Відвертість як передумова ефективності. Щодо питання дисциплінарної відповідальності арбітражних керуючих

В ЗМІ та у соцмережах регулярно обговорюються проблеми, які виникають під час провадження у справі про банкрутство, оскільки саме від її центральної фігури – арбітражного керуючого, його кваліфікації, професіоналізму, сумлінності, людських та ділових якостей залежить подальша доля підприємства, трудового колективу, визначення шляхів виходу з кризових ситуацій та повнота задоволення кредиторських вимог. За таких умов очевидно, що питання відповідальності арбітражних керуючих ніколи не втрачає своєї актуальності, а регулярні зміни законодавства спонукають арбітражних керуючих, відповідно, коригувати свою діяльність.

Але якщо до недавнього часу «розбір польотів» відбувався вертикально – питання покарання\помилування АК перебувало виключно в компетенції Мінюсту, то з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства та створенням профільної СРО – Національної асоціації арбітражних керуючих – проблеми стали обговорюватись на паритетних засадах. І такий стан речей, на думку першого голови НААКУ, а нині голови Дніпропетровської обласної ради Миколи Лукашука, не можна не вітати: «Раніше максимум можна було лише обговорити судову практику, й говорити про недопущення тиску на спільноту АК. Сьогодні ж ми бачимо й поважне представництво від регулятора, й бажання спільно розвивати професію».

Зазначена вище цитата була сказана в якості вітального слова під час круглого столу «Відверта розмова з Мінюстом щодо перевірок арбітражних керуючих», який відбувся 24 вересня 2021 року у актовій залі Дніпропетровської обласної держадміністрації. В якості спойлера зазначу, що розмова вийшла дійсно відвертою, «живою» та такою, яку хочеться наслідувати та масштабувати.

Принаймні саме цю її особливість відмітив й нинішній в.о. голови НААКУ Олександр Бондарчук, наголосивши, що було досягнуто головну мету зустрічі – у процесі дискусії визначили ключові проблеми, які виникають у арбітражних керуючих під час проходження перевірок, навчились реагувати на зауваження контролюючого органу в ході перевірок, а також знайшли рішення, які сприятимуть налагодженню ефективної співпраці.

Зарядженість на ефективність, до речі, відчувалась не тільки у модератора заходу – голови Ради арбітражних керуючих Дніпропетровської області Андрія Палкіна, але й у почесних гостей: Сергія Карпенка, заступника голови Дніпропетровської ОДА; Владислава Філатова, директора Департаменту з питань банкрутства Міністерства юстиції України; Довідаса Віткаускаса, керівника Проєкту ЄС «ПРАВО-Justice»; Івана Легостаєва, начальника Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро); Олександра Донченка, виконавчого директора НААКУ; Дениса Ткаченка, члена Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих; Анастасії Лось, начальника відділу банкрутства Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро); Сергія Мартинюка, суддя Господарського суду Дніпропетровської області, та Ігоря Вечірка, судді Центрального апеляційного господарського суду; Владислава Коршуна, голови Ради арбітражних керуючих Запорізької області та інших.

Незважаючи на значну кількість учасників круглого столу (майже 100 осіб), серед арбітражних керуючих з інших регіонів навіть пролунали нотки ревнощів, мовляв, можна було зробити захід онлайн, або хоча б конференцію за допомогою ZOOM. Моє особисте враження, це було б зайвим саме з огляду на «відвертість» заходу. І питання не в тому, що обговорювалось щось заборонене, «змовницьке» чи непублічне. Аж ніяк. Проте будь-яка трансляція додає нехай і піввідсотка, але офіційності. Вже не так зручно звернутись по імені, негативно сприйматиметься випадкове «ти», весь час буде присутнє внутрішнє обсмикування, “а як я виглядаю на камеру”, і чи можна взагалі сказати влучну, але трохи різку думку, яку потім зможуть процитувати вирваною з контексту. Хтось може заперечити, що це абсолютно неважливо. Може, й так, а може, саме такі нюанси й складають особливу атмосферу. В будь-якому випадку, аби перевірити це моє припущення, просто слід повторити такий самий формат за ініціативи будь-якої іншої Ради АК. Тим більше, що представники Мінюсту та НААКУ готові включити «режим максимального сприяння» в цьому напрямі.

