Верховний Суд надав чітке розмежування факторингу, цесії та комбінованого правочину

Двадцять п’ятого березня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 712/8836/18, провадження № 61-19728св19 (ЄДРСРУ № 5848783) досліджував питання щодо розмежування договорів факторингу та цесії. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Статтею 512 ЦК Укра їни визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора в зобов’язанні, відповідно до якої кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов’язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки частина третя статті 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будьякий передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що:

а) йому притаманний специфічний суб’єктний склад (клієнт – фізична чи юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності, фактор – банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції та боржник – набувач послуг чи товарів за первинним договором);

б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;

д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися в твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

е)вимоги до форми такого договору визначені в статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов’язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти. Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб’єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

З огляду на наведене, факторинг передбачає наявність одночасно трьох обов’язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути різними: знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання. Відсутність цих ознак при відступленні права вимоги вказують на те, що має місце цесія або договір купівлі-продажу права грошової вимоги (стаття 656 ЦК України).

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18); від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18); від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 (провадження № 61-45112св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 161/1388/17 (провадження № 61-37741св18, ЄДРСРУ № 94803350); ві д 10 березня 2021 року у справі № 643/11542/15-ц (провадження № 61-26св18, ЄДРСРУ № 95616511). Тобто, якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора в зобов’язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Такої правової позиції дотримується Велика Палата ВС в постанові від 11.09.2018 р. у справі № 909/968/16. Взагалі, виходячи із системного тлумачення положень законодавства факторинг за своєю правовою сутністю є видом договору цесії з відповідними особливостями та притаманними йому ознаками. В даному випадку цесія та факторинг співвідносяться як поняття загального (цесія) та конкретного (факторинг). Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов’язкових елементів відносин факторингу, що логічно обумовлено в законодавчих положеннях.

За своєю правовою природою правочин може бути комбінованим договором, якщо його предметом є як передача права грошової вимоги, так і право вимоги за договорами забезпечення (іпотеки, застави), тоді як договір факторингу, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України, передбачає передання однією стороною виключно грошових коштів у розпорядження іншої, за плату із зобов’язанням відступу прав грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Уже за таких обставин укладений між сторонами договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами не може бути віднесений до договору факторингу (15 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/46020/17-ц, провадження № 61-5192св19 ЄДРСРУ № 88834168).

Джерело