«Давайте працювати, а не будувати ілюзії», – Олександр Бондарчук

26 листопада 2021 року у Києві відбудеться довгоочікуваний З’їзд арбітражних керуючих України. На керівні посади в НААКУ та центральній Раді може висунути свою кандидатуру будь-який член професійної спільноти – обмежень тут немає. У виборах голови Асоціації вирішив взяти участь і нинішній в.о. голови НААКУ Олександр Бондарчук. Він йде на вибори не як одинокий лідер, а у складі команди однодумців – «Регіональна розбудова НААКУ. Вдалося!»

Видання «Борг.Експерт» поцікавилося його оцінкою нинішнього становища організації та баченням шляхів майбутнього розвитку.

Інколи у мене складається враження, що я років 50 очолюю асоціацію, а не 10 місяців як виконувач обов’язків із трьома голосами у Раді АКУ.

Скажу одразу – я дійсно незадоволений результатом. Звісно, хотілося більше. Але два роки тому, перед з’їздом, насправді ніхто з нас не уявляв, як необхідно будувати роботу. Хто б вам що не казав.

В той же час, якщо серйозно, то за два «ковідні» роки нам, по-перше, вдалося сформувати всі наші Регіональні осередки. І це не просто формальні філії. Здебільшого – це активні регіональні Ради, зі своєю думкою, голосом. Подивіться, яка зараз триває дискусія у громадському просторі! Скільки регіональних лідерів у ній бере участь! Це і є фактор, що об’єднує.

Регіональні Ради стали тим центром тяжіння для кожного арбітражного керуючого, в якому його реально почують, врахують думку та будуть відстоювати спільну позицію регіону перед Асоціацією та центральною Радою. І це чудово.

Більше того, у регіонах виділилися нові, яскраві, енергійні, ефективні лідери. Це, по суті, нове покоління арбітражних керуючих, які готові витрачати енергію, час та сили на спільне благо, боротися за своє майбутнє та майбутнє Асоціації.

По-друге, ми сформували своє законодавче лобі і отримали досвід використання цього механізму. Насправді, нас у Верховній Раді ніхто не чекав і не збирався враховувати наші інтереси. Тому діяти доводиться наполегливо, енергійно, навіть нахабно.

І у програмі нашої команди подальшому розвитку цього механізму приділено важливе місце.

Ми збираємось делегувати арбітражних керуючих в якості наших офіційних представниками до різних державних інституцій, щоб кожен із них там зміг відстоювати інтереси Асоціації та Спільноти.

Голова в тому числі. Він не може одночасно виконувати представницькі функції і в комітетах Верховної Ради і в Кабміні, і у Фонді держмайна, і в Міністерстві внутрішніх справ, і в Укроборонпромі тощо. Повинна діяти злагоджена команда. Та й ризиковано на одній людині замикати всі повноваження. Це не правильно.

Далі, прийнятий бюджет, встановлено членські внески. Це наша незалежність. Так, рішення про внески оскаржуються в суді групою арбітражних керуючих, і, напевно, частина юристів вважає, що були процесуальні порушення. Але чимало юристів, у тому числі і я, вважають, що все за законом. І вся наша Рада арбітражних керуючих України проголосувала одноголосно за це рішення. І, до речі, не було жодної претензії до якості перерахунку та обліку голосів. Але судове провадження відкрите, треба захищати свою позицію. Займаємось.

Йдемо далі, за минулий рік ми нарешті розібралися з питанням етики, тобто новим Кодексом етики. Це була ініціатива Ради міста Києва, влітку був представлений Кодекс етики. Було проведене виїзне засідання голів регіональних Рад, і більшість з них висловили думку, що питання важливе, потрібне, але не термінове. Є більш актуальні завдання на сьогодні. В будь-якому разі робота, яку провели кияни дуже важлива, і її результати у подальшому будуть використані. Всьому свій час.

Для мене особисто найбільшою проблемою був кейс Євгенія Лахненка. Дуже жорстке протистояння із МВС. Євген п’ять місяців провів у СІЗО, причому, за сумлінне виконання обов’язків арбітражного керуючого згідно чинного законодавства. На цю ситуацію усі регіональні Ради відгукнулися і разом із центральною Радою доклали зусиль до звільнення колеги. Ця ситуація з одного боку шокувала, а з іншого боку згуртувала, загартувала та багато чому навчила нашу спільноту. Хоча, звичайно, це відібрало дуже багато часу та сил. І ще раз усім колегам велике спасибі, хто допомагав у цьому важкому кейсі. Це було перше серйозне випробування для Асоціації, і ми витримали його гідно.

