А що після Перемоги? Нові виклики для санації як механізму відновлення платоспроможності боржника

В умовах жорсткої економічної кризи, яка розпочалася разом з військовим вторгненням російської федерації на територію України та введенням воєнного стану у країні, – бізнес в Україні стикнувся з викликами, які не зустрічалися раніше.

Важливо при цьому, що фактично в однаково складній ситуації опинились як боржники, так і кредитори. Щоб ефективно продовжувати працювати в надскладних умовах війни, підприємці мають бути обізнаними в наявних правових інструментах для вирішення кризових ситуацій – і процедури відновлення платоспроможності та банкрутства є одними із них.

1. Неможливість прорахування ризиків навіть поточної господарської діяльності. Ще до часів COVID-19 аналітики та філософи радили готуватись до невизначеності, тренувати в собі гнучкість та адаптивність. Пандемія лише підтвердила прогнози, ставши «чорним лебедем», що змінює хід історії та руйнує плани. Успіху під час пандемії досягнули не найрозумніші або найпрацьовитіші. Вистояли найбільш гнучкі, рішучі, креативні та адаптивні підприємці. Вижили ті, хто був готовий швидко змиритись з втратою та побачити можливості там, де інші бачили апокаліпсис. Війна стала ще більш приголомшливим ударом для українців. За прогнозами експертів, ВВП України в 2022 році впаде на 35–45%. Частина компаній в країні повністю припинила діяльність, частина втратила склади та виробництва, частина – інвесторів та замовників. І ніхто не знає, скільки така ситуація ще триватиме, адже фактично бойові дії точаться по всій території України. Вірогідність руйнування матеріальних активів внаслідок ракетного чи іншого удару існує як у Києві, так і у Львові, Запоріжжі, Дніпрі, Одесі та інших містах України. А деякі міста знаходяться під обстрілами щодня (Харків, Кривій Ріг, Миколаїв тощо) – місцеві підприємства там взагалі не можуть вести нормальну господарську діяльність. Така собі “рулетка”, коли не лише працювати важко, але навіть планувати. І все ж, перемогти у війні буде важко без функціонування бізнесу, який дозволяє українцям забезпечувати себе та підтримувати Збройні сили. Саме тому потрібно відразу усвідомлювати важливість гнучкості свого плану, мати запасні варіанти, бути готовим змінити стратегію в будь-який момент.
2. Бізнес в умовах окупації фактично зруйнований. Навіть ті підприємства, які знаходяться відносно далеко від обстрілів, потерпають через проблеми з логістикою та нестачу сировини. Що вже говорити про окуповані території України, де внаслідок бойових дій зруйнована чи пошкоджена велика кількість підприємств. А це – чиясь застава, або принаймні джерело формування доходу для обслуговування боргів. Наприклад, зруйновані великі підприємства в Маріуполі – “Азовсталь” та Маріупольській металургійний комбінат імені Ілліча. Це були великі замовники для сотень українських компаній, які залишились з боргами цих заводів, а також без перспектив продовження роботи. Трохи краще ситуація може бути у сфері МСБ, але виключно через можливість відновновлення бізнесу за допомогою державних кредитів. Зокрема, держава надаватиме фінансову підтримку мікро-, малому та середньому бізнесу на відновлення частково або повністю зруйнованих внаслідок бойових дій виробничих потужностей. Відповідне рішення прийнято Урядом на засіданні 14 жовтня 2022 року. Згідно з ухваленим рішенням, підприємці зможуть отримати кредит на відновлення виробничих потужностей під 9% терміном до 5 років на суму до 60 млн грн (без урахування раніше виданих кредитів за програмами держпідтримки). Виконання зобов’язань по таких кредитах частково (до 80%) буде забезпечуватись державною гарантією. Втім, це все одно вихід не для всіх, бо кредит також означає ризики.
3. І одна із найголовніших на мій погляд проблем – це абсолютна невизначеність правового механізму компенсації збитків бізнесу, постраждалого внаслідок бойових дій. Тобто ми маємо фактично винну сторону – російська федерація, але не маємо правового механізму (навіть розуміння якихось строків виникнення такого правового механізму) компенсації завданих збитків. Ця ситуація викликана як об’єктивними чинниками (бойові дії ще точаться), так і суб’єктивними чинниками – правова система держави, органи влади держави не створили на сьогоднішній день навіть дорожньої карти, коли може з’явиться правовий механізм відшкодування збитків. Але, ми віримо, що рано чи пізно цей механізм з’явиться. Принаймні відповідні законопроєкти вже знаходяться на розгляді у Верховній Раді (наприклад, №7198). Водночас потрібно розуміти, що аби в майбутньому стягнути компенсацію, потрібно вже сьогодні правильно зафіксувати шкоду. Першими обов’язковими діями мають бути подання заяви до правоохоронних органів, ДСНС та військової адміністрації, а також фото та відеофіксація наслідків події. Не зайвими будуть збір показань свідків, публікацій із загальнодоступних джерел та проведення експертиз, збір правовстановлюючих документів. Але в цілому це тема для окремої статті.

