Анатолій В’язовченко: у розвинутих країнах банкрута намагаються не ліквідувати, а зберегти

Міністерство юстиції України, як державний регулятор сфери банкрутства, вже готове передавати окремі повноваження від державного органу до Національної асоціації арбітражних керуючих України. Спочатку, за словами посадовців, планується передача НААКУ питання підвищення кваліфікації арбітражних керуючих. Це, по суті, стане пробним каменем, і якщо питання підвищення кваліфікації буде вирішене на якісно новому рівні, міністерство обіцяє піти далі й віддати саморегулівній організації арбітражних керуючих початкову підготовку кандидатів у професію.

Чи просто це взяти і перейняти повноваження від державного органу до Асоціації, і чи все влаштовує професійну спільноту в існуючій системі підвищення кваліфікації видання «Борг.Експерт» поцікавилося у новообраного члена Кваліфікаційної комісії арбітражних керуючих, знавця процедур банкрутства від самого їх народження Анатолія В’язовченка.

Ініціатором створення Національної асоціації арбітражних керуючих України, за словами досвідченого практика, був законодавець і державний орган з питань банкрутства, який скликав з’їзд і провів цю роботу. Проте, законодавець не тільки не наділив Асоціацію належними повноваженнями, але й не дав механізму делегування повноважень від державного органу з питань банкрутства до Асоціації. Якраз цього і не вистачає саморегулівній організації арбітражних керуючих – повноважень і відповідальності.

Згідно встановленому порядку, арбітражний керуючий раз на два роки сплачує кошти і прослуховує певний курс у ліцензованому навчальному закладі. Зараз виключно онлайн. Користь від цього є, але не та, яку хотілося б. В той же час, ми живемо в інформаційному світі і підвищення кваліфікації арбітражного керуючого насправді відбувається щодня.

Головне в цьому процесі – обмін досвідом, бо початківець не зможе провести роботу на тому високому рівні, якого вже досяг досвідчений майстер. Або самовдосконалення.

Написав, скажімо, наукову статтю по якійсь проблемній темі – ось тобі вже й підвищення кваліфікації, адже щоб написати статтю арбітражний керуючий збирав і вивчав матеріали, збагатив галузь новими знаннями, опублікував свою працю, що зробило нові знання доступними для всіх.

Тому я особисто не тільки за те, щоб забрати цю функцію на саморегулівну організацію, але й поміняти форму підвищення кваліфікації. Але, знову ж таки, спочатку треба змінити положення про підвищення кваліфікації, а далі закріпити відповідні зміни у законодавстві.

Звичайно, може. Є такий інститут, який називається стажування. Воно також занадто зарегульоване. Порядок встановлює, знову ж таки, державний орган. Регулятор слабо розбирається у цьому питанні, бо працівників міністерства хоч і набирають за конкурсом, але в умовах конкурсу немає жодної вимоги до кандидата, щоб той мав досвід роботи арбітражним керуючим.

Аби початківець правильно зрозумів сутність професії, йому треба, крім усього іншого, виставити правильні пріоритети. Сьогодні, скажімо, дуже часто зусилля арбітражних керуючих, яких ще називають фахівцями конкурсного процесу, спрямовані переважно не на санацію підприємства, а на його ліквідацію і продаж. Це простіше, але весь світ уже давно порахував – внаслідок ліквідації підприємства кредитори отримають максимум 10 відсотків від свої вимог. Тому у розвинутих країнах підприємство намагаються зберегти. Таким чином, молодий колега має чітко усвідомити – якщо арбітражний керуючий не зміг завадити ліквідації підприємства, то це мінус в карму і професійну спроможність.

Старійшини професії. Багато досвідчених арбітражних керуючих поважного віку згодні передавати свій багатий досвід. Наприклад, коли на підприємство, яке ще живе, призначений молодий колега, закріпити за ним, так би мовити, наставника, дати можливість початківцю ставити наставнику питання у режимі 24/7. В результаті, переконаний, той швидше навчиться переживати за проблеми підприємства і знаходити шляхи їх вирішення.

Розмовляв Сергій Глушко