Поділ боргових зобов’язань подружжя: ВС вказав на важливий аспект

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 755/16464/20, в якій досліджував виписку по кредитному договору як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, – пише Судово-юридична газета.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення коштів за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказав, що з 1996 року до 21 грудня 2012 року перебував з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Фактичні шлюбні відносини між сторонами були припинені наприкінці 2004 року. Під час шлюбу він у інтересах сім’ї отримав кредит у банку в сумі 37 100 доларів США для придбання квартири.

Після фактичного припинення шлюбних відносин у період з листопада 2004 року до 31 травня 2007 року він одноособово з урахуванням 14,04 % річних погасив борг за кредитом у повному обсязі у сумі 43 400 доларів США.

Тобто вказана квартира, що є об’єктом спільного майна подружжя, була придбана за рахунок кредитних коштів, оплату яких здійснено лише ним.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2020 року у справі № 761/44318/17 поділено спільне майно подружжя та стягнуто з позивача на користь відповідача грошові кошти в розмірі 594 191,15 грн як частку у спільному майні подружжя від продажу спірної квартири. Однак вказаним рішенням суду при поділі майна подружжя не було враховано боргові зобов`язання за кредитним договором, які він погасив за свої особисті кошти після фактичного припинення шлюбних відносин та ведення спільного господарства.

Таким чином, враховуючи, що ним одноособово виконано зобов’язання за кредитним договором, за яким кошти одержані на придбання спільного з відповідачем майна, але спільні зобов`язання сторін розподілені не були, позивач просив стягнути із відповідача на його користь 21 700 доларів США, тобто Ѕ-частину від суми сплаченого кредиту 43 400 доларів США.

Рішення суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено.

Висновок Верховного Суду

Внаслідок придбання подружжям квартири у кредит боргові зобов’язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

ВС також зазначив, що відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов’язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов`язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеним у постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що кошти за укладеним за час шлюбу договором кредиту сторони витратили в інтересах сім’ї, а саме на придбання спірної квартири, а відповідач, крім набуття у власність 1/2 частини цієї квартири, набула зобов’язання у вигляді повернення позиченої грошової суми, оскільки кредитний договір, укладений в інтересах сім’ї, створює обов’язок для обох з подружжя.

Вирішуючи спір щодо поділу боргових зобов’язань подружжя, суд апеляційної інстанції виходив із того, що предметом такого поділу є борг, сплачений позивачем на виконання кредитного договору, з огляду на те, що ці кошти були витрачені на придбання спірної квартири, право власності на яку по 1/2 частині набули сторони у справі і яка була поділена між ними на підставі судового рішення, а тому визначив обов’язок відповідача зі сплати боргу у розмірі частини квартири, яку остання набула у власність за ці кошти.

Цей висновок суду є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи, оскільки праву відповідача на ½ частини спірної квартири кореспондується боргове зобов’язання – повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього нерухомого майна.

ВС підкреслив, що вирішуючи питання щодо дослідження виписки по кредитному договору від 7 квітня 2003 року як доказу, який не подавався до суду першої інстанції, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі про відмову в задоволенні позову з підстав недоведеності позовних вимог, фактично не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав та не роз`яснив їм їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Верховний Суд залишив рішення апеляційного суду без змін.