Застава в банкрутстві: чому сплив 170 днів мораторію не гарантують повернення боргів

Автор: Тетяна Коренчук, зовнішня радниця Investment Lawyer Group (ILG), арбітражна керуюча

Запроваджена у 2025 році можливість звертати стягнення на заставне майно поза межами справи про банкрутство після спливу 170 днів мораторію на папері виглядала як суттєве посилення прав забезпечених кредиторів. Втім, аналіз нової судової практики свідчить про зворотне: суди продовжують дію мораторію на задоволення забезпечених вимог, посилаючись на спеціальні норми воєнного стану та необхідність збереження бізнесу боржника.

Що відбувається із заставою, коли щодо боржника відкривається справа про банкрутство? На перший погляд, відповідь очевидна: забезпечений кредитор має забезпечену вимогу і право на її задоволення за рахунок предмета застави. Але з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, боржник та його майно переходять в особливий правовий режим, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Забезпечений кредитор уже не може розглядати предмет застави як актив, доля якого залежить лише від його правовідносин із боржником. Заставне майно стає частиною загальної процедури банкрутства, в якій мають бути враховані права та інтереси всіх кредиторів, а його подальша доля визначається вже за спеціальними правилами банкрутства.

Від табу до нормативних змін

Якщо подивитися на те, як змінювалося становище забезпеченого кредитора, то тут можна побачити досить цікаву еволюцію. Відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», задоволення забезпечених вимог за рахунок предмета забезпечення допускалося лише в межах справи про банкрутство.

Кодекс України з процедур банкрутства, який було введено в дію у 2019 році, цю модель загалом зберіг і одночасно запровадив важливу новелу 170-денний строк мораторію щодо задоволення забезпечених вимог. Після його спливу дія мораторію щодо задоволення забезпечених вимог припинялася автоматично. Разом з тим, це ще не означало, що кредитор міг просто самостійно реалізувати предмет застави поза справою про банкрутство. Механізм залишався пов’язаним із судовим контролем, адже кодекс передбачав, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

У 2025 році підхід змінився. У зв’язку із внесеними до Кодексу змінами, чинна редакція статті 41 КУзПБ прямо передбачає: якщо протягом 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном суд не визнав боржника банкрутом, не ввів санацію або не продовжив мораторій щодо забезпечених вимог, мораторій припиняється автоматично, а забезпечений кредитор отримує право звернути стягнення на предмет забезпечення, у тому числі поза межами справи про банкрутство.

Тож, на перший погляд, позиція забезпеченого кредитора в процедурі банкрутства стала значно сильнішою. Але як це реально відбувається на практиці?

Якщо процедура розпорядження майном не завершилася переходом до ліквідаційної процедури або до процедури санації, а мораторій не продовжено, кредитор справді отримує можливість реалізувати своє забезпечення поза межами справи, але це право не є абсолютним.

Частина 8 статті 41 КУзПБ передбачає можливість продовження мораторію за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або боржника. При цьому, Кодексом прямо визначено випадки, коли це може бути зроблено:

• предмет застави необхідний для виконання плану санації;
• належність застави до цілісного майнового комплексу боржника;
• ситуація, коли вартість застави значно перевищує розмір забезпечених вимог;
• ризик істотного зниження вартості інших активів у разі окремого продажу застави.

З одного боку, законодавець захищає право забезпеченого кредитора на реалізацію свого забезпечення, а з іншого — залишає можливість зберегти це майно, якщо воно має значення для подальшої процедури.

Важливо враховувати ще один механізм, а саме пункт 1-6 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, який діє на період воєнного стану і також передбачає можливість продовження мораторію щодо забезпечених вимог. Тому на практиці суди застосовують ці норми у системному зв’язку.

Судова практика: як суди продовжують мораторій понад 170 днів

Показовою є справа № 916/1284/25 (Ухвала ГС Одеської області від 05.01.2026, Постанова Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.01.2026 продовжено строк процедури розпорядження майном боржника та повноважень розпорядника майна. Продовжено строк дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, в тому числі й щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів до дати підсумкового засідання суду.

