Як ви, українці в Польщі?

Редакцiя
13 вересня 2022, 13:40
20028 хвилин читати

Більше третини українців збираються залишитися в Польщі назавжди…

  • Посилання скопійованоlink copied

Із Києва до Польщі ведуть багато шляхів. Один із них – потяг до Пшемисля. Приходить він уже ввечері, і якщо ваш шлях лежить далі, то без ночівлі в Пшемислі не обійтись. Саме місто часто не є кінцевим пунктом для українців, які змушені приїхати до Польщі внаслідок війни, тут, як правило, роблять пересадку, щоб через кілька годин продовжити дорогу на захід.

Нерідко потяг прибуває із запізненням, але провини залізничників тут немає – перетин кордону завжди пов’язаний із різними непередбаченими обставинами, тим більше під час війни.

Вокзал тут зовсім невеликий, і коли його будували, то навряд чи хтось міг передбачити, що йому доведеться зазнавати таких навантажень, як останні місяці, коли потік мігрантів із нашої країни був величезний.

Як тільки ви пройдете паспортний контроль і виходите на повітря, вас зустрічають десятки волонтерів, які готові допомогти дістатися до місця, донести речі до транспорту, просто показати дорогу. Молоді люди на вокзалі, одягнені у яскраві волонтерські накидки, це справді візитна картка Польщі, яка простягла руку допомоги Україні. Щоправда, дуже мало хто з них володіє українською мовою, тож розраховувати доводиться на знання англійської, яка у Польщі в ходу, і на російську, якою деякі волонтери говорять.

З новими містами потрібно знайомитися за денного світла, і Пшемисль у цьому сенсі не виняток. Досить затишне місце з будинками 19 і навіть 18 століття, масою кав’ярень, оточених яскравими квітами та грандіозними католицькими храмами. Ранок тут традиційний для провінційних містечок. Трохи у бік від вокзалу, де рух ніколи не завмирає, починається звичайне життя – повільно відкриваються кафе, закусочні, бургерні, які поступово витісняють решту закладів харчування, на вулиці з’являються столики, на кожному з яких у вазі обов’язково стоїть невеликий букет квітів.

Якщо хтось думає, що на вокзалі в Пшемислі легко взяти квиток, то це велика помилка. З самого ранку в касу вишиковується величезна черга, яка рухається дуже повільно. У черзі майже всі – українські біженці.

Але для охочих поїхати негайно є автовокзал, розташований зовсім поряд. Щоправда, квитки там дорожчі за залізничні, і дорога автобусом займає, як правило, більше часу.

І все ж таки тим, хто вирішить скористатися послугами автобусного сполучення, даний варіант виявиться дуже зручним. Основна частина цього виду транспорту належить до компанії FlixBus, про яку можна сказати лише позитивно. Зручні та чисті, з кондиціонерами, ці автобуси принесуть вам задоволення. Почасти ще й тому, що дороги у Польщі відмінні, без ям та вибоїн, з масою розв’язок та мостів.

Багато їх із Пшемисля їдуть до Кракова, одного з найбільших міст Польщі. Декілька слів хотілося б сказати про Краківський автовокзал, який виглядає як не просто місце прибуття та вибуття транспорту, як ми звикли, а скоріше, виконує допоміжну функцію по відношенню до величезного торговельно-розважального комплексу, всередині якого знаходиться. У цьому комплексі повно ресторанів швидкого харчування, закусочних, торгових точок продажу кондитерських виробів і магазинів одягу. Тут же залізничні каси, довідкові та виходи на перони до поїздів. Монітори, що розташовані на кожному кроці, не дадуть вам заблукати і не дозволять нервувати в пошуках точної інформації.

Такий самий принцип функціонування вокзалів діє і в інших польських містах, і, зважаючи на все, це себе виправдовує.

Міський транспорт ходить у Польщі чітко за хвилинами. Квитки можна взяти як на основних зупинках, де прямо на вулиці стоять монітори з програмою поїздки, так і прямо в самому трамваї або автобусі – достатньо піднести свою банківську картку до електронного пристрою, що знаходиться в салоні, і той миттєво зніме з картки потрібну суму.
Українців найчастіше можна зустріти саме на вокзалах. Це переважно жінки з дітьми. У Вроцлаві на очі мені потрапила велика черга наших співвітчизників до стійки гуманітарного центру, де видавали харчові продукти. Там же часто вони отримують і одяг. Поки вони стояли в черзі, діти, збившись у купку, щось жваво обговорювали. Але що кидалося у вічі одразу – ніхто з них не сміявся, дитячі обличчя були серйозні і висловлювали дорослу стурбованість.

