Позиція ВС щодо змісту та умов субсидіарної відповідальності

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, за наявності підтвердження вини зазначених осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона правопорушення. Про це зазначив КГС ВС у справі №915/1624/16.

Системний аналіз змісту абзацу першого частини п’ятої статті 41 Закону про банкрутство, абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ у взаємозв’язку з іншими нормами законодавства свідчить, що до третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, належать будь-які особи, внаслідок дій або бездіяльності яких сталося банкрутство юридичної особи. Вирішуючи питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб’єктом звернення (ліквідатором) і, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, потрібно брати до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство.

Зокрема, такими діями можуть бути:

• вчинення суб’єктами відповідальності будь-яких дій, спрямованих на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;
• прийняття суб’єктами відповідальності рішення про виведення активів боржника, внаслідок якого настала неплатоспроможність боржника за його іншими зобов’язаннями;
• прийняття суб’єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

На особу, яка отримала вигоду з протиправної (недобросовісної) поведінки керівника чи засновників боржника, поширюються правила субсидіарної відповідальності, за якими суб’єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (щодо масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, що не мо гло б утворитися у разі відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в тому числі принципу добросовісності.

До суб’єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо, прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду його інтересам та кредиторів, які можуть виражатися, зокрема, у:

• прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов’язання («фірмами-одноденками» тощо);
• наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;
• призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;
• створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;
• використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;
• отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу) сукупного доходу, отримуваного від здійснення діяльності особами, об’єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;
• використанні і розпорядженні майном боржника як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;
• вчиненні інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Установлення причинно-наслідкового зв’язку між винними діями/бездіяльністю суб’єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у нього активів для задоволення вимог кредиторів, визнаних у процедурі банкрутства) належить до об’єктивної сторони цього правопорушення, обов’язок доведення якого покладається на ліквідатора.

Для визначення статусу особи як відповідача за субсидіарною відповідальністю за зобов’язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд, розглядаючи заяву про притягнення до субсидіарної відповідальності та з’ясовуючи наявність підстав для покладення на цих осіб такої відповідальності, – дослідити сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника.

Якщо дії третьої особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника, викликають об’єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не спричинені використанням нею своїх можливостей щодо визначення дій боржника на шкоду кредиторам боржника. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент.

Розмір вимог ліквідатора до третіх осіб, які згідно із законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства, визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Вартість майна, яке було виведено з активів боржника, не впливає на розмір субсидіарної відповідальності, а його визначенню передує формування ліквідаційної маси.

Не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності неналежність обраного ним способу захисту інтересів боржника та кредиторів з огляду на відсутність спростування (оскарження) відповідних дій (спростування презумпції правомірності правочину, оскарження ухвалених юридичною особою рішень тощо), оскільки визначальним у застосуванні цієї відповідальності з урахуванням правової конструкції частини п’ятої статті 41 Закону про банкрутство, частини другої статті 61 КУзПБ є використання особою належних їй суб’єктивних прав на шкоду інтересам боржника та кредиторів, що призвело до неплатоспроможності боржника, а не спростування правомірності прийнятих нею рішень, вчинених дій та правочинів тощо.