Ухвала суду мотивована тим, що з метою забезпечення ефективного судового контролю, завершення формування реєстру вимог кредиторів, організації зборів кредиторів та комітету кредиторів, а також для запобігання можливості звернення стягнення поза межами справи та можливого переходу до пріоритетної судової процедури санації, існує необхідність продовження строку розпорядження майном та дії мораторію на задоволення вимог кредиторів до дати підсумкового засідання суду, визначеного за результатами попереднього засідання відповідно до вимог статей 47 49 Кодексу України з процедур банкрутства.

Крім того, суд виходив з того, що наразі, процедура розпорядження майном боржника триває, на розгляді є нерозглянуті вимоги кредиторів, остаточний реєстр вимог кредиторів не сформовано, що не дає змогу перейти до підсумкового засідання, з врахування того, що справа перебувала в апеляційній інстанції, строк процедури розпорядження майном, визначений законодавством, сплинув, а також припинена дія мораторію щодо звернення стягнення на предмет забезпечення.

Також суд погодився з позицією розпорядника майна щодо необхідності продовження строку процедури розпорядження майном та дії мораторію, що обґрунтовує мету процедури, сприятиме збереженню цілісного майнового комплексу боржника та захисту інтересів усіх кредиторів, в тому числі й не призводить до порушень кредитора із забезпеченими вимогами, оскільки, кошти від реалізації заставного майна підуть виключно на задоволення вимог кредиторів, які цією заставою забезпечені.

В ній забезпечений кредитор уже мав судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, за якими відкрито виконавче провадження.

Після спливу 170 днів розпорядник майна звернувся з клопотанням про продовження мораторію. Кредитор заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що строк уже сплив і його право на звернення стягнення вже виникло.

Суд першої інстанції продовжив мораторій, а Південно-західний апеляційний господарський суд залишив це рішення в силі. У справі суди виходили, зокрема, з необхідності завершення процедури розпорядження майном, визначення її подальшого розвитку та збереження майнового комплексу.

В цій справі суд першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що сплив 170-денного строку за ч. 8 ст. 41 КУзПБ сам по собі не позбавляє господарський суд можливості продовжити дію мораторію. Суди застосували ч. 8 ст. 41 у системному зв’язку з п. 1-6 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, який в умовах воєнного стану надає суду повноваження продовжувати дію мораторію, у тому числі після спливу 170-денного строку.

Варто також звернути увагу на справу № 916/2818/25 (Ухвала Господарського суду Одеської області від 19.01.2026, Постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026).

У справі забезпеченими були вимоги кредитора на суму понад 4,3 млрд грн. Розпорядник майна та боржник звернулися з клопотанням про продовження процедури розпорядження майном та дії мораторію, посилаючись, зокрема, на розроблення плану санації, у виконанні якого могло бути задіяне заставне майно.

Забезпечений кредитор заперечував проти продовження мораторію. Він, зокрема, посилався на значне перевищення розміру його вимог над вартістю предмета забезпечення, відсутність реальних перспектив санації та відсутність передбачених Кодексом підстав для подальшого обмеження його права на реалізацію застави.

Суд першої інстанції продовжив строк процедури розпорядження майном та дію мораторію щодо забезпечених вимог на 90 днів. Суд виходив із того, що план санації перебуває на стадії розроблення, предмет застави може бути задіяний у його виконанні, а додатковий строк необхідний для завершення підготовки плану та визначення подальшого розвитку процедури.

Апеляційний суд залишив це рішення в силі. При цьому суд зазначив, що продовження мораторію не припиняє забезпечення, не позбавляє кредитора його статусу та прав і не унеможливлює подальшого задоволення його вимог, а лише тимчасово обмежує реалізацію предмета застави з метою збереження майна та забезпечення ефективного перебігу процедури банкрутства.

