір було укладено в інтересах сім’ї та одержане майно було використано в інтересах сім’ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики

Так, ВС зазначив, що, заперечуючи проти зустрічного позову, колишня дружина зазначала, що позивачем не надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики саме 3 липня 2016 року, та вказуючи на фальсифікацію цього договору й неможливість прочитання тексту розписки, подала до суду першої інстанції клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи.

Вказані клопотання у порушення норм статті 12 ЦПК України були залишені судом першої інстанції поза увагою та не були вирішені, чим суд допустив неповноту в з’ясуванні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На вказані порушення норм процесуального законодавства судом першої інстанції не звернув уваги й апеляційний суд.

Крім того, заперечуючи обставини того, що її колишній уклав договір в інтересах сім’ї і на потреби сім’ї витратив отримані за договором позики грошові кошти у сумі 600 000 грн, вона звертала увагу на те, що вартість придбаної в період шлюбу земельної ділянки становить 84 000 грн. ВС підкреслив, що суди не дослідили, чи були використані на потреби сім’ї і інші кошти.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог про визнання боргових зобов’язань спільним боргом подружжя та направив справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.