Юридичні особи й банкрутство: ключові процесуальні фільтри у практиці Верховного Суду

У межах програми підготовки для підтримання кваліфікації суддів господарських судів секретар судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Олег Васьковський представив системний огляд практичних аспектів розгляду справ про банкрутство юридичних осіб. Презентація охопила ключові тенденції, новели законодавства, підходи до оцінки спору про право та особливості застосування процедур, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (КУзПБ).

Його аналіз відображає як тенденції останніх років, так і специфіку правозастосування в умовах воєнного стану.

Тенденції: обсяг справ повертається до довоєнних показників

За останні три роки кількість справ про відкриття проваджень у банкрутстві знову наближається до рівня 2021 року — близько 15 тисяч. Попри економічний тиск та обмеження воєнного часу, бізнес активно звертається до процедур КУзПБ, що підтверджує їхню актуальність і необхідність у регулюванні боргових криз.

Васьковський підкреслює: банкрутство — це не інструмент ліквідації, а механізм юридичного врегулювання фінансових проблем та відновлення платоспроможності. Саме тому процес відкриття провадження має вирішальне значення для всього подальшого руху справи.

Відкриття провадження: критерії, які визначають подальшу долю справи

Сучасна практика застосування Кодексу з процедур банкрутства демонструє, що ключовим етапом у всій процедурі стає момент відкриття провадження. Саме на цій стадії суд визначає, чи є підстави запускати механізм неплатоспроможності, чи навпаки — існують процесуальні або матеріально-правові перешкоди.

У своїй презентації Олег Васьковський акцентував, що відкриття провадження вимагає від суду комплексної оцінки правовідносин між ініціюючим кредитором і боржником, причому критерії, встановлені КУзПБ, суттєво відрізняються від попереднього регулювання. Вимога наявності судового рішення, мінімального розміру боргу чи тримісячної прострочки залишилася в минулому, і сьогодні законодавець обмежився лише фактом простроченого грошового зобов’язання.

Саме тому визначальним стало питання, чи містять ці правовідносини спір про право. Верховний Суд у постановах від 25.06.2024 у справі № 918/1280/23 та від 02.02.2022 у справі № 910/4918/21 сформулював зміст цієї категорії як матеріально-правову суперечність, яка унеможливлює відкриття провадження без попереднього вирішення питання про належність вимоги. Суд наголосив, що технічне чи формальне незадоволення кредитора не створює спору про право, тоді як наявність реальної розбіжності щодо суб’єкта, підстави чи обсягу зобов’язання – створює.

Спір про право: один із найскладніших елементів підготовчого засідання

Верховний Суд визначає спір про право як суперечність між сторонами щодо матеріальних прав чи обов’язків, яка унеможливлює рух справи без попереднього вирішення цієї суперечності.

На практиці найчастіше спір виникає щодо:

• сторін зобов’язання (хто є належним кредитором чи боржником);
• підстав його виникнення (виплата вартості частки, повернення коштів за недійсним правочином тощо);
• суми зобов’язання (змішання спірних та безспірних вимог);
• строків виконання.

Суд, оцінюючи наявність спору, аналізує відзив боржника, доводи щодо необґрунтованості вимог, а також перевіряє наявність інших спорів у Єдиному реєстрі судових рішень.

Саме такий підхід підтверджений у низці постанов КГС ВС, зокрема від 24.04.2025 у справі № 910/9327/24, від 28.01.2025 у справі № 927/531/24, від 07.02.2024 у справі № 910/7699/23 та від 06.11.2024 у справі № 912/1640/22. У цих рішеннях суд підкреслює, що сам факт подання позову ще не гарантує наявності спору, однак його існування змушує суд досліджувати, чи стосується позов саме тих обставин, що лежать в основі вимоги кредитора.

Водночас спір може існувати і без позову — у матеріально-правовій формі, коли дані обставини не дозволяють встановити реальну структуру і характер заборгованості. Для з’ясування цього суд оцінює відзив боржника, його аргументи та докази необґрунтованості вимоги, а також аналізує відомості з ЄРСР. Такий підхід прямо випливає з правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 11.02.2025 у справі № 921/409/24 та від 20.03.2024 у справі № 911/1005/23.

