Європейська гармонізація, «конгруентність» та банкрутства під час війни: про що говорили під час другої сесії IV Форуму НААКУ

Після масштабної першої сесії IV Національного форуму НААКУ «Банкрутство та реструктуризація в Україні. Європейський вимір», де основний акцент робився на стратегічних питаннях євроінтеграції та загальному напрямку розвитку права неплатоспроможності, друга сесія фактично перейшла до значно глибшого професійного рівня. Саме тут учасники вже детально обговорювали конкретні механізми, нові концепції європейського права банкрутства та ті практичні виклики, які українська система переживає просто зараз — в умовах війни, окупації та економічної невизначеності.

Модератор другої сесії, арбітражна керуюча Олена Волянська одразу задала тон дискусії. За її словами, перша сесія лише заклала фундамент для подальшої розмови, а тепер учасники мають перейти до складних деталей та спробувати не лише аналізувати нинішню практику, а й зазирнути в майбутнє.

До участі у панелі долучилися суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду В’ячеслав Пєсков, голова Господарського суду Луганської області Олена Фонова, представники банківського сектору, арбітражні керуючі та міжнародні експерти. При цьому вже на початку сесії О.Волянська окремо звернула увагу на нову Директиву ЄС 2026/799 про гармонізацію процедур банкрутства, яка, хоча ще й не інтегрована в українське законодавство, фактично вже визначає майбутній напрям розвитку права неплатоспроможності у Європі. Особливий акцент вона зробила на тому, що ця директива побудована не навколо формальної процесуальності чи механічного вдосконалення процедур. Її ключова ідея — економічна. Йдеться про забезпечення свободи руху капіталу, передбачуваності процедур неплатоспроможності та захисту підприємницької діяльності. Фактично, як прозвучало під час дискусії, право банкрутства в ЄС давно розглядається не як суто юридичний інструмент, а як елемент економічної стабільності та інвестиційної довіри.

Одним із наймасштабніших та найзмістовніших став виступ судді Верховного Суду В’ячеслава Пєскова. Він фактично почав із пояснення того, що після вступу України до ЄС юридична спільнота має звикати до нової категорії — acquis communautaire, тобто до сукупності всіх правових норм, рішень судів та політик Європейського Союзу, які стають обов’язковими для держав-членів.

Пєсков звернув увагу на показовий факт: в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС право неплатоспроможності фактично майже не згадується окремо. На його думку, це свідчить про надзвичайну складність гармонізації цієї сфери. Водночас уже зараз очевидно, що імплементація Директиви 2026/799 стане неминучою. Суддя наголосив, що сама директива є надзвичайно масштабною — лише її преамбула складається з 83 пунктів, а основний текст містить 57 статей. Причому саме преамбула, як підкреслив Пєсков, пояснює філософію сучасного європейського права неплатоспроможності.

Окремий блок доповіді був присвячений фраудаторним правочинам. Суддя звернув увагу, що в європейському праві поняття фраудаторності тлумачиться значно ширше, ніж у нинішній українській практиці. Мова йде не лише про окремі договори чи правочини, а фактично про будь-які майнові дії боржника, які можуть бути поставлені під сумнів з точки зору добросовісності. Ще цікавішим стало пояснення концепції «конгруентного» та «неконгруентного» покриття — поняття, яке, як визнав сам Пєсков, невдовзі доведеться активно використовувати українським фахівцям. Суддя детально пояснив, що конгруентність у цьому контексті означає економічну адекватність та гармонійність поведінки сторін. Наприклад, якщо боржник отримує еквівалентне економічне відшкодування за правочином, то сам по собі такий правочин може і не вважатися фраудаторним.

Водночас прикладами «неконгруентного покриття» можуть бути дострокові виплати, незвичні форми розрахунків, додаткове забезпечення вже існуючих боргів або визнання спірних вимог. При цьому негативні наслідки для контрагента настають лише тоді, коли доведено, що він знав про стан неплатоспроможності боржника.

Фактично вся логіка директиви, як випливало зі слів судді, побудована на зміщенні акценту з формального аналізу документів на оцінку реальної економічної суті операції та поведінки учасників.

Окрему увагу Пєсков приділив питанням субсидіарної відповідальності та межам втручання суду. Він навів приклади справ, де позивачами визначалося до 18 відповідачів, включно із засновниками засновників контрагентів боржника. При цьому суддя прямо поставив питання: наскільки «довгою» має бути рука господарського суду при дослідженні таких ланцюгів правовідносин?

Ще однією ключовою темою стала відповідальність директорів та менеджменту компаній. Суддя пояснив, що європейська модель виходить із концепції «другого шансу». Ідея полягає в тому, що директор не повинен автоматично нести негативні наслідки лише через те, що несвоєчасно повідомив про загрозу неплатоспроможності. Якщо керівник може довести, що намагався врятувати бізнес або діяв добросовісно в умовах ринкової невизначеності, такі аргументи повинні враховуватись. Водночас директива чітко встановлює часові рамки: директор має повідомити про ознаки неплатоспроможності не пізніше ніж через три місяці, якщо при цьому він не здійснює реальних дій із фінансового порятунку компанії.