Ще до початку заходу мене зацікавило, а чому саме питання відповідальності стало головною темою відвертої розмови з Мінюстом? Наразі вже можна зробити певні висновки. Насамперед слід зазначити, що в Україні не існує зведеного кодексу, статуту, збірника дисциплінарних правил та норм. Це спричиняє дублювання функцій органів контролю за діяльністю арбітражних керуючих та подвійну юрисдикцію судового контролю.

Це питання важливе не лише для АК, впевнений Ігор Вечірко. Представник суддівського корпусу висловив переконання, що усі «мають робити свою справу». Адже очевидно, що у конкретній банкрутній справі, де вирішується питання захисту прав кредитора чи боржника, дії АК оцінюються перш за все суддею у справі.

А що дає контроль державного органу? Як це впливає на захист прав боржника чи кредитора? Реалії сьогодення не дають однозначної відповіді на це питання, а воно важливе, впевнені законники.

«І питанням ж не в тому, що Мінюст завжди поганий, або ще щось. Просто неодноразово були ситуації, коли за перевіркою все добре, всі документи в порядку, але я, як суддя, бачу помилки в процесі реалізації майна», – розмірковує суддя.

Більше того, взаємодія між державним органом з питань банкрутства та господарським судом як на законодавчому рівні, так і фактично є відсутньою, а ці форми контролю існують окремо і незалежно одна від одної та направлені на різний результат при тотожному предметі контролю. На відміну від основної спрямованості відомчого контролю з боку Міністерства юстиції, головним результатом здійснення господарським судом контролю у справі про банкрутство є відсторонення арбітражного керуючого та/або постановлення судового рішення про зобов’язання його вчинити певні дії/заборонити їх вчинення в межах конкретної справи про банкрутство, в якій останній здійснює повноваження спеціальних суб’єктів у процедурах банкрутства.

Що ж стосується юрисдикції, то вивчення судової практики однозначно свідчить про те, що адміністративним судам іноді буває важко оцінити правильність застосування арбітражним керуючим законодавства про банкрутство, що може бути необхідним для оцінки законності накладеного на нього стягнення. То, можливо, доцільно змінити правила про юрисдикцію відповідних спорів з тим, щоб передати їх вирішення на розгляд господарських судів, які безпосередньо застосовують законодавство про банкрутство? Учасники круглого столу в цілому схвально відгукнулись на таку ідею, тим більше, що навіть у регулятора немає заперечень з приводу того, що дисциплінарна відповідальність арбітражних керуючих в Україні має змішаний (гібридний характер). Більше того, по суті вона є дисциплінарно-адміністративною відповідальністю, чітко не унормованою чинним законодавством.

Арбітражні керуючі несуть не стільки дисциплінарну відповідальність, скільки відповідальність за порушення законодавства, правил організації своєї професійної діяльності, встановлених Мінюстом, правил професійної етики, регламентів СРО. Це зумовлює підміну поняття дисциплінарного проступку поняттям грубого порушення, яке чітко не визначене, застосовується довільно та суб’єктивно. Хоча щодо «суб’єктивності» у Мінюсті категорично не згодні.

І Владислав Філатов, і представники «території» під час круглого столу неодноразово зізнавались, що якби не хотіли відвертої розмови, то завжди відповідали б стисло-бюрократично, мовляв, “керуємось порядком (положенням, кодексом) – і крапка”. Але саме бажання віднайти істину і відрізняло цей круглий стіл від більшості аналогічних. Більше того, у регулятора наголошували, в них немає мети «залякати АК перевірками», навпаки, вони теж виступають за те, аби підвищити ефективність роботи керуючих.

І це не новомодний тренд, навпаки, за словами пана Філатова, який має можливість порівняти роботу вже декількох складів ДК, у Комісії присутня інституційна пам’ять.

