Чи стягуються аліменти з виручених коштів від продажу нерухомого майна?

Виручені платником аліментів кошти від продажу нерухомого майна не є видом заробітку (доходу), з якого можуть стягуватися аліментні платежі, а є грошовим еквівалентом вартості майна, що належало йому до продажу. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, розглянувши справу № 758/10761/13-ц за скаргою особи на дії начальника Монастирищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (Монастирищенський РВ ДВС ГТУЮ), заінтересована особа стягувач.

Обставини справи

У лютому 2019 року чоловік звернувся до суду зі скаргою на дії начальника Монастирищенського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області. Скарга мотивована тим, що у провадженні Монастирищенського РВДВС ГТУЮ на виконанні знаходиться виконавчий лист про стягнення з нього на користь стягувача аліментів на утримання дочки у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів щомісячно, починаючи з 19 серпня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

У порядку спадкування за законом, після померлої матері він набув право власності на 1/2 частку квартири, інша 1/2 частка квартири належала йому.

7 вересня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу квартири він відчужив належну йому квартиру. Продаж вчинено за 964 920 грн, що еквівалентно 34 000 доларів США.

За результатом розгляду заяви колишньої дружини про проведення перерахунку аліментів з урахуванням доходу, отриманого боржником від відчуження нерухомого майна, начальником Монастирищенського РВДВС ГТУЮ було включено до доходів, з яких утримуються аліменти, вартість продажу заявником вказаної вище квартири, що призвело до виникнення у нього заборгованості зі сплати аліментів, яка станом на 12 лютого 2019 року склала 241 230 грн (1/4 частина від 964 920 грн).

Посилаючись на те, що державний виконавець при визначенні розміру аліментів необґрунтовано включив до його доходів за лютий 2019 року грошові кошти, отримані від продажу квартири, чоловік просив суд: визнати неправомірними дії начальника Монастирищенського РВДВС ГТУЮ; визнати незаконною та скасувати постанову начальника Монастирищенського РВДВС ГТУЮ у про арешт майна боржника від 12 лютого 2019 року.

Ухвалою Подільського районного суду Києва від 24 травня 2019 року скаргу задоволено.

Суд вказав, що заявнику безпідставно нарахована заборгованість зі сплати аліментів, тому державний виконавець не мав передбачених статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для накладення арешту на майно

Постановою Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2019 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, у задоволенні скарги відмовлено.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду й залишив у силі ухвалу суду першої інстанції з огляду на таке. Утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків (пункт 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів). Згідно з пунктом 172.1 статті 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року, зокрема квартири, за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Отже, на думку Суду, доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні. Аналіз положень СК України, зокрема статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробіток» та «дохід», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер.

Інші джерела правового регулювання, передусім акти сімейного законодавства, повинні відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб’єкт приватного права, безумовно, спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів за депозитами, орендна плата тощо).

Суд вказав, що саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів. Натомість грошовий дохід, який є лише еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Тлумачення наведених вище норм права дає підстави для висновку, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, відповідно до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Суд вказав, що встановивши, що отримані кошти від продажу майна у розумінні положень статті 81, частини першої статті 195 СК України та пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, не є фактичним заробітком платника аліментів, а є грошовим еквівалентом майна, що належало йому до продажу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення скарги.

Постановою Верховного Суду постанову Київського апеляційного суду від 7 жовтня 2019 року скасовано, ухвалу Подільського районного суду Києва від 24 травня 2019 року залишено в силі.