Подружній борг: чи відповідає один із подружжя за іншого?

Якщо один із подружжя бере в борг певну суму, чи повинен другий відповідати за ці гроші? В яких випадках, і чи можна позбутися «подружнього боргу»? На ці питання серед практики Верховного Суду шукав відповіді портал LexInform.

Так, як йдеться у одній зі справ, десять років тому підприємець, власник агрофірми з Чернігівської області, позичив у свого знайомого 60 тисяч доларів, спочатку на півроку, але потім строк віддачі боргу був продовжений ще на п’ять з половиною років, що було закріплено додатковою розпискою. Але коли строк повернення грошей настав, їх не повернули. Приблизно два роки людина, яка позичила гроші, чекала, а на третій подала до суду (позовна давність звернень про повернення боргів — три роки).

З огляду на пеню, що набігла, кредитор просив повернути йому вже 74,5 тисяч доларів, і стягнути їх збирався зі свого боржника й його колишньої дружини, оскільки десять років тому підприємець, який заборгував, був одружений. Все-таки з двох зібрати необхідну суму шансів більше. А оскільки кредитор був киянином, звернувся він до одного з районних судів столиці, і той виніс рішення стягнути борг з подружжя, яке, до слова, на засіданні не було присутнє. Суд виходив з того, що в момент позичання грошей подружжя перебувало в шлюбі, дружина про борг знала, значить, борг був їхньою спільною власністю, а чоловік і дружина, відповідно, — солідарні боржники.

Рішення було винесено заочно, й колишня дружина звернулася із заявою про його перегляд, але суд залишив цю заяву без задоволення. Тоді жінка пішла вище, однак апеляційний суд взимку того року залишив її скаргу без задоволення все з тих самих причин: гроші взяті, коли подружжя перебувало у шлюбі, договір складений в інтересах сім’ї, дружина про борг знала. Значить, повертати борг їй доведеться нарівні з чоловіком, про що говорить ст. 65 Сімейного кодексу.

Тоді дружина звернулася до вищої судової інстанції. Основним аргументом її скарги було те, що кредитор — увага! — не довів, що гроші були використані в інтересах сім’ї. За документами, наданими нею, кошти пішли на розвиток агрофірми. Й Верховний Суд виніс цікаве рішення. На думку суду, Сімейний кодекс не завжди дозволяє однозначно вирішувати, коли в стосунках з третіми особами подружжя діє в інтересах сім’ї, а коли — у своїх власних.

Існує презумпція спільності інтересів сім’ї, сказано в судовому рішенні, і ст. 60 Сімейного кодексу говорить, що майно, придбане під час шлюбу, — це спільна власність. Але ця презумпція спільної власності може бути спростована, і той із подружжя, хто хоче її спростувати, мусить надати суду докази.

Як суд розцінив зобов’язання цієї пари щодо боргу? По-перше, в рішенні є пояснення: коли один із подружжя складає договір, що потребує нотаріального підтвердження і державної реєстрації, або договір, що стосується цінного майна, необхідна письмова (!) згода другого, і про це говорить ст. 65 Сімейного кодексу. У тій самій статті сказано, що той із подружжя, хто не брав участі у складанні договору, визнається боржником за наявності двох умов. Перша — договір складений в інтересах сім’ї. Друга — отримане майно використано в інтересах сім’ї. Тільки якщо ці дві умови дотримані, інший член подружжя може бути визнаний боржником.

Однак, на думку ВС, у матеріалах справи немає доказів того, що злощасні 60 тисяч доларів використані в інтересах сім’ї. Як, втім, немає і письмової згоди на борг. І тому вища судова інстанція дійшла висновку, що апеляційний суд послався лише на припущення, що гроші пішли на сім’ю, а не на розвиток агрофірми. Тому суд частково задовольнив скаргу дружини і відправив справу на новий розгляд в апеляційну інстанцію, де в дружини є хороші шанси позбутися боргу, який не повернув її чоловік.