“Дисциплінарна комісія завжди виступала за прозорість своєї діяльності. Члени ДК готові надати звіт, роз’яснити якісь аспекти своєї роботи. Скажу відверто, нам не соромно за кожне рішення, і це при тому, що майже всі вони – не прості. Водночас, не можна не відмітити, що саме положення нового КУПБ змінили підхід до дисциплінарної відповідальності АК. Раніше ця процедура дещо нагадувала кримінальне провадження: або пан, або пропав. Або догана, або позбавлення свідоцтва. Наразі ж маємо такі види як: попередження; догана; тимчасове зупинення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого та, як крайня міра, позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Більша варіативність означає більшу гнучкість відповідальності. Навіть одне з останніх засідань, де йшлося про заходи впливу щодо АК, які мають відношення до питання Криму, показало, що кожний випадок слід вивчати уважно. В результаті – більше 20 зупинених свідоцтв, але про повне позбавлення ще не йдеться. Врешті-решт, кожне рішення ДК може бути скасоване у суді, й так трапляється досить часто”, – зробив невеличкий ретроспективний відступ директор Департаменту з питань банкрутства.

І наголосив: «Навіть не зважаючи на умовну більшість АК в структурі нинішньої ДК, мені імпонує, що арбітражні керуючі завжди чують принципову позицію Мінюсту. Є дискусії, є суперечки. Інколи рішення приймаються з перевагою в один голос. Але це лише зайвий раз підкреслює, що ДК – живий організм, для якого пошук істини – в пріоритеті».

Незважаючи на свій перший досвід у якості модератора заходу такого формату, Андрій Палкін вправно жонглював гострими питаннями, не даючи розслабитись нікому з учасників.

Якими є основні види порушень? Яким чином визначаються ті АК, які входять до планової перевірки? Чи слід на законодавчому рівні впроваджувати критерії «ризикованості» для АК чи справ, які вони ведуть? Кожне питання викликало шквал емоцій, і по кожному з них аналізувались аргументи й контрдоводи, наводились приклади та статистичні дані.

Зокрема, Іван Легостаєв навів дані по перевірках Дніпропетровського регіону: цього року вже було проведено 79 перевірок, з них 29 – за скаргами на дії арбітражних керуючих. Було винесено 11 розпоряджень та 75 приписів (припис – щодо порушень, які не можуть бути усунені АК, а розпорядження – щодо порушень, які можуть бути усунені).

В цілому ж основні види порушень, що виявляються органами контролю за діяльністю арбітражних керуючих можна розділити на такі групи:

1. порушення організаційного характеру;
2. порушення відносно кредиторів та ведення реєстру кредиторів;
3. порушення, пов’язані з інвентаризацією та захистом майна боржника;
4. порушення, пов’язані з реалізацією майна боржника (банкрута);
5. порушення, пов’язані зі здійсненням аналізу фінансово-господарської діяльності;
6. порушення, пов’язані з виявленням та розпорядженням активами боржника.

Звичайно, що більшість з цих порушень виявляються під час позапланових перевірок, але й від планових у регулятора відмовлятись не збираються, хоча у АК найбільше зауважень було саме до них.

«Нічого не відбувається рандомно», – впевнена Анастасія Лось. І навіть той випадок, коли до АК прийшли з перевіркою усього через два місяці після того, як він отримав свідоцтво, має пояснення. Дійсно, наразі в законодавстві немає чітко визначених нормативних критеріїв, за якими має обиратись АК до перевірки.

«Водночас ми у Південно-Східному міжрегіональному управлінні обрали для себе такі критерії: 1) строк перебування справи в банкрутній процедурі, 2) заборгованість по зарплаті на такому підприємстві, і 3) головне – чи є це підприємство державним», – привідкрила завісу внутрішньої кухні представниця Міністерства.

Крім того, список перевірок аналізується й на центральному рівні, що підтвердив й В.Філатов, додавши, що до інформації з «території» вони додають власні критерії – наприклад, коли не бачать в реєстрі повну інформацію про АК, або реагують на неправильне (неповне) подання звітності. Тобто, умовно кажучи, той самий АК-новачок міг бути підданий перевірці, бо по ньому не було інформації про його контактні дані (засоби зв’язку) або страховку. Врешті-решт, нехтувати актуальними контактами не слід й через те, що повідомлення про проведення перевірки надсилається арбітражному керуючому електронною поштою саме на адресу, зазначену в Єдиному реєстрі арбітражних керуючих України.