Почнемо зі стажування та доступу до професії. Відповідне Положення підготовлено, в основному Олександром Донченком та трохи мною, Олександром Бондарчуком. Воно було презентовано регіонам, і від них надійшли правки, які були враховані. Центральна Рада проголосувала “ЗА”, одноголосно. Документи направлені до Мін’юсту. Користуватися цим буде наступний склад Ради.

Підвищення кваліфікації – цю роботу мають виконати арбітражні керуючі-члени Кваліфікаційної комісії. До речі, кожен із наших членів Кваліфікаційної комісії йшов на вибори з гаслом: «Забрати повноваження підвищення кваліфікації». Для цього спочатку необхідно написати Положення про підвищення кваліфікації, яке обґрунтувати у Мін’юсті. І тоді ми заберемо ці повноваження. Цьому складу не вдалося. Значить, треба вибирати інших членів КК, або дати новий кредит довіри чинному складу.

Дисциплінарка, а точніше – проведення перевірок. Найскладніше питання. З відповідальністю все зрозуміло, є пряма норма Кодексу, чітко визначений склад ДК. Однак коли ми говоримо про те, що необхідно «забрати» до СРО безпосередньо проведення перевірок, то все знову впирається у гроші.

Давайте разом порахуємо. Маємо 25 регіонів, там як мінімум 2 особи мають займатися перевірками. Вони мають отримувати заробітну плату – мінімум по 15.000 грн. Для НААКУ витрати складуть 750 000 грн на місяць. Плюс податки на фонд заробітної плати – це вже 975 000 грн, плюс кімната, де знаходяться перевіряючі, комунальні, канцтовари, папки, папір – все це складе мінімум 1 мільйон на місяць. Відповідно, 12 млн. гривень на рік. Крім того, 50 співробітниками хтось повинен керувати, навчати, направляти, нести за них відповідальність. Знаєте який річний бюджет нашої Асоціації? Близько 2 млн. на рік. За членського внеску 1 800 грн. Тобто, щоб ми самі себе перевіряли – треба у шість разів підняти членський внесок, до 12 000 грн на рік. Ми точно цього хочемо? Нині все оплачує держбюджет.

Так зробити, звичайно, можна, але такий стан речей триватиме дуже недовго. Насправді, проведення перевірок діяльності арбітражного керуючого – це державна функція. І функцію, дійсно, можна забрати, для цього навіть не потрібні законодавчі зміни, а лише прийняття відповідних підзаконних нормативно-правових актів. Не зважаючи на теперішню позицію Мінюсту, теоретично таке рішення можна пролобіювати. Водночас, якщо функція не буде виконуватись належним чином, то регулятор її «забере» назад так само, як і віддав, тільки вже потім ми років десять не зможемо повернутись до цього питання взагалі…

Так, на сьогодні у нас існує інститут найавторитетнішого арбітражного керуючого, якого можна залучити як адвоката при перевірці. До речі, статистика каже, що дуже рідко цим зараз користуються.

Я пропоную наступний механізм: у склад комісії з перевірки включити окрім представників Мін’юсту арбітражного керуючого, якого делегує регіональна Рада. Адже, дуже часто лунають скарги, що працівники міністерства не враховують специфіку нашої діяльності. Такий арбітражний керуючий буде зобов’язаний підписувати протокол перевірки, або зазначати окрему думку у разі незгоди із позицією інших перевіряючих.

А це просто означатиме, що в конкретній області просто немає жодних проблем з проведенням перевірок арбітражних керуючих. І якість роботи співробітників управлінь юстиції всіх влаштовує. Більше того наголошу, що регіональна рада у певних випадках зможе й відкликати такого делегованого члена комісії й призначити нового. Тобто все в руках регіонального самоуправління.

Електронне голосування дуже потрібне. Але механізм онлайн голосування має бути простим, прозорим і недорогим для Асоціації. А також максимально захищеним від зовнішнього втручання.

Що означає «простим» – це коли кожен арбітражний керуючий не маючи спеціальної технічної освіти повинен мати можливість проголосувати. Тому в Положенні запропоновано простий механізм: заповнюється файл, він архівується будь-яким архіватором, на архів накладається цифровий підпис арбітражного керуючого та відправляється на вказану електронну адресу. Все просто. Це зможуть всі.

