«Без податкової стабільності не буде інвестицій» – інтерв’ю з Андрієм Шабельниковим

2025 рік став для українського бізнесу роком посиленого фіскального контролю, фінансового моніторингу та зростання ролі податкового адміністрування у щоденних інвестиційних рішеннях. В умовах війни держава зосередилась на наповненні бюджету та макрофінансовій стабільності, однак для інвесторів – як внутрішніх, так і міжнародних – ключовим питанням залишилася передбачуваність правил гри.

Про те, чи вдалося Україні зберегти баланс між фіскальними потребами та довірою бізнесу, які податкові ризики сьогодні є критичними для іноземних інвесторів, як податкова політика впливає на реінвестування прибутку та що саме могло б стати реальним сигналом підтримки економічного зростання у 2026 році, розповів виданню Borgexpert голова комітету НААУ з питань інвестиційної діяльності та приватизації, керуючий партнер Evrika Law Андрій Шабельников.

• 2025 рік пройшов під знаком посиленого фінансового моніторингу та фіскального контролю. На вашу думку, чи вдалося державі зберегти баланс між наповненням бюджету та податковою передбачуваністю для інвесторів? Які сигнали Україна фактично подає великому бізнесу як всередині країни, так і для міжнародного капіталу на початку 2026 року?

– 2025 рік був для держави роком вимушеного фіскального максималізму. За умов війни, високих бюджетних потреб та залежності від зовнішнього фінансування влада обрала курс на жорсткіший податковий і фінансовий контроль. І з погляду наповнення бюджету це дало результат. Але з позиції інвестора картина значно складніша. Баланс між фіскальними потребами та податковою передбачуваністю вдалося втримати лише частково. Формально базові податкові ставки не зазнали кардинальних змін, однак реальне податкове навантаження для бізнесу зросло через адміністрування, перевірки, фінмоніторинг і регуляторну невизначеність.

Сигнал, який Україна подає бізнесу на початку 2026 року, є подвійним. З одного боку – держава демонструє спроможність контролювати фіскальну дисципліну, що важливо для макрофінансової стабільності. З іншого – інвестори бачать систему, де правила можуть змінюватися швидше, ніж бізнес встигає до них адаптуватися. Для внутрішнього бізнесу це означає стримування масштабування, для зовнішнього – обережність і відкладені інвестиційні рішення.

• Які податкові фактори сьогодні є найбільшим “червоним прапорцем” для іноземних інвесторів в Україні: податкові перевірки, адміністрування податків чи непередбачувані зміни правил гри? Що з цього держава могла б виправити швидше за все?

– Якщо говорити відверто, найбільший “червоний прапорець” – це не окремий інструмент, а відсутність прогнозованості в їх застосуванні. Іноземного інвестора лякає не сама податкова перевірка, а ризик її вибірковості та фіскального тлумачення норм. Адміністрування податків сьогодні складне, часто надмірно формалізоване і не завжди узгоджене з судовою практикою. А непередбачувані зміни правил гри – це те, що інвестори сприймають як стратегічний ризик країни. Найшвидше держава могла б навести лад саме в адміністративних процедурах: уніфікувати податкову практику; забезпечити обов’язковість правових позицій Верховного Суду; мінімізувати “ручний режим” перевірок. Це не потребує мільярдних витрат, але здатне радикально покращити інвестиційний клімат.

• Представники бізнесу часто заявляють, що чинна податкова модель майже не стимулює реінвестування прибутку в розвиток. Чи бачите ви реальні шанси на запровадження ефективних податкових стимулів для інвестицій –наприклад, через податок на виведений капітал або інвестиційні податкові кредити, як це роблять інші країни?

– Проблема полягає в тому, що українська податкова модель історично орієнтована на вилучення, а не на стимулювання. Бізнесу фактично байдуже, інвестує він прибуток у розвиток чи ні – податкове навантаження виникає однаково. Податок на виведений капітал залишається концептуально правильною ідеєю, але в умовах воєнної економіки держава побоюється короткострокових втрат бюджету. Натомість інвестиційні податкові кредити, прискорена амортизація, відстрочення податку на прибуток для реінвестованих коштів – це реальні інструменти, які можна впроваджувати поетапно.

Якщо у 2026 році держава не почне стимулювати реінвестування, ми ризикуємо залишитися з економікою виживання замість економіки розвитку.

• Які податкові ризики та “приховані зобов’язання” найчастіше недооцінюють потенційні інвестори при заході в активи, які раніше належали державі? Як, на вашу думку, держава могла б зробити ці процеси більш прозорими й привабливими?

– Найчастіша помилка інвесторів – віра в те, що держава продає “очищений” актив. Насправді після приватизації інвестор часто стикається з донарахуваннями за минулі податкові періоди, неврегульованими трансфертними питаннями, прихованими боргами та умовними зобов’язаннями, земельними й майновими податковими ризиками. Для підвищення привабливості приватизації держава має запропонувати прозорий механізм податкового due diligence, фіксацію податкових ризиків на дату продажу та обмеження ретроспективних претензій. Це стандартна міжнародна практика, без якої говорити про масштабну приватизацію складно.

• Які три податкові кроки держави у 2026 році стали б реальним сигналом підтримки інвестицій та економічного зростання, а не лише декларацією намірів?

– Я б виділив три ключові кроки.

1. Перше – гарантована стабільність податкових правил мінімум на три роки без “точкових” змін посеред бюджетного року.
2. Друге – перехід від фіскального контролю до сервісної моделі податкових органів, з реальним захистом добросовісного платника.
3. Третє – запуск дієвих стимулів для реінвестування: інвестиційних податкових кредитів, прискореної амортизації, умовного звільнення прибутку, що спрямовується на розвиток.

Якщо ці кроки будуть реалізовані, Україна отримає не лише декларацію підтримки бізнесу, а й реальний сигнал для внутрішніх і зовнішніх інвесторів: тут можна планувати, інвестувати та зростати.