Позиція ВС щодо уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили

Законодавчо передбачені способи захисту цивільних прав не повинні використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 754/5841/17 за позовом однієї особи до трьох інших про визнання договору недійсним.

Обставини справи

Деснянський районний суд Києва заочним рішенням стягнув на користь позивачки борг, а згодом за заявою відповідача скасував це рішення та призначив справу до розгляду в загальному порядку. Тим часом відповідач уклав із своєю матір’ю договір дарування належної йому 1/3 частки квартири, тому позивач вказувала, що цей договір містить ознаки фіктивності, а отже, повинен бути визнаний недійсним.

Пізніше чоловік уклав договір купівлі-продажу спірної частки квартири з іншою особою. З урахуванням збільшення позовних вимог позивач просила суд визнати недійсним договір дарування спірної частки квартири, застосувати як спосіб цивільного захисту процедуру реституції, а саме повернення спірної частки на квартиру первісному власнику – боржнику.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року позов залишено без задоволення. На думку суду, в діях відповідачів не міститься ознак умислу, спрямованого на приховання реальної мети укладення оспорюваного договору. Постановою Київського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, визнано договір дарування недійсним, у застосуванні реституції відмовив, оскільки така вимога може бути пред’явлена тільки стороною недійсного правочину, а позивач не є стороною договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири.

Верховний Суд змінив мотивувальну частину рішення апеляційного суду з огляду на таке.

Апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договір дарування спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання його від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника, дійшов обґрунтованого висновку про визнання договору дарування недійсним.

Разом із тим, на думку Суду, апеляційний суд помилково зазначив, що цей договір є фіктивним.

Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

• особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;
• наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб’єкти, чиї права безпосередньо пов’язані з правами особи, яка ними зловживає;
• цей стан не задовольняє інших суб’єктів;
• для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов;
• настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи;
• інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати;
• враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення;
• особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Суд вказав, що у справі, що переглядалася, сторони договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності на квартиру «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку позивача; обраний позивачем спосіб захисту (відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом повернення частки у праві спільної часткової власності боржнику) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Постановою Верховного Суду постанову Київського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року в частині позовних вимог про визнання недійсним договору дарування 1/3 частки квартири змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції відповідної постанови.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року у частині відмови в задоволенні позову про повернення частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення позову та відновлено становище, яке існувало до порушення шляхом повернення частки у праві спільної часткової власності на квартиру в розмірі 1/3.