Мамонти не завжди були такими, як думали люди

Шерстисті мамонти не завжди були такими кудлатими, як їх зображують у книгах та фільмах. Наразі вчені зрозуміли, коли ці тварини змінилися.

Дослідники зі Швеції порівняли геноми 23 сибірських вовняних мамонтів (Mammuthus primigenius) з геномами 28 сучасних азіатських слонів (Elephas maximus) та африканських слонів (Loxodonta). Вони виявили, що протягом більш ніж 700 000 років існування величезних вимерлих тварин їх геном змінювався. Результати дослідження опубліковані у журналі Current Biology.

«Ми хотіли знати, що робить мамонта вовняним мамонтом. Виявилося, що в шерстистих особин є деякі дуже характерні морфологічні особливості, такі як їх густе хутро і маленькі вуха. Також у них особливий жировий обмін та сприйняття холоду», — пояснює Девід Дієс дель Моліно, палеонтолог із Центру палеогенетики у Стокгольмі та провідний автор дослідження.

У ході генетичного аналізу вчені виявили, що визначальні риси виду, такі як пухнасте хутро, жирові відкладення та здатність витримувати холод, були присутні, коли шерстистий мамонт відокремився від степового (Mammuthus trogontherii), одного з його предків. Також дослідники з’ясували, що шерстисті мамонти еволюціонували, щоб їхня вушна сірка була сухішою, а тіло пахло набагато менше.

«Ми виявили деякі високорозвинені гени, пов’язані з метаболізмом та накопиченням жиру, які також зустрічаються в інших арктичних видів, наприклад, у північних оленів та білих ведмедів. Схоже, що існує конвергентна еволюція цих генів у адаптованих до холоду ссавців», — резюмують вчені.