Нині ж головним є те, що існуюча ситуація суттєво впливає й на розвиток галузі банкрутства в Україні.

На сьогоднішній день законодавством ще не передбачено прямої норми по входу в процедуру банкрутства для тих, хто втратив бізнес у зв’язку з війною. Втім, робота по вдосконаленню законодавства з питань банкрутства в цьому напрямі наразі триває.

Для спеціалістів галузі банкрутства немає таємниці, що процедури санації були слабо розвинуті в практиці банкрутства в Україні, і це були поодинокі випадки. Кредитори (а саме кредитори мають вирішальний голос в прийнятті рішення про подальшу долю підприємства) вкрай рідко обирали процедуру санації. В більшості випадків застосовувалась ліквідаційна процедура. А особливо з того часу, як продаж майна банкрута почав здійснюватися виключно за допомогою майданчика Прозоро та був виключений ризик продажу майна нижче ринкової вартості, кредитори майже перестали звертатись до процедур санації. Рішення зазвичай приймалось фактично одне – ліквідація та розпродаж.

Очевидно, що під час та одразу після закінчення війни кількість банкрутств в Україні значно зросте. Але, на відміну від довоєнних часів, зросте й кількість саме процедур санації, а також значно зросте якість цих процедур.

Нагадаю, що санація – це алгоритм дій антикризового менеджменту, направлених на оздоровлення підприємства та відновлення його платоспроможності шляхом заходів, визначених положеннями Кодексу України з процедур банкрутства.

Зокрема, у процесі санації боржника існує значний перелік заходів, які можуть бути спрямовані для виходу з боргової ями, що буде вкрай актуальним. Йдеться про такі речі, як:

• реструктуризація підприємства чи перепрофілювання виробництва;
• відстрочення, розстрочення або прощення боргу чи його частини;
• виконання зобов’язання боржника третіми особами;
• ліквідація дебіторської заборгованості;
• реструктуризація активів боржника;
• одержання позик та кредитів, придбання товарів у кредит тощо.

Для кредиторів це теж певний вихід, тому що над майном боржника застосовується нагляд у вигляді розпорядника майна і можна чітко зрозуміти, чому боржник став неспроможним і фактично прорахувати, які кошти кредитор зможе отримати.

Іншими словами, прагнути відновлення бізнесу будуть однаково і боржник, і кредитори.

Тобто саме післявоєнна ситуація, як кажуть, посадить в один човен (мабуть, вперше в історії України) боржника разом з кредиторами.

Водночас не варто забувати, що для великої кількості підприємств буде вкрай складно в розумні строки та в повному обсязі погасити усі борги без відшкодування воєнних збитків винною стороною (російською федерацією). І рішення щодо подальшого існування підприємства, відновлення (навіть часткового) бізнесу та\або очікування правового механізму відшкодування (власне, як і очікування самого відшкодування) будуть приймати КРЕДИТОРИ разом з боржником. І в такій ситуації саме процедура санації стане тим режимом діяльності підприємства, що дозволить максимально захистити від зовнішніх ризиків підприємство на період відновлення чи очікування компенсації збитків. Тому що іншого виходу мінімізувати збитки у великої кількості підприємств просто не буде. Тільки через механізм компенсації. А до нього треба ще дожити.

З огляду на сказане прогнозую, що вже зараз спільноті арбітражних керуючих необхідно звернути увагу на підвищення кваліфікації саме в процедурах санації та готуватися до майбутніх достатньо складних кейсів.

Також важливо зазначити, що важливою запорукою успіху санації стане ефективна спільна робота керуючого санації з менеджментом боржника та кредиторами. Реальну санацію неможливо виконати зусиллями одного лише арбітражного керуючого.

“Витягнути” будь-яке підприємство зможе лише професійна команда менеджерів. Так, під керівництвом керуючого санацією та під ефективним контролем реально зацікавленого та працездатного комітету кредиторів, але тільки в команді. Це і стане найпершою запорукою успіху виконання плану санації в повоєнний час.

Олександр Бондарчук, арбітражний керуючий, голова НААКУ