Щодо ж визначення «ризикорієнтованих» справ чи АК, то проблема також має практичне коріння. За словами А.Палкіна, відомі випадки, коли керуючий спеціально виходив зі справи, якщо бачив, що по ньому призначена планова перевірка, і така поведінка, такий «острах» точно не про ефективність.

У Мінюсті погодились, що визначення таких критеріїв може дискутуватись, але ж на це обов’язково має бути й воля СРО, що має «підсвітити проблему», обґрунтувати її актуальність та надати план дій. І тоді спільно з Мінюстом буде узгоджена остаточна позиція. За словами представників контролюючого органу, просто «зі стелі» Міністерство нічого реалізовувати не буде, але й від діалогу ніколи не відмахнеться. Тим не менш наразі вибірки ризикованих справ немає, хоча й збільшено час, аби встигнути перевірити усі справи, що є у провадженні АК.

Підняли під час круглого столу й питання щодо того, а чи можна взагалі скасувати планові перевірки, залишивши тільки «скаргові» та перевірки щодо підприємств з критичною інфраструктурою.

На думку арбітражних керуючих, це розгрузило б одночасно і Мінюст, і дало більше повітря для АК. На жаль, ця ініціатива поки не матиме реального втілення. І не тому, що Мінюст діє за принципом «А Баба яга проти», ні. Справа в тому, що за словами В.Філатова, й досі зустрічаються приклади дуже нефахового підходу до своєї професії з боку окремих АК. Якщо негайно відмовитись від планових перевірок, то це банально не дозволить зцементуватись стандартам професії. Директор Департаменту з питань банкрутства навів з цього приводу такі приклади: хтось ще й досі не хоче\не може отримати печатку, бо «замовить її, коли отримає справу», або навіть не бажає сформувати свій бланк, «бо цього ніхто не вимагає», а дехто й взагалі не страхує власну діяльність, хоч це й передбачено Кодексом. Тобто доки не буде 100% внутрішньої поваги до власної професії зі сторони усіх АК, «дисциплінуюча дубинка» від Мінюсту не завадить. Тобто, в теорії (в майбутньому) можна відмовитись від планових перевірок (або хоча б спробувати переконати в цьому Мінюст), але поки це точно не на часі.

Ще один дискусійний момент: хто в майбутньому буде проводити всі ці перевірки (можливо, й сама СРО, але знову ж таки це не питання сьогодення), про що зазначив Олександр Бондарчук: «Ефективність роботи АК залежить від цілого ряду критеріїв. Це й незалежність, й відкритість, й підвищення кваліфікації. За останні роки я бачу, що робота Мінюсту та тервідділень змінилась у позитивну напрямі. Але в будь-якому випадку, ми розуміємо, що дисциплінарні повноваження будуть передаватись СРО від регулятора в останню чергу. Спочатку ми маємо опанувати стажування та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих. Є й інші причини, чому ми не можемо «забрати дисциплінарку» прямо зараз. Наприклад, а за чий рахунок будуть проводитись перевірки, коли ми й досі не можемо владнати усі розбіжності щодо бюджету НААКУ? Цього досить, аби не згадувати, що держава в принципі не дуже любить розлучатись з контролюючими функціями».

Жваве обговорення викликала й проблематика з приводу того, а хто ж має право скаржитись на дії АК. Існує думка про невиправдано широке коло осіб, які мають право звернутися зі скаргами (зверненнями) на дії арбітражних керуючих, що є підставою для проведення позапланових перевірок. Це фактично будь-яка фізична або юридична особа, яка звертається до органу контролю з викладенням обставин невиконання або неналежного виконання арбітражним керуючим покладених на нього повноважень. Зважаючи на те, що будь-які правовідносини, що створюють зобов’язання для виконання арбітражними керуючими певного комплексу процесуальних дій, виникають у межах провадження у справі про банкрутство, було б логічно, якби перелік осіб, які мають право звернутися з інформацією про свої порушені права, обмежувався учасниками справи про банкрутство, визначеними КУПБ. Але спільної думки з цього приводу поки немає, тим більше, що остаточну крапку в цьому випадку ставитимуть законодавці.

