Банківські банкрутства більше не «безкарні»: суди посилюють відповідальність менеджменту

Упродовж останніх десяти років Фонд гарантування вкладів фізичних осіб сформував один із найбільш динамічних масивів судової практики в господарському судочинстві, системно намагаючись стягнути збитки з колишніх керівників і акціонерів неплатоспроможних банків.

За цей час Фонд ініціював 105 господарських спорів, у яких відповідачами виступають понад 1200 осіб. Загальна сума заявлених вимог сягнула 188,3 млрд грн, при цьому вартість окремих позовів коливається від 6 млн до 46 млрд грн. Станом на сьогодні понад 60 справ перебувають на розгляді в судах першої інстанції.

Ще до 2021 року судова практика здебільшого була несприятливою для Фонду: позови часто повертали без розгляду або відмовляли у їх задоволенні з формальних підстав. Однак ситуація кардинально змінилася після правової позиції, сформульованої Великою Палатою Верховного Суду у справі банку «Укоопспілка».

Суд закріпив принципові підходи, які фактично змінили баланс у цих спорах: введено презумпцію вини посадових осіб банку, визнано наявність фідуціарних обов’язків перед установою, а також підтверджено, що неплатоспроможність може бути наслідком не лише дій, а й бездіяльності керівництва.

Ці підходи отримали подальший розвиток у справі «Платинум Банку», де Верховний Суд наголосив, що навіть формальне дотримання законодавства не гарантує добросовісності та розумності поведінки посадових осіб. Водночас оцінка дій самого Фонду щодо формування ліквідаційної маси не входить до предмета доказування у таких спорах.

Одним із найбільш дискусійних питань залишається позовна давність, де судова практика поки що не є повністю уніфікованою. У справі «Фінростбанку» Касаційний господарський суд допустив можливість подання позовів навіть після завершення ліквідації банку, враховуючи зміни законодавства 2021 року. Натомість корпоративна палата дійшла протилежного висновку, зазначивши, що ці зміни не мають зворотної дії, якщо строк давності сплив раніше.

Спроба узгодити підходи була здійснена у справі «Євробанку», яку у липні 2025 року передали на розгляд корпоративної палати. Суд прямо визнав існування щонайменше трьох різних підходів до визначення початку перебігу позовної давності — від дати формування реєстру кредиторів до моменту продажу прав вимоги.

У підсумку корпоративна палата підтвердила свою позицію: позовна давність має обчислюватися з моменту затвердження реєстру вимог кредиторів або акта ліквідаційної маси, а зміни 2021 року не застосовуються ретроспективно. Попри наявність альтернативних підходів, саме ця позиція наразі фактично визначає практику.

Загалом у спорах за позовами Фонду вже окреслилися ключові тенденції: посилення уваги до строків звернення до суду, підвищення стандартів доказування, аналіз наявності у Фонду права на позов, а також застосування доктрини «ділового рішення», яка обмежує судове втручання в управлінські рішення банків.

Таким чином, категорія спорів за участю ФГВФО переходить від формального розгляду до змістовного аналізу поведінки банкірів, що свідчить про поступове формування більш зрілої та системної судової практики у сфері банківської відповідальності.