Власник авто не звільняється від відповідальності у випадку вини потерпілого: практика ВС

Суть справи: моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до суду із позовом до водія, який скоїв ДТП, про стягнення в порядку регресу понесених витрат у виді регламентованої виплати.

Позивач посилався на те, що вина відповідача підтверджується постановою слідчого про закриття кримінального провадження та який на дату скоєння ДТП не мав чинного договору обов’язкого страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. В результаті даної ДТП пішохід отримала тяжкі тілесні ушкодження, якій відповідно до розрахунку на виплату страхового відшкодування нараховано збитки по ушкодженню здоров’я у розмірі 63 384 грн. Вказані кошти МТСБУ виплатило потерпілій, оскільки вони особисто винуватцем ДТП не були відшкодовані.

Місцевий та апеляційний суди відмовили у задоволенні позову. Судові рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин вини відповідача у завданні шкоди, натомість така шкода завдана з вини потерпілої, а тому відсутні підстави для її відшкодування.

Колегія суддів Касаційного цивільного суду ВС не погодилась із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідну постанову у справі № 450/4163/18 ВС прийняв 21.04.2021.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов’язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого, на яку послалися суди попередніх інстанцій.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).

При цьому, згідно з частиною другою ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, – також від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом, тобто груба необережність потерпілого може бути підставою для зменшення розміру відшкодування, а не відмови у повному обсязі.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою ст.1195 Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вирішила, що розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій не врахували, що відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє останнього від обов’язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).