Закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи: чи є вихід з лабіринту?

Норми Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ), які регулюють підстави для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, часто викладені незрозуміло, колізійно, через що учасникам процесу у кожній справі доводиться не лише встановлювати дійсний зміст конкретної норми, але і усувати колізії в законодавстві через системне тлумачення всього КУзПБ. Відтак, складається ситуація, коли учасники справи про банкрутство опиняються у свого роду «лабіринті» з правових норм КУзПБ, знайти вихід з якого часто буває непросто. Детальніше про це – у статті координатора Чернівецької РРРП Проєкту ЄС «Право-Justice» Ірини Бутирської.

Однією з ключових ідей Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ) було спрощення доступу до процедур банкрутства. Так, законодавець максимально спростив умови відкриття провадження у справі про банкрутство, а також поширив дію законодавства про банкрутство на фізичних осіб – непідприємців.

Поряд з цим, аналіз КУзПБ та практики його застосування показав, що у даному акті містяться норми, які дозволяють закрити фактично будь-яке провадження у справі про банкрутство, ледь його розпочавши. Це відбувається переважно через неточності, допущені боржником при заповненні декларації. Крім того, часто такі норми про закриття провадження викладені незрозуміло, колізійно, що породжує неоднакову практику у їх застосуванні. Зупинимось детальніше на деяких дискусійних аспектах закриття провадження у справах про неплатоспроможність фізичних осіб.

Однією з найбільш поширених і найбільш дискусійних підстав для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи можна назвати випадок, коли до боржника після оприлюднення офіційного оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог.

Часто на практиці виникають ситуації, коли кредиторам боржника елементарно не відомо про існування провадження у справі про неплатоспроможність боржника, адже оголошення про відкриття провадження публікуються на сайті вже не функціонуючого Вищого господарського суду України (ВГС).

Тобто дізнатися про факт існування такої справи можуть тільки ті, хто регулярно моніторить відповідний розділ сайту ВГС. Крім того, якщо боржник вказав відповідного кредитора у своїй заяві про відкриття провадження, то господарський суд може надіслати такому кредитору копію ухвали про відкриття провадження (як «іншим учасникам справи та особам, які мають право взяти участь у такій справі» за ч. 7 ст. 119 КУзПБ). Але категорія «інші учасники справи та особи, які мають право взяти участь у такій справі» є досить невизначеною, у зв’язку з чим не всі суди надсилають копію ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи кредиторам такої особи.

Якщо ж все-таки протягом 30 днів з дня оприлюднення офіційного оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи жоден з кредиторів не заявив своїх вимог до боржника, то суд закриває таке провадження. У цьому випадку виникає питання щодо підстави для такого закриття та відповідно щодо його наслідків – чи можна визнавати вимоги кредиторів, які не заявилися, погашеними?

До початку 2021 року практика більшості місцевих та апеляційних господарських судів йшла шляхом закриття таких проваджень на підставі п. 6 ч. 1 ст. 90 КУзПБ та визнання вимог усіх кредиторів, які не заявилися, погашеними. Суди у таких випадках вказували на наявність змістовної колізії між п.п. 5 та 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 90 КУзПБ в частині затвердження звіту ліквідатора та незвернення кредиторів з вимогами до боржника, щодо стадій провадження, де можливе таке закриття. Відповідно, суди усували колізію шляхом системного тлумачення ст. 90 КУзПБ, розділів ІІ, ІІІ, ІV Книги третьої КУзПБ, відповідно до якого застосування п. 6 ч. 1 ст. 90 КУзПБ (закриття провадження у справі про банкрутство, у зв’язку з тим, що до боржника після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про його банкрутство не висунуто вимог) можливо лише до визнання боржника банкрутом, а що стосується п. 5 ч. 1 ст. 90 КУзПБ (закриття провадження у зв’язку з затвердженням звіту ліквідатора), то його застосування можливе лише після визнання боржника банкрутом. На підставі цього, вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений КУзПБ строк, суди визнавали погашеними, а виконавчі документи за цими вимогами – такими, що не підлягають виконанню.

Однак вектор у застосуванні даних правових норм змінив Верховний Суд своєю постановою від 11 лютого 2021 року у справі № 910/16593/19, вказавши, що у випадку, якщо після оприлюднення офіційного оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство станом на дату проведення попереднього засідання до боржника не висунуто вимог, суд не має змоги належним чином надати обґрунтовану оцінку твердженням боржника щодо його неплатоспроможності. Це відбувається тому, що такі твердження боржника у процедурі банкрутства мають бути досліджені судом критично з урахуванням як думки розпорядника майна, так й інших конкурсних кредиторів. Тому подальше провадження у справі про банкрутство є неможливим, у зв’язку з чим його належить закрити на підставі п. 8 ч. 1. ст. 90 КУзПБ, відповідно до якого суд закриває провадження у справі про банкрутство, якщо судом не встановлені ознаки неплатоспроможності боржника. Відповідно ж до ч. 4 ст. 90 КУзПБ, вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений Кодексом строк або були відхилені судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню, тільки у тих випадках, коли провадження закрито за пунктами 4-6 ч. 1 ст. 90 КУзПБ.