Докази: хто і що повинен довести

Верховний Суд у постановах від 19.02.2025 у справі № 908/675/24 та від 14.11.2024 у справі № 911/414/23 підкреслив, що ініціюючий кредитор повинен довести існування простроченого грошового зобов’язання, тоді як боржник повинен довести можливість виконання або надати аргументи на спростування.

Таким чином, боржник не може обмежитися формальним запереченням, оскільки відсутність доказів про спроможність виконання зобов’язання фактично позбавляє його можливості блокувати відкриття провадження. Цей підхід підтримує загальну тенденцію, у межах якої Верховний Суд прагне збалансувати інтереси сторін і мінімізувати зловживання процесуальними правами.

Підстави для відмови у відкритті провадження, пов’язані з дією воєнного стану

Особливу вагу в сучасній практиці мають спеціальні підстави для відмови у відкритті провадження, пов’язані з дією воєнного стану.

Пункт 1-6 «Прикінцевих та перехідних положень» КУзПБ істотно обмежив можливість кредиторів ініціювати банкрутство підприємств, діяльність яких пов’язана з оборонними контрактами або розташована на територіях бойових дій.

Верховний Суд у постановах від 03.10.2023 у справі № 913/101/23, від 06.12.2023 у справі № 923/140/22, від 13.02.2024 у справі № 911/2237/22 та від 12.03.2024 у справі №908/2344/23 зазначив, що перевірка дії цієї заборони має пріоритет перед оцінкою обґрунтованості вимог кредитора. Більше того, у постановах від 13.02.2024 у справі №910/3561/23 та від 05.03.2024 у справі № 911/414/23 Суд підтвердив ретроспективну дію пункту 1-6, яка поширюється на правовідносини, що виникли з моменту введення воєнного стану, навіть якщо заява про банкрутство подана пізніше. Значення цієї позиції важко переоцінити, адже вона забезпечує захист підприємств, що виконують критично важливі функції, але одночасно обмежує можливості кредиторів щодо примусового погашення заборгованості.

Додаткового значення набула постанова від 07.03.2024 у справі № 920/971/23, у якій Верховний Суд уточнив, що наявність оборонного контракту включає також випадки співвиконавства, а не лише прямі договори з державним замовником.

Стаття 7 КУзПБ: принцип концентрації як фундамент стабільності

Значення статті 7 КУзПБ, яка встановлює принцип концентрації всіх майнових спорів у межах справи про банкрутство, також отримало чітке тлумачення у практиці Верховного Суду. У постанові об’єднаної палати КГС ВС від 27.06.2023 у справі № 911/4706/15 (911/1626/11) суд дійшов висновку, що стаття 7 є спеціальною нормою і має пріоритет над загальними нормами процесуального закону, визначаючи виключну юрисдикцію майнових спорів щодо боржника. Цей підхід забезпечує єдність судового розгляду, запобігає появі конфліктних рішень і дозволяє суду контролювати формування та розподіл ліквідаційної маси.

Важливим наслідком відкриття провадження є й мораторій на задоволення вимог кредиторів, який зупиняє виконання грошових і податкових зобов’язань та припиняє будь-які заходи примусового виконання. Верховний Суд у своїй аргументації визначає мораторій як механізм збереження активів боржника для подальшого справедливого розподілу, що забезпечує виконання цілей банкрутної процедури.

Саме тому відкриття провадження набуває стратегічного значення: помилка на цьому етапі здатна спотворити весь подальший процес і поставити під загрозу інтереси як кредиторів, так і боржника.

Узагальнюючи наведене, підхід, представлений Олегом Васьковським, демонструє, що Верховний Суд вибудовує складну, але системну модель доступу до процедури банкрутства. У ній спір про право виконує роль першого і найжорсткішого фільтра, розподіл доказових обов’язків спрямований проти пасивної поведінки боржників, воєнні обмеження дозволяють захищати підприємства, критичні для держави, а стаття 7 забезпечує контроль суду над усіма майновими процесами, що стосуються боржника. Саме сукупність цих елементів перетворює відкриття провадження не на технічний акт, а на комплексну перевірку добросовісності та реальності намірів сторін.