Захист прав і законних інтересів кредитора в констексті кримінального законодавства

У листопаді 2011 року Верховна Рада України гуманізувала відповідальність за правопорушення у сфері господарської діяльності. До Кримінального кодексу України були внесені зміни, відповідно до яких правопорушення щодо фіктивного банкрутства (ст. 218 КК України) та приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК України) були декриміналізовані. Однак чинною редакцією КК України, а саме ст. 219, все ж таки передбачено кримінальну відповідальність за доведення до банкрутства, зазначає Правова Константа.

Так, суб’єктом злочину за ст. 219 КК України виступають засновник (учасник) або службова особа підприємства – боржника, які мають відповідні повноваження на прийняття управлінських рішень, вчинення правочинів та інших дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності підприємства. Суб’єктивна сторона представлена умисною формою вини. Об’єктивну сторону характеризують наявність двох взаємопов’язаних суспільно небезпечних наслідків: діяння, спрямоване на створення стійкої фінансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності, та наслідки у вигляді стійкого стану фінансової неспроможності і великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Досудове розслідування за ст. 219 КК України провадять слідчі органи податкової міліції за місцеперебуванням підприємства-боржника. До речі, таке кримінальне провадження (в частині дій, якими завдано шкоду кредиторам) є формою приватного обвинувачення і може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого – кредитора, якому завдано великої матеріальної шкоди.

Як зазначається, кількість кримінальних проваджень, зареєстрованих за ст. 219 КК України, є стабільно незначною. За результатами аналізу судових рішень, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в період 2018-2020 років тільки за кримінальним провадженням, порушеним за ст. 219 КК України, ухвалено вироки. У всіх чотирьох справах ухвалено виправдувальні вироки: у зв’язку з недоведеністю вчинення даного кримінального правопорушення (№464/134/17, №488/990/19); у зв’язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення (№401/5180/13-к, №296/55/12-к)

Отже, для притягнення винних осіб до відповідальності слід зібрати достатню кількість доказів, на підставі яких органи слідства матимуть змогу встановити наявність фактів та обставин доведення підприємства до банкрутства.

Тут потерпілому кредитору стануть в пригоді насамперед документальні докази. Це можуть бути: річна фінансова звітність за три роки, що передують відкриттю провадження по справі про банкрутство; договори, укладені з заінтересованими особами стосовно боржника, договори безоплатного відчуження майна та/або відчуження чи придбання майна за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, договори відступлення права вимоги третім особам, договори застави (іпотеки), укладені в забезпечення виконання зобов’язань третіх осіб, договори позики; банківські виписки з поточних рахунків підприємства – боржника; аналіз фінансово-господарського стану боржника, виконаний з дотриманням «Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства….», затверджених Наказом Мінекономіки України №14 від 19.01.2006.

Так, джерелом отримання таких доказів можуть бути матеріали справи про банкрутство підприємства – боржника, зокрема заяви з грошовими вимогами кредиторів, документи, долучені до матеріалів справи арбітражним керуючим. У визначенні складу заінтересованих осіб допоможе аналіз відомостей з ЄДР, дані аналітичних систем на кшталт YouControl.