Не оминув увагою питання ефективності й керівник Проекту ЄС «ПРАВО-Justice» Довідас Віткаускас, позиція якого була тим більш цікавою, що всі вже очікують напрацювання експертної групи, яка була створена саме для вивчення питання відповідальності арбітражних керуючих.

Очільник «ПРАВО-Justice» підтвердив, що європейські партнери погоджуються з тим, що головною метою подальшого розвитку Дисциплінарної комісії мають стати такі критерії її роботи як прозорість та ефективність. Але закликав подивитись на проблему під значно ширшим кутом.

За словами Довідаса Віткаускаса, каральний ухил дисциплінарної відповідальності арбітражних керуючих є спадком колишньої системи. Підзвітність АК може і повинна формуватись не тільки і не стільки страхом перед покаранням Мінюсту. Не слід забувати й про судовий контроль, про що говорили інші учасники, й про Етичні правила (кодекс).

Єдине, від чого категорично застеріг Д.Віткаускас, це не змішувати «етику» й «дисциплінарку»: «Етична система відповідальності – це цінності професії, її перспектива, це те, як себе слід поводити. В свою чергу дисциплінарна система – про те, як не слід поводити, ретроспектива, відповідальність за вже скоєне, тобто це більше про функціонал. Це досить зрозумілі точки розмежування, але в Україні їх інколи змішують. Тож наголошу, що етика й дисципліна не тотожні, вони не можуть бути причиною та наслідком, але вони є сторонами однієї медалі. Етичні та дисциплінарні важелі контролю можуть застосовуватись щодо АК лише паралельно, але аж ніяк не тому, що порушення одного – призводить до наслідків іншого. Мета етичної системи – превентивна, не допустити порушення. Мета дисциплінарної – віднайти адекватну міру реагування на порушення. Ці дві системи можуть ідеально доповнювати одна одну, але в жодному випадку вони не можуть конкурувати!».

Врешті-решт, належна поведінка АК в Європі в переважній більшості аргументована не етичними правилами, й не дисциплінарною відповідальністю, але серйозними ризиками накладення величезних штрафів за неналежне виконання своїх обов’язків. «Натомість в Україні клієнти мало звертаються до суду, частіше – це скарги до Міністерства, прокуратури тощо. Немає розуміння, що через призму цивільно-правового регулювання можна досягти значно більших результатів», – підкреслив представник «ПРАВО-Justice».

Важливо, що європейським колегам не подобається рівень тиску на АК з боку правоохоронних органів. Вони вважають його значним та необґрунтованим: «Потрібно більше дискусій щодо розмежування приватного та публічного права, в яких аспектах правоохоронні органи можуть і повинні втручатись в роботу АК, а куди їм просто заборонено заглядати. Занадто сильний тиск правоохоронців на сферу банкрутства – це втрачені можливості для всіх, і не тільки для кредитора та боржника, а й для держави насамперед».

Як не дивно, але це перший круглий стіл на моїй пам’яті, коли його учасники не хотіли припиняти обговорення навіть після закінчення офіційного часу (і це вечір п’ятниці, на хвилиночку). А все тому, що АК раз-по-раз згадували нові питання, які їх турбують. Наприклад, за яким критерієм їм слід формувати документи для перевірок.

Відповідь насправді виявилась дуже простою – не бути формалістами. Саме формалізм у ставленні АК до перевірки (перевіряючих) призводить до негативних наслідків, впевнена Анастасія Лось.

Так, інколи 4 з 5 днів, відведених на позапланову перевірку, витрачаються на те, щоб упорядкувати документи в хронологічному порядку, в той час як АК це міг би зробити набагато швидше, й наприклад встигнути дати пояснення або надати додаткові документи. Адже зрозуміло, що «працювати з пакетом документів, зшитим у 1100 сторінок одним блоком», банально незручно і викликає роздратування. Формальний підхід вбачається і тоді, коли документи не відповідають (не співмірні) поясненням.

