Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства: судова практика

Інститут субсидіарної відповідальності набув своєї актуальності зі зміною Верховним Судом підходу до притягнення винних осіб до відповідальності. Так, в січні 2018 року Верховний Суд підтримав можливість притягнення до субсидіарної відповідальності третіх осіб за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства без наявності вироку суду щодо таких осіб (постанова Верховного Суду (ВС) у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (КГС) від 30 січня 2018 року у справі № 923/862/15).

З моменту прийняття вказаної постанови минуловже три роки. Як розвивається практика та які ключові правові позиці висловив Верховний Суд, аналізував Богдан Шишковський, адвокат, старший юрист KPMG Law Ukraine

Належний позивач

Перш за все, слід звернути увагу на те, щоподавати заяви до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства наділений виключно ліквідатор банкрута.

Така позиція підтверджується численною судовою практикою Верховного Суду, зокрема, у постановах ВС у складі колегії суддів КГС від 17 червня 2020 року у справі № 923/590/18 і від 17 червня 2020 року у справі № 924/669/17.

Таким чином, практика звернення кредиторівдо суду із заявою не відповідає вимогам законодавства про банкрутство. Відповідно, у задоволенні заяв кредиторів буде відмовлено.

Роль принципу «безсумнівної повноти дій»

Як зазначено вище, роль ліквідатора є ключовою в справах про притягнення до субсидіарної відповідальності. Це підтверджується не лише наявністю виключного права звернення з заявою до суду, але й завданнями, які стоять перед ліквідатором в рамках процедури ліквідації. Так, перед ліквідатором поставлено непросте завдання щодо аналізу фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, результати якого дозволять ліквідатору виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення останнього до банкрутства.

Із аналізу судової практики слідує, що реалізація цього завдання оцінюється судами крізь призму принципу «повноти дій» ліквідатора, зокрема, суди повинні перевірити чи аналізувалось ліквідатором фінансове становище банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, чи оскаржувались до суду ліквідатором банкрута дії/бездіяльність колишніх керівників та учасників підприємства-боржника, пов’язані з ненаданням бухгалтерської та іншої документації боржника для здійснення реального аналізу виявлення ознак фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства та ознак дій з приховування банкрутства.

Реалізація принципу здійснення повноти заходів, спрямованих на виявлення активів боржника, має оцінюватися з тієї точки зору, щоб ні в кого не виникав обґрунтований сумнів щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах ВС у складі колегії суддів КГС від 17 червня 2020 року у справі № 924/669/17, від 10 червня 2020 року у справі № 911/3513/16, від 12 вересня.2019 року у справі № 914/3812/15.

Відтак, ліквідатор займає ключову роль в притягненні винних осіб до субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства.

Об’єктивна сторона: що і як потрібно встановити?

На відміну від кримінального та адміністративного законодавства, де чітко визначена диспозиція доведення компанії до банкрутства, норми Кодексу України з процедур банкрутства (КУзПБ) хоча і містять диспозицію (зміст) правопорушення – «доведення до банкрутства», за яке передбачена «санкція» у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб’єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.

Водночас, практика Верховного Суду свідчить про те, що об’єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб, пов’язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів. При вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені ліквідатором та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 Господарського кодексу (ГК) України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути:

1) вчинення суб’єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб’єктами відповідальності рішення при виведенні активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника.

Окремо слід відзначити, що Верховний Суд у своїх правових позиціях відзначає вважливість врахування ризиків підприємницької/господарської діяльності (стаття 42 ГК України) при наданні оцінки діям/бездіяльності суб’єктів відповідальності (відповідно до наведених моделей) на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності.

Додатково слід звернути увагу, що відсутність в матеріалах справи висновку про доведення до банкрутства боржника третіми особами не може бути беззаперечною підставою для звільнення їх від субсидіарної відповідальності. Така правова позиція викладена ВС у складі колегії суддів КГС у постанові від 12 листопада 2020 року у справі № 916/1105/16.

Цікавим прикладом є справа, в якій керівника та засновників боржника було притягнуто до субсидіарної відповідальності за бездіяльність, що мала наслідком стійку неплатоспроможність боржника та відсутність у нього будь-яких активів на час проведення ліквідаційної процедури для задоволення вимог конкурсного кредитора (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 5 лютого 2019 року у справі № 923/1432/15).

«Презумція винуватосі»

Слід пам’ятати, що у справах про притягнення до субсидіарної відповідальності, вина презюмується, а її відсутність повинна бути доведена відповідачем. Водночас, суди, при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, виходять з обов’язків та повноважень суб’єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення частин 1 та 3 статті 4 КУзПБ (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 10 грудня 2020 року у справі № 922/1067/17).

Позовна давність: момент початку перебігу

В підсумку хотілося б відзначити питання позовної давності, а саме момент початку його перебігу. Так, Верховний Суд в одній із своїх постанов зазначив, що момент виявлення наявності ознак доведення до банкрутства є ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. На думку суду, саме даний момент є тою обставиною, яка свідчить що ліквідатор довідався або міг довідатися про наявність ознак доведення до банкрутства боржника з вини його органів управління або третіх осіб (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 10 грудня 2020 року у справі № 922/1067/17).

Однак, практика Верховного Суду в даному питанні продовжує розвиватися. Так, наразі Велика Палата Верховного Суду розглядає справу № 910/11027/18 в подібних правовідносинах (спори за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до осіб про стягнення шкоди в порядку частини 5 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») про визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності – з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, та встановлення її розміру, чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.

Результати розгляду справи № 910/11027/18 можуть мати значний вплив на існуючі правові позиції щодо визначення моменту початку перебігу позовної давності й в рамках розгляду справ про притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство.

Як свідчить практика, інститут субсидіарної відповідальності продовжує набирати оберти. Водночас, існує ще багато питань, які потребують уточнення на законодавчому рівні або врегулювання Верховним Судом. Незважаючи на це, даний механізм є ключовим для захисту інтересів кредиторів від недобросовісних боржників. Тому, в найближчий час слід очікувати збільшення справ про притягнення менеджменту, засновників, учасників, акціонерів та, навіть, кінцевих бенефіціарних власників до відповідальності за доведення компанії до банкрутства.