Застосування норми права іноземної держави до правовідносин поруки між банком-нерезидентом та поручителем-боржником – позиція ВП ВС

У 2008 році компанія «Лендмонт Лімітед» як позичальник і Північний інвестиційний банк (Банк) уклали договір надання кредиту на суму 40 млн дол. США. Позичальник зобов’язався повернути кредит до 17 червня 2015 року. Кредитне зобов’язання позичальника перед Банком забезпечено порукою чотирьох солідарних фінансових поручителів, серед яких – ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат». Сторони кредитного договору і договору поруки визначили право Англії як право іноземної держави, яким регулюються і тлумачаться ці договори, зазначає пресслужба ВС.

Так, у 2020 році в межах справи про банкрутство ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» Банк звернувся до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника на суму 1 660 417 042,99 грн (тіло кредиту та проценти).

Суд першої інстанції ухвалою відхилив грошові вимоги Банку до ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат». Апеляційний суд змінив мотивувальну частину цієї ухвали щодо висновків про правову природу спірних вимог, визначивши їх як конкурсні. Суди виходили з того, що кредитор не надав допустимих доказів, з яких можливо встановити дійсний зміст норм права Англії згідно з чинним нормативно-правовим актом, який є аналогічним або схожим за змістом із приписами ЦК України щодо поруки та підстав її припинення. Суди дійшли висновку, що зобов’язання за договором поруки припинилося зі спливом шести місяців від дня настання 17 червня 2015 року строку виконання основного зобов’язання за кредитним договором (ч. 4 ст. 559 ЦК України), тому вимоги Банку до поручителя є необґрунтованими.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати ВС для розв’язання виключної правової проблеми щодо застосування права Англії до спірних правовідносин поряд із нормами ЦК України про припинення поруки. Як зазначається, у правовідносинах між кредитором та боржником право Англії застосовується як щодо наслідків учинення ними правочину поруки, так і щодо строку дії поруки як забезпечувального зобов’язання та щодо строку позовної давності за вимогами кредитора до поручителя.

Установлення змісту норм іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є обов’язком суду, який розглядає справу, в силу закону та здійснюється за офіційним принципом (ex officio). Учасники справи, які зацікавлені в застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм.

ВП ВС зазначила, що дійсний зміст права Англії може бути встановлений із судових рішень (прецедентів), правових звичаїв, правової доктрини та норм кодифікованого законодавства, яке регулює окремі правові питання. Також допустимим способом здобуття судом інформації про іноземні норми, які застосовуються до правовідносин з іноземним елементом, є висновок експерта.

Водночас Велика Палата ВС відступила від висновку КГС ВС, викладеного в постанові від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19, щодо можливості встановлення дійсного змісту норм іноземного права, в тому числі права Англії та Уельсу, виключно з джерела права, яким є тільки відповідний чинний нормативно-правовий акт.

Ураховуючи зазначене, ВП ВС задовольнила касаційну скаргу Банку, скасувала оскаржувані судові рішення, визнала Банк конкурсним кредитором ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» із грошовими вимогами в заявленому Банком розмірі із включенням їх до реєстру вимог кредиторів.

З постановою ВП ВС від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19 (провадження № 12-57гс21) можна ознайомитися тут.