Влаштовуються українці на різну роботу, у готелі, продавцями до кіосків, рідше у великі компанії, кому як пощастить. Географія тут різна, але здебільшого наші співвітчизники, які прибули під час війни, родом із південного сходу України, тому російська мова з м’яким українським акцентом зустрічається часто.

Багато доводиться чути про те, що часті випадки, коли наші українці ведуть за кордоном зухвало, ігнорують місцеві правила поведінки. Як правило, такі розповіді ширяться в інтернеті на різних форумах. Чесно скажу, я такого ніколи не зустрічав. Більше того, дивлячись на терплячі черги в різні присутні місця в польських містах, важко уявити, щоб ці молоді жінки, які тримають однією рукою дитину, а іншою сумки і постійно заглядають у телефони в очікуванні дзвінків від своїх чоловіків, багато з яких воюють на фронті. поводилися б по-хамськи.

Проблем, на жаль, в українців у Польщі чимало. Звичайно, польський уряд надав і продовжує надавати безпрецедентну допомогу нашим громадянам, допомагає з житлом, виплачує субсидії, видає грошову допомогу на дітей, надає роботу, але люди, які втекли від війни, так і не можуть оговтатися від шоку, коли їм буквально з палаючих будинків і квартир доводилося вириватися, притискаючи до себе дітей, навіть не встигши забрати паспорт. Але все ж таки життя за кордоном відрізняється від того, до якого звикали з дитинства, багато питань викликає , наприклад медицина, соціальне забезпечення, школи – це те, що відрізняє нові життєві стандарти від звичних докорінно.

Українці тягнуться один до одного. Загальна біда не лише згуртовує, а й змушує шукати вихід із тієї чи іншої ситуації, ділитися досвідом. Проблем, із якими стикаються наші співвітчизники за межами своєї країни, чимало. Головні – це житло та робота. Але коли українці виїжджають із дітьми, то клопіт лише подвоюється. Справа в тому, що з дитячими виховними закладами у Польщі непросто. Далеко не кожна польська родина може віддати свого малюка під опіку дитсадку, а про приїжджих і говорити не доводиться. Ось і стоїть перед українською мамою нерозв’язна дилема, а якщо дитина зовсім маленька, то про роботу не йдеться, а найняти няньку не по кишені.

Про це добре відомо в «Українському домі», благодійній організації, розташованій на тихій варшавській вулиці. Звичайно, спокійного життя там ніколи не було, адже у Польщі завжди працювало чимало українців, але після 24 лютого ситуація просто вибухнула, і «Український дім» перейшов майже на цілодобову роботу. Сьогодні там працює понад двадцять волонтерів на громадських засадах, серед яких фахівці різних профілів, зрозуміло, всі жінки. Тут же їхні діти, яких просто нема де залишити самих. І у багатьох цих маленьких українців проблема – школа. Вони не знають польської мови, програма в місцевих школах зовсім інша, інші традиції та свята там шанують і багато що не вписується у звичну колію українського життя на батьківщині.

У Вроцлаві група українок, куди входять педагоги, юристи та просто небайдужі жінки, створили громадську організацію – фундацію «Разом», яку очолила вінничанка Тетяна Гуменюк. Вони орендували приміщення, організували кілька класів, які займаються за українською шкільною програмою, та проводять там заняття, щоправда, на громадських засадах, адже питання ліцензування офіційних українських шкіл дуже непросте. Фундація чекає на допомогу від Міністерства освіти і науки України, головним чином, підручниками, методиками, вирішенням питання про зарплату вчителів, які викладають у цій школі, та багато іншого.

Там все на ентузіазмі, на прагненні бути маленькою Україною далеко від батьківщини. Там особливі діти. Діти з дорослими обличчями. Мабуть, від того, що вони у свої дитячі роки уже бачили війну, смерть і загибель рідних будинків. Уздовж стін у цьому будинку десятки дитячих малюнків, на яких можна побачити, як страждає і перемагає Україна. Фундація намагається зробити свій внесок до перемоги, і звідти, з Вроцлава, йдуть на фронт зібрані у Польщі і за її межами ліки, медикаменти, речі і багато чого іншого для українських бійців. На сайті «Razom» чимало фотосвідоцтв цієї благородної роботи наших жінок.