І хоча вказана постанова Верховного Суду стосувалася юридичних осіб, після її ухвалення більшість судів почали закривати провадження щодо фізичних осіб у випадках непред’явлення до них кредиторських вимог не за п. 6, а за п. 8 ч. 1 ст. 90 КУзПБ (наприклад, ухвала Господарського суду Рівненської області від 16 березня 2021 року у справі № 918/1177/20), іноді – за п. 9 ч. 1 ст. 90 КУзПБ (наприклад, постанова Північного апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року у справі № 911/3459/20). Відповідно, наслідки, передбачені ч. 4 ст. 90 КУзПБ, у таких випадках уже не застосовуються. Разом з тим, і надалі в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти ухвали місцевих господарських судів 2021 року, де провадження закрито за п. 6 ч. 1 ст. 90 КУзПБ і визнано погашеними вимоги кредиторів, які не заявилися (наприклад, ухвала Господарського суду Вінницької області від 24 травня 2021 року у справі № 902/234/21).

Тобто виходить, що в однакових ситуаціях (незаявлення кредиторами своїх вимог) різні суди застосовують три різні підстави для закриття провадження у справах про неплатоспроможність з різними правовими наслідками.

Здавалося б, усі підстави для закриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) повинні бути вказані у ст. 90 КУзПБ, яка так і іменується – «Закриття провадження у справі про банкрутство». Але ні. Норми, які регламентують додаткові підстави для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, неочікувано знаходяться у ст. 123 «Збори кредиторів», а саме у ч. 7 даної статті. При чому тут передбачено випадки, коли провадження у справі закривається не лише з ініціативи зборів кредиторів, яким власне і присвячена ст. 123, але і за клопотанням сторони у справі або з власної ініціативи суду.

Так, ч. 7 ст. 123 КУзПБ передбачає три підстави для закриття провадження у справі про неплатоспроможність:

1. боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім’ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім’ї;
2. майно членів сім’ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім’ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;
3. судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов’язані з неплатоспроможністю.

Найбільш цікавим та неоднозначним з переліченого видається пункт 2 – «майно членів сім’ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім’ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами». Якщо уважно читати дане положення, то виходить, що даний пункт передбачає закриття провадження у двох випадках:

• майно членів сім’ї боржника було придбано за кошти боржника та/або
• майно членів сім’ї боржника зареєстровано на іншого члена сім’ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами.

Перший випадок видається дуже проблематичним у доведенні, а другий – взагалі незрозумілим: яке значення для справи про неплатоспроможність має той факт, що майно одного члена сім’ї боржника зареєстровано на іншого члена сім’ї боржника? Напевно, законодавець тут мав на увазі, що майно саме боржника зареєстровано на іншого члена сім’ї, але у тому вигляді, в якому дана норма викладена, вона читається не так.

Крім того, навіть якщо говорити про випадки реєстрації майна боржника на членів його сім’ї, то найбільш поширеним способом такої реєстрації майна є укладення договору дарування з членом сім’ї. Але якщо мова йде про договір дарування, укладений з членом сім’ї боржника, то КУзПБ у ст. 42 передбачає це як підставу для визнання такого договору недійсним і, як наслідок – повернення майна у ліквідаційну масу.

У ст. 42 не передбачено закриття провадження у справі як наслідок визнання недійсним договору, укладеного між боржником та заінтересованою особою, тому у такому випадку ч. 7 ст. 123 КУзПБ не може бути застосована.

Таким чином, підстави для закриття провадження у справі про неплатоспроможність, передбачені у ч. 7 ст. 123 КУзПБ, є по суті випадками, коли законодавець «карає» недобросовісних боржників позбавленням їх можливості скористатися процедурами, передбаченими КУзПБ.

Ці та інші процесуальні аспекти провадження у справах про неплатоспроможність фізичних осіб обговорювалися учасниками експертного обговорення «Валютні позичальники. Нові правила» за участю представників Регіональних рад з питань реформи правосуддя (РРРП) Проєкту ЄС «Право-Justice», що відбулося 18 червня 2021 року.

https://www.facebook.com/Pravojusticeukraine/videos/2931828217090287

Учасники дискусії зійшлися на думці, що норми, які регламентують підстави для закриття провадження у справах про неплатоспроможність, потребують якнайшвидшого законодавчого удосконалення з тим, щоб більш прозоро і однозначно регулювати такі випадки.

Автор: Ірина Бутирська, координатор Чернівецької РРРП Проєкту ЄС «Право-Justice», к.ю.н., доц., адвокат