Як досягається прозорість. Крім роботи Рахункової комісії передбачено інститут постійного спостерігача у лічильній комісії, без обмеження кількості таких спостерігачів, від усіх груп впливу, аж до особистого бажання, та відеотрансляцію (із записом) на Ютуб-каналі Асоціації. Рахункова комісія в протоколі фіксує від кого надійшов лист (аналог видачі бюлетеня на з’їзді).

Тобто, кожен арбітражний керуючий може перевірити чи враховано його голос.

Потім, у момент розпакування архіву – ім’я вкладеного файлу шифрується випадковим ім’ям (це і є таємне волевиявлення) і складається в окрему папку. Це окремий протокол –кількість бюлетенів, які проголосували, зіпсовані, не заповнені тощо. А потім перерахунок результатів. І публікація всіх протоколів. І повірте, у нас буде достатньо колег, які ретельно перевірять все до коми.

Ми спочатку можемо відтестувати цей механізм на простіших, не «епохальних» питаннях. Але ж з чогось треба починати! То може почнемо? Щоб потім не питали, чому немає електронного голосування.

Почну з кінця. Спонсори не дарують гроші. Спонсори платять за свою цілком конкретну вигоду. Наприклад, за рекламу та просування свого бренду. А тепер питання: яку вигоду отримають спонсори, вкладаючи гроші в розвиток Асоціації, на нашу незалежність, нашу авторитетність? Хто ці спонсори? Банки? Їх цілком влаштовує слабкий залежний арбітражний керуючий. Навіщо їм сильна спільнота? Банки мають свої інтереси. Ми й так «зламали» банкам кілька «позамежних» законодавчих ініціатив своєю активною енергійною позицією у Робочій групі та Комітеті Верховної Ради.

Проводити форуми та запрошувати спонсорів для реклами – можна. Але форуми, семінари та інші заходи в онлайн режимі не приносять грошей. Нагадаю, ми два роки знаходимось в умовах «ковідних» обмежень. Коли закінчиться пандемія, хто займатиметься проведенням заходів? Теж голова? У Раді арбітражних керуючих має працювати команда, де кожен член відповідає за свій напрямок, тобто, організовує та несе відповідальність. Форуми та семінари організувати – це професійне завдання. А зробити захід цікавим для спонсорів – це також непросто.

Давайте не будувати ілюзій. Розраховувати можемо лише на себе.

Наша незалежність та авторитетність відштовхується виключно від нашої фінансової незалежності.

Збільшувати членський внесок – не потрібно. Ми маємо навчитися ефективно використовувати те, що є. Крім того, вибудовувати й фінансову довіру з боку кожного арбітражного керуючого до центральної Ради. Ревізійна комісія має перевіряти використання коштів (нагадую, на минулому з’їзді ми не змогли її обрати) та оприлюднювати результати. Усі мають переконатися, що кожна копійка врахована та пішла на користь Асоціації.

Я вважаю, що формально НКР є, а фактично поки що не вийшло. Немає розуміння навіть серед членів Ради, чим мають займатися у НКР. Коли звучить заклик, давайте попросимо НКР написати нам Положення про підвищення кваліфікації, я вважаю, що це не серйозно. Ну правда, шановні доктори юридичних наук, судді Верховного суду писатимуть нам Положення?

НКР – це наукова експертиза законодавчих ініціатив, необхідних нам. Це основне завдання НКР. Зміцнити науково наше «законодавче» лобі. Щоб не просто член Ради Сергій Донков на підкомітеті Верховної Ради пояснював народним депутатам «безглуздість» законодавчої правки депутатів від партії «Голос» про погодинну оплату арбітражного керуючого. Краще, щоб був ще науковий висновок на цю тему.

Рада регіонів фактично вже є. Вже більше року будь-яке складне питання обговорюється главами регіонів, проводяться відеоконференції, виробляється спільна позиція більшості. Це і є добрим прикладом єдності та відсутності конфронтації між регіонами.

Я вважаю, і це є у моїй програмі, що Раду регіонів потрібно легалізувати юридично. І крім того, необхідно передбачити можливість блокування або скасування рішень центральної ради рішенням двох третин голосів регіональних Рад. Це буде такий собі запобіжник від свавілля центральної Ради. Вважаю, що це правильно. Асоціація створена для кожного арбітражного керуючого. І саме регіональні Ради мають безпосередній контакт та краще знають думку більшості своїх членів.

Потрібно більше довіряти регіонам.

Розмовляв Сергій Козлов