Банкрутство «НПК-Галичина»: суди відсіяли непідтверджені претензії нерезидентів

Провадження у справі про банкрутство ПАТ «НПК-Галичина» стало показовим прикладом того, як суди підходять до оцінки кредиторських вимог у великих спорах. Верховний Суд підтвердив позицію судів попередніх інстанцій і відхилив вимоги чотирьох нерезидентних компаній на загальну суму понад 3,4 млрд грн, які намагалися включити до реєстру кредиторів.

Сама ситуація розгорталася після відкриття провадження у грудні 2023 року. Поряд із ключовим кредитором — АТ «Укрнафта», заборгованість перед якою перевищувала 828 млн грн, у справі з’явилися кілька іноземних компаній із заявами про значні фінансові вимоги. Вони обґрунтовували їх нібито невиплаченими дивідендами як колишні акціонери.

Однак ключове питання для суду полягало не у формальній наявності договорів, а в реальності самого грошового зобов’язання. Заявники не надали первинних документів, які б підтверджували факт виникнення боргу, і саме це стало визначальним. Суди всіх інстанцій погодилися: сам по собі договір відступлення права вимоги не доводить існування заборгованості.

Цей підхід добре вписується у загальну тенденцію останніх років — підвищення стандарту доказування у справах про банкрутство. Суд дедалі чіткіше відмежовує реальні вимоги від тих, що існують лише на рівні формальних конструкцій.

Практичне значення такого підходу складно переоцінити. У процедурі банкрутства розмір і склад реєстру кредиторів безпосередньо визначають, як саме будуть розподілятися кошти від реалізації активів боржника. Включення необґрунтованих вимог фактично означає зменшення часток тих кредиторів, чиї права підтверджені належними доказами.

У цьому кейсі суди фактично запобігли ситуації, коли значна частина активів могла бути перерозподілена на користь осіб без доведеного права вимоги.

Додаткового значення справі надає те, що правова позиція щодо цих же компаній отримала підтвердження і на міжнародному рівні. У листопаді 2025 року Верховний суд Швеції підтримав рішення Стокгольмського арбітражу, яким встановлено відсутність доказів фактичного внеску цих компаній до статутного капіталу «Укрнафти». Арбітраж прямо зазначив: без підтвердженої інвестиції не виникає і права на дивіденди.

Таким чином, позиції українських судів і міжнародного арбітражу фактично співпали, що лише посилило аргументацію у спорі.

Для бізнесу ця справа має доволі практичний висновок. Формальні посилання на договори чи складні юридичні конструкції більше не гарантують включення до реєстру кредиторів. Без належної доказової бази такі вимоги не витримують судової перевірки.

І, що не менш важливо, ця тенденція виглядає сталою: суди дедалі уважніше оцінюють економічний зміст заявлених вимог і готові відсіювати ті з них, які не підтверджені реальними зобов’язаннями.