Тут же українська православна громада, священик якої отець Анатолій змушений проводити служби в одному з місцевих музеїв, котрий тимчасово надала у його розпорядження місцева влада.

Загалом релігійне життя українців у Польщі – це ще одне з непростих питань тут. Формально православним віруючим є куди йти, це Польська православна церква. Там той самий обряд, відзначаються православні свята, є храми у всіх великих містах країни.

Але насправді, більшість наших співвітчизників хоче ходити до своєї церкви, де можна почути проповіді українською, помолитися за перемогу українського війська над окупантами, на Різдво почути колядку, побачити діток у вишиванках. Церква це те, що не просто збирає, а й ріднить людей.

В українській громаді мешкають великою, дружною родиною. Але церква має бути у храмі, з іконами, і тоді в ній кожен відчує Святість. Отець Анатолій не лише пастир для місцевих українців, він ще великий патріот своєї країни, захисник Православ’я та докладає всіх сил, щоб громада жила.

Потрібно сказати, що Католицька церква, а ще раніше Українська греко-католицька церква у Польщі відчинили двері своїх храмів для православних громад, даючи їм можливість проводити там служби.

Наприклад, велика українська громада збирається у храмі отців-єзуїтів у Познані, де отець Іван Дзюба регулярно благословляє українців та молиться за нашу перемогу та мир. І в часи богослужінь у польському католицькому храмі голосно лунає українська мова, а звичайне хрещення дитини, що проводить о. Іван, перетворюється у Великий Український Обряд.

Звісно, ​​у Польщі є велика потреба у присутності українського православ’я як релігійного інституту. Але все не так просто.

Православна Церква України, отримавши томос, стала частиною православного світу з його законами та правилами. А оскільки Константинопольський та решта патріархатів визнають право Польської церкви на її канонічну територію, українська Церква не може порушити правила канонічних юрисдикцій. Тому шлях ПЦУ до Польщі непростий і довгий. Все ж таки варто сподіватися, що керівництво Православної Церкви України, яке також стурбоване становищем українських православних за кордоном, знайде вихід із ситуації, тим більш, що розглядається питання про капеланську службу у справах українських біженців.

Польські соціологічні компанії регулярно проводять опитування серед українських біженців, і згідно з останніми дослідженнями, більше третини українців збираються залишитися в Польщі назавжди. Насамперед, це ті, хто втратив в Україні житло, роботу. Може, варто вже зараз подумати про те, щоби створити загальнопольські структури, які об’єднують українців у сферах їх діяльності? Наприклад, це може бути товариство українських освітян у Польщі, а також організація представників українських церков у Польщі. Українці, які змушені залишити свою батьківщину, не перестають бути українцями, і наша держава має допомагати своїм громадянам, де б вони не знаходилися.

… У вагоні поїзда, що йшов із Пшемисля до Києва, двоє п’ятирічних близнюків, хлопчик і дівчинка, жваво коментували все, що бачили за вікном. На запитання однієї із сусідок, куди вони їдуть, малюки радісно заявили: «Додому! Ми вже третій будинок змінюємо!»

Боже, Бережи Україну!

Автор: Віктор Стоян

Не пропустіть важливе!
Підписуйтесь та отримуйте дайжест новин

Щоденно чи щотижня – обираєте ви!

Долучайтесь до професійної спільноти borg.expert

Матеріали за темою

Дослідження

Статті • БОРГ-review
Адвокат — це не професія, а спеціальність, і тому фемінітиви тут недоречні

Дослідження

Статті • БОРГ-review
путін власноруч і публічно, якщо не знищив вибудований роками імідж професійного борця з міжнародним тероризмом, то суттєво зашкодив йому

Дослідження

Статті • БОРГ-review
Серед іншого, Директива спрямована на впровадження механізмів раннього виявлення неплатоспроможності та створення умов для врегулювання заборгованості без використання процедур банкрутства

Дослідження

Статті • БОРГ-review
Преса нерідко виконує свої професійні обов’язки в небезпечних умовах, а в час війни працює ще й у смертельній небезпеці

Дослідження

Статті • БОРГ-review
Відповідно до Постанови № 380 створено Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій

Дослідження

Статті • БОРГ-review
Навіть демонтувавши одну антилюдську систему, демократичний світ має бути пильним: історія триває…