Що ж стосується переліку документів, то основним критерієм, за яким він формується, виступає зміст скарги. Виходячи з нього, спеціалісти Міністерства й вираховують, які дії АК мав здійснити в цьому випадку, і якими документами це підтверджується. Однак оскільки перелік документів в окремих випадках може бути не вичерпним, то й передбачено оте зловісне «Інші».

До речі, щодо формалізму, то на думку Довідаса Віткаускаса це пов’язано з тим, що в країні (державних органах) ще немає розуміння, що таке «управління ризиками». Тому (й не тільки в Мінюсті) часто кидають усі зусилля на пошук порушень, хоча насправді мали б опікуватись тим, як зменшити шкоду, завдану неправомірними діями. І тоді було б взагалі не важливо – які перевірки проводяться, планові чи не планові. Їх мета була б іншою, направленою на підвищення ефективності професії.

Водночас, не можна сказати, що в цьому напрямі зовсім нічого не відбувається. Зокрема, В.Філатов спростував стійкий міф про те, що під час перевірок АК, «прискіпуються» навіть до шрифту чи відступів абзаців у документах, що їх складає арбітражний керуючий. «Немає такого, і досить давно. Здається декілька випадків було років 5-6 тому, але наразі це не відповідає дійсності», – наголосив представник Мінюсту.

Врешті-решт, й інші учасники круглого столу підтвердили, що наразі в регулятора діє правило: при перевірках реагувати тільки на суттєві («грубі») порушення.

От тільки виникає питання, а що рахувати за «грубе порушення»?

З одного боку, про суб’єктивізм з боку перевіряючих начебто не йдеться. Адже, нагадаємо, що відповідно до Порядку «у разі виявлення за результатами перевірки грубого порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень, комісія обов’язково зазначає причинно-наслідковий зв’язок між вчиненим арбітражним керуючим порушенням та наслідками, які настали (можуть настати) для боржника та/або кредиторів». А з іншого, відсутність чіткого нормативного визначення такої «грубості» завжди призводить до різних трактувань. На допомогу може прийти «дисциплінарна практика». Але й тут не все ідеально. Наразі єдиною систематизованою базою даних з цього питання може похвалитись зовсім не Мінюст, й не НААКУ, а … проєкт «ПРАВО-Justice», що провів не так давно «Аналіз застосування заходів дисциплінарної відповідальності арбітражних керуючих».

В ньому кожен АК може сам побачити, що ж у ДК вважають за грубе порушення, зокрема:

• непередача іншому АК бухгалтерської та іншої документації банкрута, печатки і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута;
• невжиття заходів щодо виявлення та повернення майна банкрута;
• непроведення інвентаризації майна, що пропонується до списання, та за її результатами нескладання акту;
• невжиття належних заходів по захисту майна;
• неперерахування коштів за продаж майна банкрута, що є предметом іпотеки, на користь забезпеченого кредитора;
• перерахування Адвокатському бюро винагороди за договором без рішення комітету кредиторів та ухвали суду;
• виплата зарплати працівникам банкрута, не нарахувавши та не сплативши податок з доходів фізосіб, військовий збір та ЄСВ з виплаченої заборгованості по заробітній платі тощо.

Зрозуміло, що всі ці випадки не можуть та й не повинні охоплювати усі можливі варіанти. Серед спільноти АК вже давно є запит на те, щоб відповідні рішення ДК (з їх обгрунтуванням) надавались для публічного доступу. Але це не так легко, як здається, пояснив Денис Ткаченко. За вимогами законодавства, протокол засідання Комісії складається в стислій формі та має містити перелік членів Комісії, присутніх на засіданні, порядок денний засідання, питання, що розглядались на засіданні, інформацію про голосування членами Комісії та прийняте рішення за кожним питанням порядку денного засідання. До протоколу додається перелік осіб, які брали участь у засіданні. При цьому протокол має бути підписаний власноруч усіма членами Комісії та сформований не пізніше 2-х робочих днів після засідання. Якщо під час засідання розглядається декілька десятків заяв (скарг), то «виписати» усі обґрунтування не можливо суто фізично.