Таким чином, у цій справі суди визнали допустимим тимчасове обмеження права заставного кредитора на реалізацію предмета забезпечення навіть за наявності його заперечень, якщо таке обмеження обґрунтоване перспективою санації та необхідністю збереження майна боржника.

Головна практична проблема нової моделі

Після 170 днів, забезпечений кредитор отримує реальну можливість звернути стягнення на предмет забезпечення, у тому числі поза межами справи про банкрутство, але наявність такого права, не означає, що він гарантовано зможе реалізувати це право саме в той момент, коли захоче. Як ми бачимо, на практиці суд може продовжити мораторій, якщо для цього є передбачені законом підстави.

Проблема полягає не в тому, що кредитор не має права, а в тому, що це право не має дієвого механізму примусової реалізації без судового розсуду.

Тому формально позиція забезпеченого кредитора після змін 2025 року стала сильнішою, але його фактична можливість швидко реалізувати предмет забезпечення залишається під судовим контролем і залежить від подальшого розвитку самої процедури банкрутства.

Який вплив має забезпечений кредитор на процедуру банкрутства? Забезпечений кредитор, маючи пріоритет щодо конкретного активу, водночас не має вирішального голосу у представницьких органах кредиторів (на зборах кредиторів та в комітеті кредиторів).

До 19 січня 2013 року забезпечені кредитори мали право вирішального голосу на зборах (комітеті) кредиторів. Зміни відбулися із набранням чинності новою редакцією Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», запровадженою Законом № 4212-VI від 22 грудня 2011 року.

Саме тоді законодавець розмежував конкурсний та забезпечений статус кредиторів: вирішальний голос залишився за конкурсними кредиторами, а забезпечені кредитори отримали лише право дорадчого голосу.

КУзПБ у 2019 році цю модель зберіг. Сьогодні частина перша статті 48 КУзПБ прямо передбачає, що право вирішального голосу на зборах кредиторів мають конкурсні кредитори, тоді як забезпечений кредитор бере участь із дорадчим голосом.

Водночас Кодекс залишає йому можливість змінити цей статус. Відповідно до статті 45 КУзПБ забезпечений кредитор може повністю або частково відмовитися від забезпечення. У такому разі відповідна частина вимог стає незабезпеченою і враховується при визначенні кількості голосів. Чи користуються забезпечені кредитори, а найчастіше це банки, цією можливістю на практиці? Такі випадки є, але я б не сказала, що це поширена модель поведінки банків.

І, власне, тут і знаходиться питання балансу: чи достатньо тих інструментів, які сьогодні має забезпечений кредитор, щоб захистити свій інтерес у процедурі, де рішення щодо всього майна приймаються колективно?

Як відновити баланс прав

Наявний рівень законодавчого регулювання не забезпечує справедливого балансу між інтересами заставного кредитора та цілями колективної процедури. Для вирішення цієї проблеми доцільно реалізувати такі кроки на законодавчому рівні:

1. Встановити чіткі межі мораторію: Якщо законодавець припускає можливість обмеження прав заставодержателя після 170 днів, необхідно законодавчо закріпити вичерпні критерії та граничний максимальний строк такого продовження.
2. Запровадити обов’язкову оцінку збитків: Зобов’язати суди під час розгляду клопотань про продовження мораторію проводити обов’язкову оцінку процесуальних та фінансових наслідків такого кроку саме для забезпеченого кредитора.
3. Повернути право вирішального голосу: Розглянути можливість повернення забезпеченим кредиторам права голосу на зборах та в комітеті кредиторів. Це надасть банкам реальний важіль впливу всередині справи про банкрутство та зніме стимули шукати шляхи реалізації майна поза процедурою.

Лише прозорі та передбачувані законодавчі гарантії дозволять перетворити банкрутство з інструменту безнадійної ліквідації на дієвий механізм відновлення вартості бізнесу та захисту інвестицій.