Менша активність у робочих чатах вказала на самотність працівників

Японські дослідники представили модель, яка за спілкуванням у робочих чатах виявляла більш самотніх працівників. Серед іншого, вона звертала увагу на кількість повідомлень від самої людини та кількість її згадок у повідомленнях інших користувачів. Така модель може допомогти підтримувати ментальне здоров’я працівників, особливо в компаніях, що працюють повністю віддалено. Дослідження опублікували в Journal of Information Processing.

Як пов’язали спілкування в чатах із самотністю?

Оскільки з переходом на віддалену роботу стало важче стежити за ментальним здоров’ям працівників, дослідники шукали метод оцінки психічного стану віддалених працівників. Для цього вони аналізували відкриті чати на платформі Slack, яку використовують для спілкування у багатьох компаніях, що працюють віддалено. На основі цих чатів вони створили модель залученості працівників у цих чатів, що відображала активність людини у чаті та кількість її зв’язків із різними людьми в чаті.

Пізніше за допомогою цієї моделі науковці проаналізували робочий чат власної лабораторії. Окремо вони провели психологічне опитування, щоб виявити рівень самотності серед працівників. Порівнявши отримані дані, дослідники з’ясували, що менша кількість повідомлень від людини не завжди вказувала на більший рівень самотності. Імовірно, це було пов’язано з тим, що деякі працівники лабораторії спілкувалися між собою в особистих повідомленнях. Водночас ті люди, які були більш самотніми, мали менше зв’язків у робочому чаті: їх рідше згадували в повідомленнях інші користувачі, а також на їхні повідомлення рідше відповідали.

Що науковці дізнавалися про самотність

🥲 Як виявилося, між самотністю та роботою є двосторонній зв’язок: самотнім людям важче знайти роботу, а безробітні частіше почуваються самотніми.

💻 На самопочуття людей із віддаленою роботою може впливати й кількість відеодзвінків, адже вони пов’язані з більшою втомою, особливо якщо людина незадоволена своїм зовнішнім виглядом.

🧠 Водночас самотність у дитинстві виявилася пов’язаною з вищим ризиком занепаду розумових здібностей у старості, навіть якщо у дорослому житті людина не була самотньою.