Регулятор балансу інтересів, або Про роль суду у банкрутстві

Редакцiя
12 січня 2022, 13:48
807 хвилин читати

Проблемних питань щодо застосування положень Кодексу України з процедур банкрутства залишається ще чимало

  • Посилання скопійованоlink copied

Влітку та восени минулого року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду сформував правові висновки стосовно найпоширеніших процедур у справах про банкрутство, які дають можливість зрозуміти основні підходи до їх застосування.

Як не змарнувати зусиль через бездоказовість вимог або наявність спору про право

Обґрунтованість вимог ініціюючого кредитора завжди є каменем спотикання у процедурах банкрутства. Зокрема, Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 22 вересня 2021 р. у справі №911/2043/20 зазначив, що процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів. Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

Крім того, провадження у справах про банкрутство характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб’єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, а у справах про банкрутство невід’ємною складовою провадження є судовий контроль.

Кредитор, звертаючись до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, має підтвердити наявність боргу (у т.ч. неустойки) належними доказами, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарські правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов’язань. Все це подається кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (постанова Верховного Суду від 18.02.2021 р. у справі №904/3251/20).

На господарський суд покладається обов’язок перевірити обґрунтованість вимог ініціюючого кредитора та з’ясувати наявність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником з заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження. Головна мета цього— відвернення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів з обґрунтованими грошовими вимогами, а також права боржника у справі про банкрутство.

З огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб-потенційних кредиторів, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов’язаних з правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з’ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах як передумову для відкриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 р. у справі №911/2042/20).

Верховний Суд вкотре нагадав, що згідно ч. 6 ст. 39 КУзПБ, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

  • вимоги кредитор свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження;
  • вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.

Найцікавіше, що норми ч. 6 ст. 39 КУзПБ, як і інші положення цього Кодексу, не містять окремого визначення такої підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, як необґрунтованість вимог ініціюючого кредитора. Але Верховний Суд дійшов висновку, що у разі необґрунтованості/непідтвердження вимог ініціюючого кредитора господарський суд таки має відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство, посилаючись саме на норму ч. 6 ст. 39 КУзПБ, яка, з урахуванням концепції недостатньої якості закону, є найбільш близькою за предметом регулювання до сфери спірних правовідносин.

Не менш цікавою в цьому плані є постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 3 серпня 2021 р. у справі №914/620/20. Вона встановлює, що є доказом наявності спору про право як підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов’язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Аналогічних висновків ВС дійшов у постановах від 13.08.2020 р. у справі №910/4658/20, від 19.08.2020 р. у справі №910/2522/20, від 16.09.2020 р. у справі №911/593/20. Відсутність спору про право в розрізі процедури банкрутства полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов’язання, його суті (предмету), підстави виникнення, суми та структури заборгованості, а також строку виконання зобов’язання тощо. Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище.

Таким чином, відсутність заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право. З іншого боку, встановлення господарським судом у підготовчому засіданні обставин наявності відкритого позовного провадження з розгляду спору щодо дійсності грошового зобов’язання, на підставі якого заявлено вимоги ініціюючого кредитора до боржника, зумовлює обов’язок суду відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство за такою заявою кредитора в порядку ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства (постанова Верховного Суду від 24.09.2020 р. у справі № 916/3619/19). Тобто заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову, предметом якого є оспорювання боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора, який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, беззаперечно свідчить про наявність спору про право у розумінні положень ч. 6 ст. 39 Кодексу України з процедур банкрутства (постанова Верховного Суду від 02.02.2021 р. у справі № 922/2503/20).

Інститут визнання недійсними правочинів боржника також має певні характерні особливості

Цей інститут найбільш наглядно розкриває різницю між розглядом та захистом порушених прав у межах справи про банкрутство від позовного провадження.

Зокрема, у постанові від 27 липня 2021 р. у справі №910/9177/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наголосив, що норми застосування особливих способів захисту суб’єктів, процедури, учасників, стадій та інших елементів у справах про банкрутство, котрі відрізняють ці провадження від позовних, закріплені у ст. 42 КУзПБ, яка є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання цих відносин. Ця стаття визначає спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Вона спрямована на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення їх грошових вимог за рахунок майна боржника. Правочини боржника, які зменшують його активи, підлягають оцінці на предмет наявності в діях боржника ознак приховування/виведення майна. Такі дії, як правило, спрямовані на шкоду правам та інтересам кредиторів, оскільки позбавляють їх можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.

В результаті будь-який договір про відступлення права вимоги з підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ, відповідно до ч. 2 та 3 якої правочини, вчинені боржником протягом 3 років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

  • боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов’язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;
  • боржник уклав договір з зацікавленою особою;
  • боржник уклав договір дарування.

У такому разі кредитор зобов’язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (3 роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий «підозрілий період», у межах якого найбільш вірогідне вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам. Якщо оспорюваний договір не має очевидної економічної мети, при вирішенні питання щодо його фіктивності належить враховувати дійсні мотиви, через які боржником вчинено правочин з відчуження наявної у нього майнової вимоги безоплатно, і чи є такі мотиви добросовісними.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в т.ч. вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у постановах, зокрема від 20.01.2021 р. у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 р. у справі № 04/14- 10/5026/2337/2011.

Автор: Олександр Бондарчук, керуючий партнер ЮА «Абсолют», голова НААКУ, адвокат

Джерело: “Юргазета”

Новини за темою

Не пропустіть важливе!
Підписуйтесь та отримуйте дайжест новин

Щоденно чи щотижня – обираєте ви!

Долучайтесь до професійної спільноти borg.expert

Матеріали за темою

Банкрутство банків

Статті • Банкрутство
У 2014-2017 роках судів по скасуванню результатів конкурсу фактично не було, тому що недобросовісні позичальники могли домовитися з недобросовісними біржами про результати торгів

Реальний сектор

Статті • Банкрутство
Позиція «Агромарсу» й надалі залишається чіткою: коли діє закон - будь-яке банкротство передбачає насамперед відновлення платоспроможності підприємства

Реальний сектор

Статті • Банкрутство
У читача може виникнути питання – для чого подавати одні і ті ж самі заяви кожного тижня, свідомо знаючи, що їх повернуть?

Реальний сектор

Статті • Банкрутство
Сам факт тиску на суд є неприпустимою поведінкою. В поєднанні з масованою інформаційною атакою – тим більше

Фізичні особи

Статті • Банкрутство
Робоча група з питань удосконалення законодавства у сфері банкрутства констатує низький рівень зацікавленості громадян у вирішенні проблеми з поверненням боргів

Державні підприємства

Статті • Банкрутство
У чому причина збитковості держпідприємств та як приватизація може змінити цю ситуацію