Не менш цікавою була частина доповіді про роль комітету кредиторів. Зокрема, європейська модель передбачає, що якщо створення комітету економічно невигідне — його можуть взагалі не формувати. При цьому у випадку, якщо серед кредиторів є працівники, їх представник обов’язково має входити до складу комітету кредиторів.

Крім того, директива передбачає окрему відповідальність членів комітету кредиторів за умисел або грубу недбалість під час ухвалення рішень щодо майна боржника. Також значно розширюється доступ арбітражних керуючих до реєстрів та банківської інформації в межах ЄС.

Окреме пожвавлення в залі викликали приклади, які Пєсков навів із практики європейських судів. Зокрема, він розповів про хорватських та французьких суддів, які мають значно ширші дискреційні повноваження у справах про банкрутство, ніж українські суди. За його словами, у Хорватії суддя може скасувати аукціон з продажу майна боржника навіть без окремого позову — просто після аналізу звіту арбітражного керуючого. А французький суддя взагалі навів приклад, коли особисто зупинив аукціон із продажу рояля боржника за «смішну» ціну у 50 євро, просто втрутившись у процес без будь-яких окремих процесуальних рішень. На думку Пєскова, це свідчить про зовсім інший рівень оперативності та довіри до судді в європейській моделі банкрутства.

Ще однією важливою темою став механізм pre-pack — процедура продажу бізнесу ще до відкриття справи про банкрутство. Суддя пояснив, що в ЄС така процедура розглядається як інструмент збереження бізнесу. Якщо за короткий строк знаходиться новий власник, компанія може фактично уникнути класичної ліквідації. Причому новий інвестор навіть може бути звільнений від сплати ПДВ під час придбання такого бізнесу — як форма державного стимулювання порятунку підприємств.

Не менш сильною стала і доповідь голови Господарського суду Луганської області Олени Фонової, яка фактично перевела дискусію із площини європейського майбутнього в українську воєнну реальність.

О.Фонова говорила про справи підприємств, активи яких залишилися на окупованих територіях або в зонах бойових дій. За її словами, суди дедалі частіше стикаються із ситуаціями, коли формально у справі є активи — наприклад, рішення про стягнення збитків із російської федерації, дебіторська заборгованість або навіть вимоги до інших боржників у справах про банкрутство, — але фактично реалізувати ці активи неможливо.

Вона наголосила, що українські суди вже мають рішення про стягнення збитків із рф у межах процедур банкрутства, однак виконати їх сьогодні фактично неможливо ні в Україні, ні за кордоном. Суддя згадала навіть про ситуацію в Нідерландах, де спочатку з’явилися певні очікування щодо виконання таких рішень, але в підсумку суди дійшли висновку про відсутність юрисдикції для їх розгляду.

Фактично, як наголосила Фонова, виникає ситуація, коли процедура банкрутства продовжується роками, але не дає кредиторам жодного реального економічного результату.

Ще складнішою вона назвала проблему мобілізації арбітражних керуючих. Якщо арбітражний керуючий мобілізований, його свідоцтво зупиняється, справа фактично «зависає», а призначення нового АК створює нові витрати для кредиторів, особливо коли у боржника відсутні ліквідні активи.

Саме тому, на думку Фонової, закриття провадження у певних категоріях справ інколи стає єдиною розумною процесуальною реакцією держави на реалії війни.

Тож не дивно, що українські суди дедалі частіше змушені шукати баланс між формальним дотриманням процедур та елементарною економічною доцільністю існування самої справи про банкрутство.

Під час ІІ сесії також відбулося опитування аудиторії щодо того, які питання практики банкрутства сьогодні найбільше потребують уточнення позиції Верховного Суду. У центрі уваги опинилися питання встановлення заінтересованості кредиторів, зловживань у процедурах банкрутства, гарантій винагороди арбітражних керуючих та проблематика банкрутств на окупованих територіях.

Водночас завершення другої сесії вийшло значно ширшим за суто юридичну дискусію про директиви, фраудаторність чи pre-pack процедури. У фінальних репліках учасники фактично вийшли на значно глибшу проблему — питання довіри до самої системи банкрутства та її здатності працювати в умовах війни. Голова Господарського суду Луганської області Олена Фонова прямо наголосила, що сьогодні суди та арбітражні керуючі змушені працювати в реальності, де класичні механізми права нерідко стикаються з повною економічною безвихіддю: активи залишаються на окупованих територіях, рішення про стягнення збитків із рф існують лише формально, а сама процедура іноді триває без жодної перспективи реального задоволення вимог кредиторів. Своєю чергою Олена Волянська підкреслила, що в таких умовах професійна спільнота вже не може мислити категоріями довоєнної практики, адже право неплатоспроможності в Україні поступово перетворюється не лише на інструмент ліквідації боргів, а й на механізм економічного виживання бізнесу, збереження довіри до судової системи та майбутньої інтеграції України до європейського правового простору.

Фактично друга сесія IV Форуму НААКУ показала, що українське право неплатоспроможності вже зараз переживає не просто етап змін законодавства, а глибоку зміну самої філософії процедур. Причому ця трансформація відбувається одночасно під впливом європейської інтеграції, війни, нових економічних викликів та поступового переходу від формальної процедурності до оцінки реальної економічної ефективності й добросовісності всіх учасників процесу.