Врешті-решт, як би контраверсійно не звучала ця думка, але Д.Ткаченко вважає, що публікація усіх рішень не матиме великого ефекту для АК, бо кожна справа зазвичай є унікальною: «Не існує однакових ситуацій, однакових кейсів. Методологічно можна робити певні узагальнення, а от робити висновки по аналогії – ні».

Щодо ж узагальнень, то їх також має хтось опрацьовувати. І тут вже питання навіть не в коштах, а в наявності вільного часу. Хоча, заради правди маю сказати, що В.Філатов все ж пообіцяв оприлюднити наступного місяця систематизований звіт роботи ДК за І півріччя 2021 року.

А в якості підсумків не можна не згадати про проміжні висновки Олександра Донченка, якими він поділився наступного дня у себе на сторінці Фейсбук: «Після вчорашнього чудового заходу трохи систематизував власні думки щодо адміністративного контролю за АК. Необхідно вирішити такі нагальні проблеми у сфері контролю, як: 1) значні та неефективні витрати держави та арбітражних керуючих на проведення відповідних заходів; 2) орієнтованість заходів контролю на виявлення правопорушень та накладання санкцій на арбітражних керуючих, а не на попередження порушень; 3) відсутність ризикоорієнтованого підходу до планування перевірок та офіційно встановлених критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження діяльності арбітражних керуючих; 4) неприпустимість дублювання повноважень Міністерства юстиції України, господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство, Національної асоціації арбітражних керуючих України, Державної служби України з питань праці тощо та неприпустимості здійснення заходів контролю різними органами з одного й того самого питання; 5) відсутність відповідальності органу контролю та його посадових осіб за шкоду, заподіяну арбітражному керуючому внаслідок порушення вимог законодавства, порушення його прав та законних інтересів».

Краще й не скажеш, тим більше, що й справді вода камінь точить…

І тим не менш, як я вже зазначав вище, формат «відвертого» круглого столу зайшов усім.

Так, за словами Миколи Лукашука, «ще три роки тому, ніхто не міг й подумати, що Мінюст можна викликати на відверту розмову. Наразі ми бачимо й поважне представництво, й бажання спільно розвивати професію. Впевнений, що О.Бондарчук в разі перемоги на найближчих виборах в якості голови НААКУ розвиватиме такий діалог й надалі».

Натомість арбітражний керуючий Олена Волянська визнала, що круглий стіл у Дніпрі став «тим самим випадком, коли назва заходу у повній мірі відповідає його сутності! Подібний формат – еволюція відносин між державою та бізнесом. Відчувалось бажання рухатись один одному назустріч. І хоч іноді між учасниками проскакували іскри, але головна мета була досягнута: почути один одного задля спільної мети. Керуючі отримали детальні відповіді та іноді навіть інструкції покрокових дій від Мінюсту та колег. Влучні питання та чесні відповіді – ось що вирізняло сьогоднішній захід!»

Корисність та перспективи аналогічних заходів у майбутньому окреслив і О.Бондарчук, влучно назвавши «Відверту розмову…» взаємним підвищенням кваліфікації, унікальною фаховою дискусії. «Подібний досвід необхідно масштабувати по всій країні. Національна асоціація арбітражних керуючих України може стати ефективним інструментом для всіх керуючих, щоб бути почутими та захищеними: просувати законодавчі ініціативи для зміни підходів до перевірок і не тільки, долучатись до перевірок та захисту керуючих, пропонувати нові стандарти роботи у справі про банкрутство», – наголосив в.о. голови НААКУ.

Тим більше, що проблем у АК вистачає і поза сферою дисциплінарної відповідальності. Це й обговорення права АК на спрощене оподаткування (натяк на законопроєкт 2200-1). Й визначення витрат АК. Й незвично пильна увага органів ДПС щодо надання пояснень та їх документальних підтверджень відносно нарахування та сплати податків і зборів від результатів незалежної професійної діяльності (за словами арбітражного керуючого Костянтина Смолова, контролюючі органи починають перевіряти рішення судів про винагороду АК, співставляють їх з податковою звітністю, і починають надсилати запити в порядку ст. 73 Податкового кодексу).

Тож, інші, ще більш відверті розмови не за горами…

Сергій Козлов, головний редактор Borg.expert