Ліквідація підприємства-боржника: чи «зникає» разом з ним і його заборгованість?

В Україні сьогодні функціонують підприємства, які не спромігшись виконати поставлені перед собою завдання, «завмирають» з великою заборгованістю перед бюджетом. Саме борги, найімовірніше та найчастіше, є причиною прийняття рішення щодо припинення діяльності і, як наслідок, ліквідацію нерентабельного підприємства. Про це зазначив заступник начальника Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків Роман Кріль.

Однак, доволі часто, керівники компаній намагаються використовувати прогалини у законодавстві, а по факту ж, насправді тільки заплутуються у ньому: створюють підприємства, безвідповідально їх використовують та покидають, залишаючи борги перед бюджетами, працівниками та іншими кредиторами.

“Зачіпаючи процедурні моменти «руйнування» юридичної особи, простежимо долю заборгованості перед державою.

Якщо дуже коротко описати процедуру ліквідації підприємства, що регулюється Цивільним Кодексом України, то вона виглядає наступним чином: компанія приймає рішення про ліквідацію, повідомляє про це всі органи влади та своїх кредиторів, звільняє працівників та зупиняє виробництво, продає своє майно, передає своїм власникам всі грошові кошти, що залишились, закриває розрахункові рахунки, анульовує всі свідоцтва, ліцензії, дозволи, проходить аудит в податкових органах, передає відповідні документи на зберігання в архів та остаточно ліквідується вносячи запис до Єдиного державного реєстру”, – пояснив Роман Кріль.

На сьогодні ліквідаційні комісії (ліквідатори), часто думаючи, що ліквідація означає однозначне «зникнення» заборгованості за несплаченими податками, зборами та платежами, не вважають обов’язковим повідомляти контролюючий орган про те, що підприємство ліквідовується.

По суті, це значить, що останній дізнаючись про те, що підприємство перебуває в процесі ліквідації, а отже, і про строки для заявлення своїх кредиторських вимог повинен сам з ЄДР. Сумлінні ліквідаційні комісії, які з доброї волі повідомляють, що юридична особа «знищена», також трапляються, але досить рідко.

Заступник керівника зауважив, що думка про «необов’язковість» надання податковим службам інформації про ліквідацію підприємства – хибна. Відповідно до чинного законодавства, ліквідаційна комісія зобов’язана повідомляти контролюючі органи про ліквідацію або реорганізацію підприємства, протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення. У повідомленні також має бути зазначений строк заявлення кредиторами своїх вимог. Такий строк визначений законодавством і має становити не менше двох місяців і не більше шести.

“Отже, якщо ліквідаційна комісія (ліквідатор) в особі власників (засновників разом із керівниками), у яких виникло просте і нехитре небажання здійснювати подальшу діяльність від імені юридичної особи, що заборгувала, вважають за розумне ухилятися від розгляду кредиторських вимог контролюючого органу, або навіть у визначені терміни намагаються «проігнорувати» такі вимоги, фахівці Центрального управління радять добре подумати про наслідки. Практика вирішення подібних ситуацій показує, що у результаті, нечесні «банкрути» таки сплачують за рахунками”, – наголосив Роман Кріль.

Що ж робить контролюючий орган? Розуміючи всі наслідки поведінки боржника, не чекає внесення до ЄДР запису «припинено», а оперативно звертається до суду з позовом до ліквідаційної комісії, адже на все про все має один місяць з моменту, коли він дізнався (або повинен був дізнатися) про таке ухилення. За рішенням суду кредиторські вимоги задовольняються, зазвичай – за рахунок майна, що залишилось після ліквідації боржника.

«У результаті, наголошуємо на необхідності виконання платниками податків своїх зобов’язань перед бюджетом, в тому числі на підприємствах, які ліквідовуються», – додав Роман Кріль.